Банківське право – Костюченко О. А. – Франція
Для кредитно-банківської системи Франції характерна система державного регулювання банківської справи. Основні банки включають:
– на верхньому рівні: центральний Банк Франції (Банк де Франс), Національна кредитна Рада, Комітет з банківської регламентації, Комітет з кредитних установ та Банківська комісія;
– на нижньому рівні: комерційні банки різних видів, у тому числі – універсальні, народні банки, фінансові компанії, кооперативні кредитні установи, ощадні і страхові каси, товариства взаємного кредиту, каси муніципального кредиту, асоціації та союзи тощо (див. рис. 5 на с. 322-323).
Основу кредитно-банківської системи Франції становлять комерційні банки, які мають статус універсальних банків і які не мають обмежень у виконанні операцій. До трьох найбільших універсальних банків Франції належать: “Креді Aгріголь” (Credit Agricole Group), який обслуговує дві третини французького аграрного сектора, а його активи перевищують 300 млрд доларів США; “Креді Ліоне” (Credit Lione) з персоналом понад 45 тис. осіб, і “Сосьєте Женераль” (Societe Generale), два останні працюють в Україні як дочірні банки зі 100% іноземним капіталом.
Французьке законодавство передбачає створення комерційних банків у таких формах: повне товариство, просте або акціонерне командитне товариство, акціонерне товариство з постійним капіталом.
Важливу роль в економіці Франції також відіграють спеціальні фінансово-кредитні інститути: Національна ощадна каса, Депозитна ощадна каса, “Креді Національ” (Національний кредит), Банк зовнішньої торгівлі, “Креді Фонсьє”, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди, ощадні каси та ін.
Рис. 5. Кредитно-банківська система Франції
Керівна роль у структурі органів управління кредитно-банківською системою Франції належить Центральному емісійному банку Франції – Банк де Франс. Відповідно до Закону Франції “Про Статут Банку Франції” у редакції від 4 серпня 1993 р. Банк де Франс є державним банком, який зобов’язаний визначати кредитно-грошову політику держави і володіє винятковим правом кредитної та готівково-грошової емісії. До компетенції Банку Франції (Банк де Франс) належить: розроблення і реалізація основних напрямів грошово-кредитної політики країни; емісія банкнот; забезпечення чіткої і надійної роботи платіжної системи, її безпеки, турбота про розвиток кредитно-банківської системи в цілому; забезпечення органів управління кредитної системи країни всім необхідним для виконання покладених на неї функцій. Аналіз компетенції Банку Франції свідчить, що йому відведено роль виконавчого органу в системі органів управління кредитними установами і по суті він опікує всю кредитно-банківську систему Франції.
У ст. 1 Закону “Про Статут Банку Франції” зазначено, що Банк Франції формулює і здійснює грошову політику… Банк Франції не прагне до одержання інструкцій від уряду або будь-якої іншої особи при виконанні Банком своїх обов’язків.
Банк Франції включає не тільки центральний апарат, а й широку мережу територіальних відділень (211), розташованих по всій країні. Всі територіальні установи Банку Франції володіють однаковим юридичним статусом. Організаційно мережа територіальних установ Банку Франції побудована за географічним принципом і діє в своїй зоні, що збігається з кордонами адміністративних одиниць (департаментів і округів).
До функцій територіальних установ Банку Франції належать: управління готівковим і безготівковим грошовим обігом і системами розрахунків;
Управління іноземними операціями; нагляд за банківською системою і контроль за ризиками; збирання, аналіз даних і підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів про нефінансові підприємства;
Підготовка і розповсюдження статистичних матеріалів, економічних, фінансових і грошово-кредитних оглядів;
Оброблення відомостей про надзаборгованість фізичних осіб, управління клієнтурою та ін.
Директорів територіальних установ призначає управляючий Банком Франції і вони працюють разом з консультативною радою, до якої входять від 6 до 17 членів.
