Екогеографія України – Гавриленко О. П. – 11.3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України

Біомаса тварин становить лише 2 % усього живого на нашій планеті, але у зв’язку з високим рівнем енергетичних процесів, величезною різноманітністю та значною рухливістю значення фауни в біосфері дуже велике. Нині налічується майже 2 млн видів тварин (рослин у 5 разів менше). Найчисленнішою групою є безхребетні. Наприклад, у 1 га грунту лісу середніх широт живе 2,5 млн особин дощового черв’яка, 6 млн комах, 1 млн молюсків. На кожну людину планети припадає одних лише комах і мух не менше 200 млн, а в тайзі є райони, де на кожному гектарі живе майже 5 кг комарів.

Тварини потрібні для нормального функціонування географічної оболонки. Найважливішу роль відіграє найчисленніший та найрізноманітніший клас тварин – комахи, які виконують функції запилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь у процесі формування грунту, розкладання тваринних залишків, впливають на склад повітря, вод і грунтів. Безхребетні становлять 95-99 % біомаси тварин на Землі, їх значення в кругообігу речовин і трансформації енергії величезне.

На сьогодні на території України відомо майже 45 тис. видів тварин, серед яких понад 700 видів – це хребетні, а інші – безхребетні (рис. 11.4). Універсальна цінність тварин виявляється у таких їх функціях:

– середовище твірна, сутність якої полягає в підтримці тваринами цілісності природного середовища шляхом кругообігів речовини й енергії. За участю тварин формуються хімічний склад грунтових вод, багато осадових гірських порід (вапняки, крейда, фосфорити тощо), грунти, а також поділяються плоди і насіння, здійснюється самоочищення навколишнього середовища;

– ресурсна – це ресурси тваринного світу, як і всі біологічні ресурси, що є відновлювальними лише кількісно, а не якісно, тобто втрачені види не відновлюються. Особливо вирізняються генетичні ресурси, тобто обсяг спадкової інформації, що міститься в живих організмах. їх використовує людина за допомогою селекції та генної інженерії; – естетична.

Антропогенний вплив на тварин здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення, 2) опосередковано в результаті зміни умов їх існування – це розорювання великих територій суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення довкілля (грунтів, рослинності, водойм, повітря). Руйнування людиною місць мешкання тварин (біотопів) призвело до того, що на сьогодні під загрозою знищення перебувають близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. Окрім повного вимирання, поширеним явищем стало часткове вимирання, тобто різке зменшення чисельності виду або його зникнення в окремих країнах та регіонах.

Загалом вплив на біоту здійснюється внаслідок антропогенних процесів, що безпосередньо чи опосередковано впливають на біологічні об’єкти (рослинний світ і царство тварин) аж до їхнього знищення, або зумовлюють погіршення їх репродуктивних або інших функцій. Процеси безпосереднього впливу спричинюють ушкодження або загибель біологічних об’єктів. Подібними процесами вважаються усвідомлені дії людини (пов’язані з полюванням, збиранням, рибальством, промисловою заготівлею рослин, вирубуванням лісів, знищенням рослин і тварин унаслідок промислового та цивільного будівництв) чи непередбачені.

Разом із первинними процесами прямого впливу на біоту також впливають вторинні процеси деградації екосистем. Наприклад, вирубування лісів призводить до заміни біоценозів і появи пустель. Вилучення біологічних видів, коли досягається критичний мінімум популяції, зумовлює їх деградацію та вимирання. Форми опосередкованого впливу на біоту пов’язані з порушенням рівноваги природних екосистем. Основними причинами цих явищ е дії людей, котрі у зв’язку з неосвіченістю, технічною неспроможністю, моральною недосконалістю та ін. не можуть або не хочуть передбачати вторинні наслідки впливу на біоту та запобігати їм. Найхарактерніші такі процеси:

– блокування за допомогою технічних споруд (трубопроводи, дамби, насипи, транспортні магістралі) або об’єктів первинної екодеструктивної діяльності (кар’єри, відвали, канали) шляхів міграції тварин; наприклад, у тундрі за допомогою трубопроводів перегороджують звичні шляхи міграції оленів;

