Банківське право – Костюченко О. А. – Японія
Нині кредитно-банківська система Японії є однією з найбільш могутніх і розвинених у всьому світі. Збільшується кількість японських банків, які входять у групу провідних банківських установ світу, спостерігається розширення масштабів діяльності фінансово-кредитних інститутів, посилюються тенденції до інтернаціоналізації японського банківського бізнесу.
Кредитно-банківська система Японії вважається найбільш могутньою і характеризується надійністю, що є результатом політики держави у сфері банківського контролю і нагляду, а також тих заходів, що проводяться з метою підтримки комерційних фінансово-кредитних організацій.
Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних кредитно-фінансових установ, яких налічується близько 6200 (див. рис. 7 на с. 338-339).
Важливу роль в кредитно-банківській системі відіграє Банк Японії, який було засновано ще в 1882 р. як центральний банк. Банк Японії є державною установою, центром кредитної системи, основним його акціонером є держава.
Статутний капітал Банку Японії має таку структуру: 55% (приблизно 1 млн дол.) належить державі, а 45% – приватним компаніям. Банк Японії^ має 50 філій та відділень в Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу. Функції Банку Японії визначаються спеціальним законом (1997), згідно з яким загальне оперативне керівництво центральним банком покладено на правління банку, яке складається з 9 осіб. Голова та два його заступники призначаються Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту, а 6 інших членів правління призначаються Кабінетом Міністрів з числа осіб, що мають певний досвід і знання в сфері економіки та фінансів, на строк 5 років. Банк Японії підзвітний парламенту і двічі на рік звітує перед ним про грошово-кредитну політику, але діє як незалежна інституція.
Головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримки цінової стабільності. Банк Японії володіє емісійним правом, тобто необмеженою монополією на випуск банкнот. Відповідно до законодавства обсяг банкнотної емісії встановлюється міністерством фінансів за згодою уряду. До важливих завдань Банку Японії також належить формування грошової політики та здійснення контролю за діяльністю кредитних інститутів, установлення офіційної облікової відсоткової ставки та забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Банк Японії не тільки керує банківською системою країни, а й мережею державних кредитно-фінансових установ, зокрема, таких як Банк розвитку, Експортно-імпортний банк, фінансові корпорації.
Згідно із законом 1997 р. визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії:
– облік комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань;
– надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів;
– купівля-продаж комерційних та інших векселів, боргових зобов’язань та цінних паперів, а також інших облігацій;
– виписка векселів на отримання;
– приймання вкладів;
– операції у національній валюті;
– приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у злитках тощо.
Банк Японії, виступаючи “банком банків”, забезпечує ефективне функціонування системи платежів і розрахунків між кредитними організаціями, здійснює контроль за кредитною сферою, організовує грошово-кредитне регулювання економіки.
Кредитно-банківська система. Японії є трирівневою і складається з різноманітних видів банків та спеціалізованих фінансових установ.
Основу банківської системи Японії становлять загальнонаціональні комерційні банки, які включають міські банки, регіональні банки, трастові банки, банки довгострокового кредиту.
Рис. 7. Структура кредитної системи Японії
Міські банки – це 10 найбільших монополістичних банків Японії і світу. Вони зосередили понад 1/4 загального обсягу залучених депозитів. Близько 30% позик надають ці банки. Міські банки мають розгалужену мережу філій як у Японії, так і за кордоном. Ці фінансово-кредитні інститути є основними учасниками валютного ринку. Вони тісно контактують із промисловими і торговельними компаніями. Під контролем міських банків перебуває діяльність багатьох інших фінансово-кредитних інститутів, у тому числі – регіональні комерційні банки. Міські банки є головними постачальниками коштів у ті галузі японської економіки, що розвиваються швидкими темпами, особливо – в експортні. Для них характерні високий рівень перекредитування і залежність від Банку Японії, який проводить урядову грошово-кредитну політику.
Регіональні банки – це переважно малі та середні за масштабами здійснюваних операцій банки, які можуть відкривати відділення та філії тільки в тій префектурі, де розташована їхня головна контора.
Трастові банки виконують інвестиційні та довірчі операції, контролюють діяльність брокерських компаній, які здійснюють операції із цінними паперами. Більшість із них перебуває у тісному зв’язку з міськими банками: спільно володіють акціями, спільно створюють за кордоном філії, що функціонують як банківські установи.
Банки довгострокового кредиту розміщують на ринку дібенчери двох видів: відсоткові папери (на термін 5 років із виплатою відсотків двічі на рік) та дисконтні папери (з річним строком, що продаються за ціною, зменшеною на суму дисконту).
Поряд з національними комерційними банками в Японії функціонує численна група іноземних банків (93 відділення). Іноземні банки в Японії істотно відрізняються один від одного розміром своїх активів, видами основних операцій та статусом, який вони займають в банківській системі країни. Особливістю цих банківських установ є значні обсяги кредитування. Так, питома вага позик іноземних банків становить близько 3% загальної суми позик, виданих усіма японськими банками. Однак сфера діяльності іноземних банків у Японії більш обмежена на відміну від сфери діяльності іноземних банків у провідних країнах.
Важливу ланку кредитно-банківської системи Японії становлять спеціальні фінансово-кредитні установи: кредитні кооперативи і корпорації (інвестиційні, лізингові та страхові компанії, фінансово-кредитні корпорації, поштові ощадкаси, брокерські фірми).