Статус і організація Банку Франції суттєво змінилися після налагодження європейського співробітництва в банківській сфері, створення Європейського центрального банку і адаптації французького банківського законодавства до норм ЄС. Центральна банківська установа Франції стала незалежною, а взаємовідносини з гілками влади чітко розмежовані. Банк Франції (як і центральні банки розвинутих країн) посідає вузлове місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, визначає грошово-кредитну політику в державі, забезпечує надійність банківського сектора.
Важливу роль в управлінні кредитною системою Франції відведено Комітету з банківської регламентації, основним завданням якого є розроблення і прийняття нормативних актів з різних питань правового регулювання діяльності кредитних установ. Згідно із законодавством до завдань цього Комітету належать: визначення умов, за яких особа може стати акціонером банку; визначення процедури відкриття філії кредитних установ; встановлення мінімального розміру статутного капіталу; визначення умов участі банків у формуванні статутного капіталу інших підприємств; регламентація порядку здійснення банківських операцій, встановлення правил міжбанківської конкуренції, визначення умов організації банками спільних служб; розроблення нормативних вимог, що мають на меті гарантування платоспроможності і ліквідності банків, належну структуру їх балансу; встановлення єдиних форм розрахунків, правил бухгалтерського обліку і звітності, а також правил нижнього рівня кредитно-банківської системи; розроблення правил банківського кредитування.
Для виконання важливих функцій у сфері управління кредитно-банківською системою Франції також створено Комітет з кредитних установ, до складу якого належать: міністр економіки і фінансів (або його представник), керуючий банком, голова Банківської комісії (або його представник) і чотири члени, що призначаються міністром економіки і фінансів строком на три роки із числа таких осіб: представника французької асоціації кредитних установ, представника профспілки службовців кредитних установ і двох спеціалістів у сфері економіки і фінансів, відомих своєю компетентністю. Для виконання покладених на Комітет завдань за ним закріплюються певні повноваження: ліцензування банківської діяльності й окремих банківських операцій; реєстрація кредитних установ; ведення реєстру французьких кредитних установ; регулярна публікація даних про кредитні установи в “Журналі Оффісьєль”; право прийняття актів застосування права, адресованих окремим кредитним установам.
Особливу роль в банківській системі Франції відіграє Банківська комісія – незалежний орган адміністративного нагляду, що виконує функцію “професійної поліції”, завданням якої є контроль і нагляд за дотриманням кредитними установами банківського законодавства і застосування відповідних санкцій щодо порушників. Для виконання своїх повноважень Банківська комісія має право вимагати від кредитних установ будь-які відомості, пояснення і документи, надання звітів про їхню діяльність, здійснювати перевірку діяльності кредитних установ на місцях.
Банківська комісія діє в складі 6 членів: президент – керуючий банком (або його представник), Директор казначейства (або його представник), чотири члени, які призначаються міністром економіки і фінансів на шість років з числа таких осіб – члена Державної Ради, члена Касаційного суду і двох досвідчених фахівців у сфері банківської та фінансової діяльності.
З метою поліпшення функціонування банківської системи Франції в країні також створено централізовані служби, які пропонують для користування інформаційні бази даних: банківська картотека підприємств, картотека банківських рахунків, центральна служба ризиків. Остання займається збиранням інформації про платоспроможність клієнтів, а також накопичує відомості про отримані та непогашені кредити. Будь-який банк, який бажає надати кредит, має право звернутися за послугами до цієї служби для отримання інформації про фінансовий стан потенційного позичальника.
Таким чином, організація кредитно-банківської системи Франції свідчить, що вона є досить досконалою системою в механізмі управління кредитними установами у світовій практиці, спрямована на проведення демонополізації процесу управління банківською системою і недопущення монополізму центрального банку. На верхньому рівні системи діють чотири суб’єкти, які тісно взаємодіють один з одним, функції яких так розподілені, що створено реальний механізм взаємного контролю, виключається концентрація управління цією системою, передбачено можливість проведення єдиної державної грошово-кредитної політики, усунення безконтрольної діяльності кредитних установ.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)