Екогеографія України – Гавриленко О. П. – Розділ 6 ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ ТА ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ
Використання людиною грунтів в інтересах землеробства почалося у період неоліту майже 12 тис. років тому, коли з’явилося мотичне рільництво. Із розвитком поселень грунти широко використовували під забудівлю. Примітивна агротехніка та інтенсифікація застосування ріллі у процесі збільшення густоти населення зумовили руйнування грунту під впливом води та вітру. Тому вже понад 2 тис. років тому почали захищати грунти від ерозії (наприклад, у Китаї).
У сучасному розумінні земельні ресурси – це складне поняття, до якого умовно належить визначення “природно-соціальне утворення”, що характеризується ознаками просторового та інтегрального ресурсів – протяжністю, рельєфом, надрами, водами, грунтовим покривом, рослинністю, іншою біотою, а також є об’єктом господарської діяльності й розселення, визначає екологічні умови життя людей. Земельні ресурси – сукупні ресурси земної території як просторового базису господарської діяльності і розселення людей, засобу виробництва, її біологічної продуктивності та екологічної стійкості середовища життя.
Земля – це територія суші або її частина (земельна ділянка) з грунтами, іншими природними компонентами ландшафту, що органічно поєднані та функціонують разом із нею, є об’єктами власності та господарської діяльності, що здійснюється на основі законодавства України. Вирізняють такі рівні комплексного оцінювання земельних ресурсів:
– природно-історичний (природний). На цьому рівні оцінюються окремі компоненти території без спеціального визначення їх соціальної функції, тобто йдеться тільки про якісне оцінювання об’єктів та явищ;
– природно-ресурсний (геотехнологічний), сутність якого полягає в оцінюванні соціальної функції природних елементів території шляхом запровадження поняття “земельні ресурси”, тобто на ресурсному рівні;
– еколого-соціально-економічний. На цьому рівні здійснюється поглиблений аналіз соціальних функцій сукупності земельних ресурсів за допомогою різних територіально-господарських систем або комплексів.
Одним із основних споживачів земельних ресурсів є сільське господарство. Саме грунт дає всі відтворювані ресурси рослинного і тваринного світів. Грунт – біокосна система, в якій складові (жива речовина та нежива матерія, мінеральна речовина, або скелет грунту, та організми) настільки взаємопов’язані, що втрата якоїсь із них неможлива – грунт зруйнується. Для грунту характерна найбільша активність процесу вивітрювання. Адже на його поверхню потрапляє сонячна радіація, атмосферні опади, він е субстратом і середовищем сухопутного життя. Із природними є штучні, докорінно перетворені грунти та грунтоподібні суміші: у містах, на звалищах, рекультивованих кар’єрах тощо. Такі заходи, як меліорація, суттєво впливають на грунтотворний процес. Частка перетворених і штучних грунтів досить значна, а в деяких регіонах світу вони навіть переважають.
Грунти – це природні утворення, яким властива родючість – здатність забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності, а також накопиченими водою та повітрям. Грунти – багатофункціональні системи, що мають важливе екологічне значення. Вони виконують такі основні функції:
– середовище існування;
– акумулятор і джерело речовини та енергії для організмів;
– проміжний ланцюг між біологічним і геологічним кругообігами;
– захисний бар’єр;
– умови для нормального функціонування біосфери загалом. Ці функції грунтів утворюють їх екологічний потенціал.
Його складовою е агроекологічний потенціал, тобто здатність грунтів виконувати функцію сільськогосподарських угідь, створювати оптимальні умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин, а також підтримувати екологічну рівновагу в агроландшафтах і природному середовищі. Агроекологічний потенціал грунтів визначається за такими головними показниками:
– потужність гумусного шару грунту;
– вміст поживних речовин (фосфор, калій); — рівень і мінералізація грунтових вод;
– біотичний потенціал або біопродуктивність земельних угідь (середньорічне продуктивне зволоження, період вегетації, середньорічний радіаційний баланс);
– стійкість грунтів до забруднення (активні температури, крутизна схилів, кам’янистість, структурність, питомий опір, механічний склад, вміст гумусу, тип водного режиму, реакція рН, місткість іонів, залісненість, розораність, господарська освоєність);
– забрудненість радіонуклідами (цезій, стронцій, плутоній, америцій), важкими металами (валовий вміст у грунті бору, молібдену, марганцю, цинку, кобальту, нікелю, міді, хрому, свинцю та ін.), пестицидами і мінеральними добривами з урахуванням природних особливостей грунтів;
– несприятливі природно-антропогенні процеси (ступінь ураженості територій яружною та площинною ерозією, зсувами, суфозією лесових порід, дефляцією, карстом, селями, засоленням, підтопленням, просіданням й обваленням над гірничими виробками тощо).
Грунт – це базис для створення будь-якої агроекосистеми, концентрації процесів трансформації потоків речовин та енергії, головна ланка управління агроекосистемами. Фізико-хімічні процеси, що відбуваються в агроекосистемах, істотно відрізняються від аналогічних у природних екосистемах унаслідок наявності елементів антропогенного регулювання. Принципова відмінність навіть спрощених агроекосистем від природних полягає в переважному виносі з врожаєм поживних речовин, які акумулюються у вирощеній продукції.