– ускладнення або повне блокування пересування тварин, з метою задоволення репродуктивних функцій (наприклад, каскади водосховищ, що перешкоджають нересту риби);

– порушення умов зростання рослин і проживання тварин унаслідок різноманітних видів забруднення, кислотних опадів, так званих факторів занепокоєння (шуми, вибухи, вібрація), особливо у період розмноження;

– спрощення екологічних зв’язків;

– гіпертрофія кількості популяцій деяких біологічних видів, які е кориснішими, ніж інші види (звичайно, це погіршує умови життя останніх);

– порушення екологічної рівноваги у зв’язку з вилученням частини популяцій або привнесенням (інтродукцією) чужорідних для певної екосистеми видів.

У певному відношенні, тенденція, яка найбільше впливатиме на перспективи людства, є незворотною – це прискорене знищення рослинних і тваринних видів. Відсоток видів птахів, ссавців та риб, що перебувають під безпосередньою загрозою вимирання, вже вимірюється двозначними числами: 11 % із 8615 існуючих у світі видів птахів, 25 % із 4355 видів ссавців і майже 34 % від усіх видів риб*150. Головна причина втрат видів полягає у руйнації середовища їх проживання, але й зміна цього середовища унаслідок підвищення температури або забруднення теж може спричинити вимирання значної кількості як рослинних, так і тваринних видів. У той час, коли чисельність людства збільшується, кількість видів рослин і тварин зменшується. У міру того, як більше видів зникає, місцеві екосистеми починають гинути, що може призвести до їх загальної загибелі.

*150: {Стан світу – 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтелсфера, 2000. – С. 8. }

Серед ресурсів тваринного світу України, які є об’єктами спеціального використання (промислу), вирізняють дві великі групи:

1) хребетні тварини – риби, мисливські птахи і ссавці;

2) морські молюски та ракоподібні.

На частку водних тварин припадає понад 95 % усієї біомаси тварин, що добуваються в Україні. Виснаження ресурсів тваринного світу пов’язане не зі зниженням продуктивності всіх промислових видів без винятку, а зі зменшенням продуктивності й навіть зникненням найцінніших промислових видів. Особливо помітні зміни у фауні риб – групі хребетних, – що зазнає в Україні максимального антропогенного пресингу. Наприклад, із 196 видів, котрі мешкають у водоймах, 74 належить до категорії зникаючих, вони також потребують негайної охорони. Нині замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні. Основу ресурсів мисливських ссавців України становлять 5 видів, на які припадає майже 90 % усієї біомаси мисливських звірів: заєць сірий (10 тис. т), дикий кабан (6,7 тис. т), козуля (понад 4 тис. т), благородний олень (3,4 тис. т), лось (3,7 тис т).

Охорона ресурсів рослинного і тваринного світів здійснюється декількома шляхами (рис. 11.5). Найвідоміша пасивна охорона видів та їх груп, котрі можуть безпосередньо та опосередковано знищуватися. До пасивної охорони належать:

– правила експлуатації ресурсів біосфери (правила рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);

– регулювання обсягу заготівок, який не має перевищувати щорічного приросту популяцій;

– охорона умов життєдіяльності видів (для риб – якості води, для промислових тварин – якості мисливських угідь, для лісів – якості атмосфери, рівня грунтових вод тощо).

Якщо пасивної охорони недостатньо, здійснюють комплекс відтворювальних заходів. Важливе значення має охорона умов життя видів від корінного змінення та знищення, а також охорона спадковості всього живого на Землі від впливу забруднювальних мутагенних факторів, серед яких особливо небезпечними є радіоактивні речовини, що можуть акумулюватися в організмах.

