Загальна психологія – Сергєєнкова О. П. – Конфлікти в спілкуванні, їх причини та способи реагування
Кожна людина виконує безліч функцій: службові (начальник, підлеглий, учень, лікар, педагог та ін.), сімейні (мати, батько, чоловік, дружина, сестра та ін.), що обумовлює формальне або неформальне спілкування.
Формальне спілкування – спілкування, обумовлене соціальними функціями, регламентоване за змістом та формою
Людині властиве прагнення до неформального спілкування, до розкриття внутрішнього складу своєї особистості.
Неформальне спілкування – спілкування, яке насичене суб’єктивним особистісним сенсом, обумовлене тими особистісними стосунками, які були встановлені між партнерами
Здатність встановлювати неформальне спілкування залежить від:
– рис особистості (спрямованість на спілкування, довіра тощо);
– володіння “технікою” спілкування (встановлення контакту, уміння бачити і розуміти іншого) тощо.
В процесі спілкування часто виникають міжособистісні конфлікти.
Конфлікт – сутичка протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок, поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії
Підгрунтям для кризи можуть бути розбіжності в галузі моральних цінностей, особистих інтересів, бажань, прагнень, цілей. Конфлікти можуть виникати в зв’язку з порушенням правил і норм взаємодії між людьми, а також нечесна, несправедли
Соціологи вважають, що кожна хвилина конфлікту дорівнює 20 хвилинам наступних переживань. А у людей з поганим настроєм результативність розумової праці знижується на 60-70 %
Ва, нетактовна поведінка однієї особистості по відношенню до іншої.
Міжособистісний конфлікт має не лише негативне, але й позитивне значення в процесі спілкування між людьми.
Негативну роль відіграє так званий тупиковий конфлікт, в основі якого лежать непримиренні протиріччя, які виникли між особистостями в результаті образливих дій одного з партнерів по спілкуванню.
Позитивну роль відіграє конфлікт в зв’язку з тим, що є сигналом неблагополуччя в міжособистісних відносинах, які слід змінити, вирішуючи конфліктну ситуацію в інтересах всіх людей, які до нього залучені. Крім того, ситуативний конфлікт відіграє роль стимулятора розвитку процесу спілкування, оскільки привносить пожвавлення в процес спілкування.
На конфліктні ситуації люди здатні реагувати по-різному, обираючи ту чи іншу стратегію поведінки в конфлікті.
Рис. 3.4.4. Стратегії поведінки в конфлікті
Компроміс Виявляється у намаганні не загострювати ситуацію за рахунок взаємних поступок інтересами. Партнери не враховують глибинних потреб, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.
Девіз: Щоб кожен із нас щось виграв, кожен повинен щось програти.
Пристосовуючись, Людина адаптується до ситуації, не відстоюючи своїх інтересів. Девіз: Щоб ти виграв, я повинен програти.
Уникання Пов’язане з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Девіз: Щоб не було конфлікту, краще я відступлю.
Конкуренція – активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Людина доводить свою думку, як єдину і правильну, ігноруючи міркування інших. Девіз: Щоб я переміг, ти повинен програти.
Співробітництво Проявляється в прагненні разом підійти до ефективного вирішення ситуації з урахуванням інтересів, потреб обох сторін. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає багато часу. Девіз: Щоб я виграв, ти теж повинен виграти.
Найоптимальнішою є стратегія співробітництва. Однак, обираючи ту чи іншу поведінку в конфлікті, людина має зважати на умови, в яких він відбувається, обставини, що його викликали, індивідуальні особливості учасників конфлікту.
Спілкування пронизує життя людини вже з самого початку її існування і має важливе значення, оскільки постає як:
– засіб обміну інформацією (первинна за історично-біологічним походженням функція, її вияви спостерігаються й у тварин);
– джерело передачі суспільного досвіду (виникає ще до появи писемності, а після цього втілюється в письмові форми);
– фактор формування особистості (впродовж першого року життя дитини спілкування є провідною діяльністю немовляти, визначаючи успішність психічного розвитку);
– механізм налагодження та підтримання взаємин між людьми;
– засіб міжособистісної інтеграції (спілкування лежить в основі дружніх, прихильних, любовних взаємин);
– спосіб організації діяльності (особливо дорослих з дітьми за рахунок настанов, інструкцій, порад);
– основа діяльності більшості професій (вчитель, лікар, психолог тощо).
Отже, особистість буде почуватися щасливою за умови успішного оволодіння мистецтвом спілкування.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)