Родючість грунту, що визначається в основному запасами гумусу, є не тільки головною економічною й екологічною характеристиками агроекосистеми. Зменшення вмісту гумусу погіршує умови розвитку корисної мікрофлори, спричинює втрату запасів внутрішньогрунтової вологи, елементів мінерального живлення, посилення процесів змивання та вимивання, тобто зумовлює деградацію базису. З усіх типів грунтів найродючішими та найпотужнішими є чорноземи. В Україні нараховується майже 650 різних видів грунтів.
Грунти, розташовані на поверхні суші, відіграють виключно важливу роль у процесі взаємодії літосфери з атмосферою та гідросферою, безпосередньо (через рослини) або опосередковано (через тварин) зумовлюють існування біосфери. Усі грунти мають здатність до самовідновлення у процесі грунтоутворення. Людство використовує грунти прямим та опосередкованим шляхами. До прямого використання належать: рух наземного транспорту, будівництво, розміщення промислових і побутових відвалів, фільтрація вод тощо; при цьому грунти гинуть. Опосередковане використання має ширші масштаби і за правильної організації не призводить до зникнення або різкого погіршення властивостей грунтів. Найважливішим є використання грунтів з метою вирощування культурних рослин. Через промислових тварин людина використовує рослини, а через них – грунти.
Грунт – найскладніша система, одним з основних компонентів якої є живі організми, що її населяють. Від діяльності цих організмів залежать характер та інтенсивність фіксації головного біогенного елемента – атмосферного азоту, здатність грунту до самоочищення та ін. Значення грунтової біоти постійно збільшується, і не тільки у зв’язку з її незамінною роллю у формуванні родючості грунту. Під час техногенного забруднення компонентів біосфери, в тому числі й грунту, грунтова біота виконує ще одну важливу функцію – детоксикації різних сполук, які є в грунті і впливають на стан навколишнього середовища та якість сільськогосподарської продукції.
Грунтовий покрив – це самостійна земна оболонка – педосфера. Грунт є продуктом сумісної дії клімату, рослинності, тварин та мікроорганізмів на поверхневі шари гірських порід. У цій найскладнішій системі безперервно відбуваються синтез і руйнування органічної речовини, кругообіг елементів зольного та азотного живлення рослин, детоксикація різних забруднювальних речовин, що потрапляють у грунт. Такі процеси здійснюються за допомогою унікальної структури грунту, що являє собою систему взаємопов’язаних твердої, рідкої, газоподібної та живої складових. Наприклад, повітряний режим грунту тісно пов’язаний із його вологістю. Оптимальне співвідношення цих факторів сприяє ліпшому розвиткові вищих рослин. Тверда фаза грунту, в якій здебільшого містяться джерела поживних та енергетичних речовин (гумус, органо-мінеральні колоїди), взаємопов’язана з грунтово-біотичним комплексом.
У зв’язку з цим значення грунту в агроекосистемах полягає в тому, що:
– це головний засіб сільськогосподарського виробництва та основа агроекосистем. Людство отримує з грунту майже 95 % усіх продуктів харчування;
– це життєвий простір, що забезпечує існування живих організмів;
– це механічна опора рослинності, яка на ньому росте;
– грунт має здатність зберігати насіння протягом декількох років, у зв’язку з чим підтримується біорізноманіття у природі та здатність до оновлення рослинних популяцій;
– грунт акумулює потрібні для життєдіяльності організмів воду, поживні та енергетичні речовини, що в значній мірі визначає його родючість;
– він регулює гідротермічний режим, що дає змогу організмам, які його населяють, зберігати життєдіяльність за певних температур і вологості;
– грунт виконує санітарну функцію. Його здатність до самоочищення за допомогою його біоти забезпечує знешкодження багатьох патогенних мікробів і токсикантів, що позитивно впливає на якість сільськогосподарської продукції і стан природного середовища;
– йому також притаманна інформаційна функція. Відомо, наприклад, що перехід навесні температури понад 4-5 °С стимулює активізацію азоту, фосфору, калію, тобто ця межа температури є своєрідним “сигналом” до початку споживання поживних елементів у зв’язку з початком вегетаційного періоду.
Однак ці функції грунту не безмежні й можуть порушуватися унаслідок виробничої діяльності людини. Одним з таких порушень є грунтостомлення, зовнішні вияви якого відображаються в різкому зменшенні врожайності сільськогосподарських культур. Це спостерігається у процесі постійного вирощування рослин одного й того самого роду. Основними причинами грунтостомлення є накопичення у грунті токсичних речовин, які виділяють коріння рослин та мікроорганізми, а також розклад специфічних шкідників, збудників хвороб і бур’янів. З метою запобігання грунтостомленню потрібно дотримуватися сівозмін, оздоровляти грунти шляхом внесення органічних добрив, вирощувати стійкі сорти тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)