Кредитні корпорації поділяють на сільськогосподарські та міські. Членами цих корпорацій є відповідно селяни та власники малих і середніх промислових і торговельних підприємств. Корпорації надають цільові пільгові позики для розвитку виробництва.
Лізингові компанії спеціалізуються на нетрадиційних сферах фінансового обслуговування – оренді обладнання, майна. Одні з них є універсальними, вони пропонують в оренду різне обладнання, а інші спеціалізуються на оренді певного виду машин, обладнанні, автомобілів, комп’ютерів тощо.
Страхові компанії акумулюють величезні фінансові кошти, що використовуються ними в основному для інвестицій в цінні папери, займаються різними видами страхування і є головною особливістю японської банківської системи.
Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей народного господарства (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, місцевим органам влади. їхні бюджети та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність контролюється відповідними міністерствами.
Поштові ощадні каси функціонують при поштових відділеннях. Залучені на депозити кошти надходять до Бюро довірчих фондів міністерства фінансів і становлять головну частину його коштів. Ощадні каси надають фізичним особам широкий набір фінансових послуг.
Брокерські фірми займають незначне місце серед фінансово-кредитних установ країни. Однак, у кредитній системі вони відіграють значну роль не розміром фінансових ресурсів, а як активні учасники децентралізованого ринку цінних паперів, які діють поряд з фондовими біржами країни.
Важливе місце в кредитній системі Японії посідають державні фінансово-кредитні інститути: Японський банк розвитку, банк міжнародного співробітництва, 10 фінансово-кредитних корпорацій, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, поштово-ощадні каси.
Японський банк розвитку засновано у квітні 1951 р., його діяльність зосереджено на пільговому кредитуванні галузей економіки. Він здійснює довгострокове кредитування промисловості, в основному тих галузей, які є ризиковими з точки зору приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших урядових установ.
Банк міжнародного співробітництва (колишній експортно-імпортній банк) Японії належить до спеціалізованих банків, заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі, власні кошти банку складаються з його капіталу та бюджетних асигнувань, залучені кошти – із позик, які урядові установи надають банку, та іноземних кредитів. Обсяг, структуру пасивів та зміст активних операцій щороку схвалює парламент, а контроль за діяльністю банку здійснює міністерство фінансів. Цей банк надає позики підприємствам Японії для зовнішньоекономічної діяльності на строк від 6 місяців до 5 років, в окремих випадках термін позики збільшується до 15-20 років. Спільно з комерційними банками цей банк надає також позики імпортерам японських товарів.
Бюро довірчих фондів міністерства фінансів функціонує як державна установа. Його фінансові ресурси складаються з вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах та використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних установ. Державні фінансово-кредитні інститути фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно встановлений низький відсоток і самі працюють як органи фінансування.
Законодавство Японії на відміну від законодавства інших країн чітко розподіляє повноваження між банками і фондовими компаніями, не дозволяючи їм втручатися у сферу операцій один одного.
Комерційні банки виконують широке коло операцій та послуг (понад 300 видів), які законодавчо регламентовані. До таких операцій належать: приймання коштів на депозити, короткострокові, середньострокові і довгострокові кредити, позики малому і середньому бізнесу, великим корпораціям, федеральним і місцевим органам влади; фінансові та трастові послуги, електронні та брокерські послуги, операції з дорожніми чеками тощо. Комерційний банк не може розпочати свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів. Для отримання ліцензії засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід та знання, певний соціальний статус. Банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше за І млрд ієн. В його назві має бути слово “чінка” (банк). Дозвіл міністерства фінансів необхідний також для відкриття відділень банку.
Особливістю розвитку Японської кредитно-банківської системи є функціонування фінансово-промислових груп, на чолі кожної з яких стоїть крупний приватний комерційний банк, пов’язаний з групою промислових компаній. Кожний учасник такої групи є власником звичайних акцій інших членів. Такі комерційні банки надають позики компаніям і володіють значною часткою боргових зобов’язань цих компаній.
Останнім часом під впливом змін в економіці країни відбувається процес концентрації та централізації монополістичного капіталу. Внаслідок інтеграції фінансового та промислового капіталу з’являються так звані “сюдани”, сформовані на основі фінансово-промислових груп (“дзайбацу”) і крупних комерційних банків. “Сюдани” – це об’єднання універсальних міжгалузевих незалежних фірм, об’єднаних навколо відповідного банка і торгової фірми з чіткою координацією і організацією управління. Наявність таких монополістичних компаній істотно відрізняють банківський сектор Японії від кредитних систем інших держав.
Важливе значення для підтримання стабільності банківської системи, запобігання можливим банківським банкрутствам і захисту інтересів вкладників має Корпорація з гарантій банківських вкладів, створена в 1971 р. Кожний японський банк щомісяця сплачує певні внески до фонду Корпорації, з якого забезпечується відшкодування втраченого капіталу.
Проведена в 1997 р. в Японії банківська реформа передбачила певну лібералізацію банківської діяльності, а також посилила процес інтернаціоналізації банківської сфери, припливу іноземного капіталу. Скасовано більшість обмежень на валютні операції, а також на банківські угоди, пов’язані з ввезенням і вивезенням капіталу, зняті заборони, що перешкоджали банкам вводити нові фінансові продукти.
Міські банки можуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії, а банки довгострокового кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними; трастові банки отримали право на відкриття філій для проведення операцій із цінними паперами та ін.
Отже, проведені урядом заходи щодо лібералізації банківської діяльності фінансової системи країни, були спрямовані на зміцнення запобігання зростанню структурної банківської кризи в Японії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)