Ще за часів СРСР в Україні було прийнято Закон “Про охорону і використання тваринного світу” (1981 р.), а у 2001 р. ухвалили Закон України “Про тваринний світ”, за яким передбачається збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження та шляхів їхньої міграції. До об’єктів тваринного світу, на які поширюється дія цього нормативного документа, належать:

1) дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні і безхребетні, в усьому їх видовому та популяційному різноманітті й на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки), що перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах або в неволі;

2) частини диких тварин – роги, шкіра та ін.;

3) продукти життєдіяльності диких тварин – мед, віск та ін.

Всі вони належать до природних ресурсів загальнодержавного значення. Об’єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності, але охороняються державою незалежно від права власності на них. Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об’єктів тваринного світу*151.

*151: {Закон України “Про тваринний світ” від 14 грудня 2001 р. №2894-ІІІ // ВВР. – 2002. – № 14. – Ст. 5. }

За роки незалежності прийнято низку законів і постанов, що є суттєвим кроком на шляху створення юридичних засад з метою припинення подальшої деградації рослинного і тваринного світів України та сприяння його відтворенню:

– Закон України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 p.;

– Закон України “Про рибу, інші водні живі ресурси і харчову продукцію з них” від 6 березня 2003 p.;

– Закон України “Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року” від 19 лютого 2004 p.;

– Закон України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” від 10 лютого 2000 p.;

– Закон України “Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 p.;

– Постанова Верховної Ради України “Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні” від 22 вересня 1994 р.

Ще у 1948 р. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (організація, яка очолює роботу з охорони природи та є консультативним органом ООН із питань охорони природи) створив постійну Комісію з рідкісних та зникаючих видів, список яких у 1970 р. був оформлений у спеціальну Червону книгу, в якій зазначалися найостанніші відомості про стан тварин, що перебували під загрозою зникнення та потребували охорони в міжнародному масштабі. Рідкісні та зникаючі види у Червоній книзі поділяли на п’ять категорій:

– зникаючі види, для врятування яких необхідні спеціальні заходи з охорони;

– рідкісні види, котрі ще не вимерли, але через деякий час могли зникнути;

– види, чисельність яких швидко зменшувалася;

– невизначені види, їх біологія мало відома, але вони перебували під загрозою вимирання;

– види, що відновилися за допомогою проведених заходів. У Міжнародну червону книгу внесено 292 види і підвиди ссавців, 341 – птахів, 36 – земноводних, 119 видів плазунів. Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже пропорційно збільшенню чисельності населення і досягла максимальних значень за останні 100 років. Загалом за історію людства вимерло понад 150 видів та підвидів птахів, 110 видів ссавців.

У 2002 р. (раніше у 1982 та 1992 pp.) в Україні прийняли Закон “Про Червону книгу України”. Червона книга України – офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення. Об’єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення й особливо охороняються на всій території країни. Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання Червоної книги не рідше одного разу на 10 років*152.

*152: {Закон України “Про Червону книгу України” від 7 лютого 2002 р. №3055-ІІІ // ВВР. – 2002. – № 30. – Ст. 3, 4. }

Рідкісні та зникаючі види у Червоній книзі України поділяються на 7 категорій залежно від стану й ступеня загрози їх зникнення:

– зниклі – це види, про які після неодноразових пошуків у типових місцях їх поширення немає жодної інформації про наявність їх у природі або спеціально створених умовах;

– зниклі в природі – види, що зникли в природі, але збереглися в спеціально створених умовах;

– зникаючі види перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;

– вразливі, котрі в майбутньому можуть належати до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, які негативно впливають на стан їх популяцій;

– рідкісні види – їх популяції невеликі та їм загрожує небезпека;

– неоцінені – можуть належати до категорії зникаючих, уразливих або рідкісних, але ще не віднесені до неї;

– недостатньо відомі, їх не можна віднести до жодної з перерахованих категорій у зв’язку з браком необхідної повної й достовірної інформації.

На сьогодні до Червоної книги України занесено 382 види рідкісних тварин і тих, які перебувають під загрозою знищення, що становить 1,1 % від їхньої загальної кількості (рис. 11.6). За період після першого видання Червоної книги України кількість “червонокнижних” видів збільшилася у 4,5 рази. Протягом XX ст. із території України зникло 6 видів ссавців, багато перебуває на межі вимирання. За останні 50 років особливо постраждали рибні ресурси: замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні.

