Загальна психологія – Сергєєнкова О. П. – Основні типи сприймання
Рис. 2.2.12. Особливості сприймання
Предметність Сприймання виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об’єкт, який має свій зміст, природу, призначення. Сприймаючи предмети, людина, в першу, чергу, орієнтується в них за їхніми функціями. Предметність сприймання розвивається в процесі життєдіяльності людини.
Цілісність Сприймання полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей. Навіть якщо предмет не поданий для сприймання повністю, його перцептивний образ “добудовується” до завершеної форми на основі сприйнятих елементів. Наприклад, в слові сприймання.
Константність – це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.
Вибірковість Сприймання полягає у виділенні одних об’єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при сприйманні називають об’єктом сприймання, а решту – тлом. Інакше кажучи, у сприйманні людини в даний момент завжди щось є основним, а щось – другорядним (наприклад, як на Рис. 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6, 2.2.7).
З вибірковістю сприймання тісно пов’язана ще одна властивість: апперцепція.
Аперцепція – це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань. Так, сприймання різних людей є відмінним. Також досить часто людина сприймає не те, що є наспраді, а те, що є бажаним для неї.
Осмисленість Сприймання полягає в тому, що відображені предмети та явища людина відразу ж називає, використовуючи другу сигнальну систему. Отже, вже в самому акті сприймання відбувається співвіднесення предмета сприймання з його значенням. Наприклад, вказівка на те, що на малюнку зображено собаку, відразу ж формує певний образ сприймання (Рис 2.2.13).
Завдяки осмисленню сутності та призначення предметів стає можливим їх цілеспрямоване використання, практична діяльність з ними.
Узагальненість Сприймання – це відображення
Рис. 2.2.13. Силуетне зображення
Аперцепція може бути стійкою (під впливом професії, життєвого досвіду) і Тимчасовою (в результаті змінених умов і Установок) одиничного випадку як особливого виду загального. Ступінь узагальнення залежить від рівня і обсягу наявних у людини знань.
Осмисленість та узагальненість добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.
Спостереження і спостережливість
У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.
Спостереження – це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання
Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.
Рис. 2.2.14. Структура спостереження
Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.
Спостережливість – це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ
Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов’язана з розвитком професійних інтересів особистості.
Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).
Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.
Основні типи сприймання
1) аналітичний (намагання людини вирізняти й аналізувати насамперед деталі, подробиці);
2) синтетичний (схильність до узагальненого відображення явищ і визначення суті того, що відбувається);
3) аналітико-синтетичний (намагання зрозуміти основну сутність явища і фактичне її підтвердження);
4) емоційний (схильність людини скоріше до висловлювання свого ставлення, власних переживань, спричинених певними явищами, ніж до визначення їх сутності або властивостей). Таке сприймання є плутаним, неорганізованим.
У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об’єктивніше відображати навколишній світ.