Європейські експерти (Atlas Flora Europaeae, 1999) вважають, що Україна розташована в тій частині Європи, де щільність генетичного різноманіття коливається в інтервалі 23-430 умовних одиниць (вищий рівень інтервалу властивий гірським районам Карпат і Криму).

Порівняно з деякими країнами-сусідами основне таксономічне ядро біорізноманіття України має низку переваг, що надає їй певну відповідальність у питанні забезпечення збереження біорізноманіття у пан’європейському контексті. Водночас має місце зникнення окремих видів, або проникнення нових на територію України. З 1992 до 2002 р. зафіксовано понад 15 прикладів зникнення або появи нових видів чи видів-уселенців. Найбільше знахідок 1992-2002 pp. було в Чорному й Азовському морях (маються на увазі водорості, поліхети, молюски тощо). Під час аналізу стану різноманіття гідробіонтів, у тому числі видів риб, виявили негативні тенденції.

Наприклад, ще у 2000 р. експерти ЄБК звернули увагу на суттєве зменшення вилову риби у внутрішніх водоймах України (за даними Європейського центру збереження природи (ECNC)). Кількість степових видів у флорі лучних степів Середнього Придніпров’я за останнє століття зменшилася майже на 4 % (19 видів), що зумовлено негативним антропогенним впливом та, ймовірно, змінами клімату. Значно змінилася, зокрема, флора на Південному узбережжі Криму, де зафіксовано поповнення переліку ендемічних видів і спостерігалося проникнення сюди 6-7 адвентивних видів, занесених з інших регіонів світу. Це відбувається в основному внаслідок руйнування природних екологічних ніш і формування якісно нових, що виникають у зв’язку з рекреацією, урбанізацією, пожежами тощо.

За роки після Чорнобильської катастрофи в зоні відчуження на відкритих угіддях відбувається природне поновлення листяних і хвойних деревних порід. Припинення господарської діяльності та полювання в зоні відчуження Чорнобильської АЕС сприяли відновленню чисельності ссавців, наприклад, рисі, а, можливо, навіть хохулі звичайної. Як окремий приклад позитивних змін усеєвропейського значення, можна навести дані про стан “червонокнижних” видів у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, де зафіксовано, що майже 23 види рослин і щонайменше 38 видів тварин цієї категорії наявні і перебувають у задовільному стані. Зауважено, що збільшилася кількість водних “червонокнижних” рослин – водяного горіха, альдрованди, сальвінії, а також хижих птахів і ссавців; покращується стан видів, на які впливала низка негативних факторів, зокрема, викошування і випалювання трав, розорювання грунтів, застосування пестицидів тощо. Прогноз стосовно розвитку фауністичних комплексів зони відчуження загалом оптимістичний.

У процесі вивчення рідкісних видів тварин України також помічено, що є тенденція до суттєвого і вже майже сталого зменшення чисельності й видового багатства хижих тварин – консументів вищих порядків, серед яких багато ссавців. На робочих нарадах у Києві експерти Європейської економічної комісії підсумували, що орієнтовно 9 % судинних рослин, 38,0 % ссавців, 38,1 % плазунів і 29,4 % амфібій перебувають у складному становищі. Передбачається, що за умов збереження темпів зростання “червоних списків” у арифметичній прогресії, до третього видання Червоної книги України потраплять до 5 % фауни та дві третини хребетних тварин*153.

*153: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К., 2003. – С. 45. }

Паралельно зі створенням Червоної книги Міжнародна спілка охорони природи розробила Конвенцію, що регламентує міжнародну торгівлю рідкісними видами диких тварин і рослин. Конвенція складається з 25 розділів, за якими встановлюються правила торгівлі рідкісними видами, контроль за їх дотриманням, та включав два списки рідкісних видів тварин, торгівля якими має бути регламентованою. У 1996 р. Україна приєдналася до Конвенції 1979 р. “Про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі” (Бернська конвенція).

Отже, охорона тварин полягає у здійсненні таких основних груп заходів:

– заходи з охорони тварин від безпосереднього необмеженого знищення, в тому числі обмеження обсягу та засобів добування промислових видів. З метою правильного ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з популяції певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцій, за якої життєздатність певних видів зберігається на високому рівні та забезпечується отримання максимальної продукції;

– заходи з охорони тварин від різних опосередкованих впливів, до яких належать охорона місць проживання видів та боротьба зі шкідливими видами. Це пов’язано з великим ступенем антропогенної перетвореності сучасних ландшафтів – знищенням лісів, оранням, меліорацією, забрудненням. Порушення місць помешкань тварин відбувається також у результаті стихійних лих. У такому разі їх виловлюють і випускають у безпечні місця. Під час боротьби зі шкідливими видами слід пам’ятати, що в природі немає абсолютно шкідливих та абсолютно корисних тварин; кожен вид взаємопов’язаний з іншими через ланцюги живлення, які можуть порушитися у процесі знищення будь-якого виду. Ці питання не можна вирішувати однозначно на користь знищення шкідливих видів, наприклад, хижаків; потрібно регулювати їх чисельність.

– заходи, спрямовані на перетворення фауни – акліматизація, одомашнювання. Акліматизація – це заселення певних регіонів новими видами. Реакліматизація (інтродукція) – заселення певних регіонів видами, які мешкали тут раніше. Цей процес має здійснюватися на науковій основі. Крім того, фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнювання, наприклад, пушні звірі, лосі, сайгаки та ін.

Отже, підсумуємо. Стосовно рослинних ресурсів, то природні умови України сприяють розвиткові дуже багатої та різноманітної флори, яка розподілена досить нерівномірно територією держави. Наприклад, лісові ресурси розглядаються як сукупність матеріальних благ лісу, котрі можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу з найбільшою господарською ефективністю. Але Україна, на жаль, належить до малолісних і лісодефіцитних країн. її лісистість (частка вкритих лісовою рослинністю земель у загальній площі території країни) становить загалом 15,6 % за оптимальної 25-ЗО %, а в більшості степових районів вона не перевищує 1,9-4,8 %, що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу.

Сучасний екологічний стан лісів України зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке збільшується та порушує природну стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Порушення природної стійкості лісів спричинює збільшення вразливості насаджень і зростання загальної площі осередків шкідників і хвороб лісу.

З 1994 р. в Україні діє Лісовий кодекс, за яким регулюються правові відносини з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, поліпшення їх корисних властивостей, а також задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання. Лісове законодавство України передбачає охорону й захист лісів, тобто здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання.

Окрім лісів, раціонально використовуються й охороняються також ресурси недеревної рослинності України, представлені рослинністю боліт, плавнів, прісноводних і морських акваторій, солонців і солончаків, степовою рослинністю. Вони характеризуються багатством видів і є цінними кормовими, лікарськими, технічними, декоративними, харчовими, медоносними рослинами, які щороку виробляють майже 22 тис. т органічної речовини. Але недеревна рослинність в Україні також зазнала і зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результаті інтенсивного випасання худоби, знищення цілинної рослинності під час орання, будівництва міст, спорудження промислових об’єктів, транспортних магістралей тощо зовнішній вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змінився.

У зв’язку з цим у 1998 р. був прийнятий Закон України “Про захист рослин”, за яким регулюються відносини стосовно захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів, а також визначаються права й обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Крім цього, у 1999 р. ухвалили Закон України “Про рослинний світ”. Українські ботаніки першими в світі порушили питання про необхідність охорони рослинних угруповань та розробили методологічну основу їхньої реєстрації у вигляді Зеленої книги. Перша Зелена книга України була видана у 1987 р. Положення про цю книгу, затверджене 2002 р., встановлює порядок її ведення, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України.

Захищаються й охороняються ресурси тваринного світу України, антропогенний вплив на які здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення; 2) опосередковано в результаті зміни умов їхнього існування – розорювання великих площ суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення навколишнього середовища. Тому в 2001 р. прийняли Закон України “Про тваринний світ”, за яким передбачається збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження та шляхів їхньої міграції.

Незважаючи на те, що об’єкти тваринного світу в Україні можуть мати різні форми власності, вони перебувають під охороною держави незалежно від права власності на них. При цьому охорона тваринного світу передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об’єктів тваринного світу. Варто також зауважити, що за роки незалежності України прийнято низку законів і постанов, що є суттєвим кроком на шляху створення юридичних засад з метою припинення подальшої деградації рослинного і тваринного світу України та сприяння його відтворенню.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Коли людина почала використовувати ресурси біосфери? Відповідь обгрунтуйте.

2. Визначте сутність прямого й опосередкованого використання біологічних ресурсів.

3. У чому полягає цінність природної біоти для людини?

4. Доведіть, що деревина є універсальною сировиною.

5. Як виявляється вплив антропогенних факторів на ліси?

6. Охарактеризуйте сучасний стан лісових ресурсів в Україні.

7. Назвіть головні екологічні наслідки знеліснення.

8. Які ви знаєте заходи з охорони та раціонального використання лісів?

9. З якою метою здійснюють системне ведення моніторингу лісів?

10. Які законодавчі акти регламентують використання, відтворення й охорону лісових ресурсів в Україні?

11. Обгрунтуйте, чому рослинність степів зазнала найбільш руйнівного впливу з боку людини.

12. Назвіть основні напрями використання дикорослих рослин.

13. Поясніть, чому охорона рослин є комплексним міжнародним завданням.

14. Які рослини вносяться до Зеленої книги України?

15. Чому вважають, що тварини мають універсальну цінність? Відповідь обгрунтуйте.

16. Як насамперед виявляється антропогенний вплив на тварин?

17. Які ресурси тваринного світу України є об’єктами спеціального використання (промислу)?

18. Назвіть головні шляхи здійснення охорони біологічних ресурсів.

19. Визначте основні законодавчі акти України, що передбачають збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження, шляхів їхньої міграції тощо.

20. На які категорії поділяють рідкісні та зникаючі види тварин у Червоній книзі?

21. Назвіть головні групи заходів щодо охорони тварин.

Рекомендована література

1. Данилишин БМ., Дорогунцов С. І., Міщенко B. C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 1999. – 716 с.

2. Закон України “Про рослинний світ” від 9 квітня 1999 р. № 591-XIV // ВВР. – 1999 – № 22-23. – Ст. 198.

3. Закон України “Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 р. № 180-XIV (зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 18 березня 2004 p. № 1628-IV) // ВВР. – 1998. – №50-51. – Ст. 310.

4. Закон України “Про тваринний світ” від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІП // ВВР. – 2002. – № 14. – Ст. 97.

5. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. № 2456-ХП // ВВР. – 1992. – № 34. – Ст. 502.

6. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” від 14 грудня 1999 р. № 1287-XIV // ВВР. – 2000. – № 4. – Ст. 26.

7. Закон України “Про Червону книгу України” від 7 лютого 2002 р. № 3055-ІП // ВВР. – 2002, – № 30. – Ст. 201.

8. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000- 2015 pp.” від 21 вересня 2000 р. № 1989-ІП // Урядовий кур’єр. – 2000 р. – 8 листопада. – № 207.

9. Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 р. та пріоритетні завдання на 2004 p. – К., 2004. – 36 с.

10. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квітня. – № 68 (818).

11. Мельник Л. Т. Екологічна економіка. – Суми: Університет, книга, 2003. – 346 с.

12. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 p. – К., 2005. – 227 с

13. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К., 2003. – 128 с.

14. Окружающая среда в Европе: Третья оценка. – Копенгаген: ЕАОС, 2003. – 61 с.

15. Реймерс Я. Ф., Яблоков А. М. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. – М.: Наука 1982. – 144 с.

16. Стан світу – 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтел-сфера, 2000. – 285 с.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)