Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – 11.5. Зловживання домінуючим становищем (стаття 86 Договору)
Загальні положення
Автори Договору відчували також іншу значну загрозу вільній і справедливій конкуренції – негативний ефект від концентрації економічних сил. Зокрема вони намагалися впровадити контроль за тими, хто займав домінуюче економічне становище на ринку, і за несправедливими перевагами, які вони могли здобути від свого становища. У зв’язку з цим параграф 1 ст. 86 Договору встановлює, що:
Будь-які зловживання з боку одного чи кількох підприємств своїм домінуючим становищем на спільному ринку або на значній його частині забороняються як несумісні зі спільним ринком у тій мірі, в якій це може негативно позначитись на торгівлі між державами-членами.
Другий параграф містить такі самі положення щодо перешкоджання торгівлі, як і передбачені в ст. 85(1) Договору. Однак ст. 86 не визначає положень стосовно вилучень ні на індивідуальному, ні на колективному рівнях. Ст. 86 Договору також має пряму дію.
Щоб бути забороненою згідно зі ст. 86 Договору, незаконна практика повинна відповідати трьом умовам: а) підприємство або підприємства, які мають відношення до такої практики, повинні займати домінуюче становите на спільному ринку або на значній його частині; б) така практика має становити зловживання цим домінуючим становищем; в) торгівля між державами-членами має зазнавати впливу цієї практики. Кожна умова буде розглянута відповідно до специфічних прикладів зловживань, згаданих у параграфі 2 ст. 86.
Поняття “домінуюче становище”
Договір ніде не дає визначення поняття домінуюче становище. Тому Суду Європейських Співтовариств і Комісії знов-таки доводиться заповнювати цю прогалину за допомогою прецедентного права. За загальним визнанням ці інституції дістали певну допомогу у вигляді Договору про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, який містив подібні положення, спрямовані на забезпечення конкуренції. Одне з них, а саме ст. 66(7), визначає домінуюче становище як таке, коли відповідні підприємства посідають становище, “котре захитає їх від ефективної конкуренції на значній частині спільного ринку”. Однак це положення для відповідних державних органів є лише обмеженим допоміжним засобом, оскільки термін ефективна конкуренція спричиняє виникнення великої кількості питань.
Першу нагоду знайти відповідне визначення Комісія дістала в справі Continental Can, в якій вона описала підприємства, що користуються домінуючим становищем, як такі, що перебувають у становищі, яке дає їм змогу діяти, не враховуючи наявності конкурентів, бажань покупців або постачальників. Як було зазначено СЄС після розгляду цієї проблеми, саме така можливість діяти незалежно виявилась вирішальним критерієм для визначення цього поняття. Отже, у рішенні в справі United Brands Суд Європейських Співтовариств визначив поняття домінуюче становище як:
Становище, в якому відповідний суб’єкт підприємницької діяльності має таку економічну міць, за допомогою якої він дістає можливість перешкоджати впровадженню конкуренції на відповідному ринку і яка дає йому змогу діяти істотною мірою незалежно від своїх конкурентів, замовників і, в кінцевому підсумку, споживачів.
У подальшому Суд і Комісія в прецедентному праві приділили особливу увагу одному з найбільш дійових способів, якими користуються підприємства для запобігання проникненню інших фірм на ринок. Вперше це поняття було визначено в справі AKZO. Ще одним чинником, що береться до уваги, є частина ринку, яка належить суб’єктам підприємницької діяльності або відповідним підприємствам. Якщо ця частина сягає 70-80 %, Суд схиляється до думки, що відповідна фірма автоматично займає домінуюче становище, іншими чинниками, які використовуються для оцінювання ринкової потужності певного підприємства, є розмір його економічної структури, обсяг капіталу та доступ до ринків капіталу.
Жоден із вищезгаданих критеріїв не є вирішальним для оцінки, чи посідає фірма домінуюче становище у тих випадках, коли ці критерії не оцінювалися з огляду на ринок, якого вони стосуються. Така величина відома як “відповідний ринок”. Без неї фірми, звинувачувані у порушенні ст. 86 Договору, мали б можливість ефективно захищатися, вказуючи на свою відносно незначну впливовість на світовому або навіть на національному ринках у цілому. Відповідний ринок повинен розглядатися в трьох аспектах: товарного ринку, географічного ринку та тимчасового ринку.
Оцінити товарний ринок значно важче, ніж це може здатися на перший погляд. Якщо фірма, яка виробляє і поставляє на ринок виключно телевізійні пристрої, буде звинувачена в тому, що вона займає домінуюче становище, негайною реакцією буде пошук товарного ринку, обмеженого телевізійними пристроями. Однак, якщо це відбувається, прийнято вважати, що: а) за допомогою продажу телевізійних пристроїв створюється особливий ринок, до якого не може бути віднесена інша категорія товарів, наприклад, домашнє розважальне аудіо – та відеообладнання; б) ті, хто виробляє і постачає на ринок телевізійні пристрої, не конкурують з виробниками і продавцями іншої продукції (наприклад, радіообладнання і обладнання високотехнологічного). Тому можна зазначити, що фірма посідає абсолютне домінуюче становище на певному ринку тільки в разі, якщо вона контролює всю продукцію, що не може бути визнана взаємозамінюваною.
Географічним ринком є ринок, на якому об’єктивні конкурентні умови є однаковими для всіх торговців. Відповідно до цього критерію визнається, що поняття домінування залежить від географічного розміщення виробників і споживачів. Очевидно, що конкурентне становище виробника, який діє на території, де досить розвинута комерція, буде зовсім відрізнятися від становища того, хто обслуговує віддалені сільські райони, навіть якщо вони займають однакову частину товарного ринку. Останній займатиме більш впевнене становище, оскільки його споживачі будуть у меншій мірі схильні або будуть мати значно менше можливостей знайти іншого постачальника в разі незадоволення існуючим. Тому необхідно також визначити обсяги територіальних масштабів, у яких діють виробники і купують покупці, для встановлення ступеня взаємозамінюваності товарів та послуг, які там продаються.
У цьому відношенні вирішальним буде не тільки справжнє географічне розташування. Такі чинники, як вартість перевезення, якість і частота руху транспортних засобів також можуть надавати торговцям певні конкурентні переваги або створювати перешкоди. Так, в одній справі, Комісія встановила, що Великобританію в окремий ринок перетворили не тільки факт відокремлення від континенту протокою Ла-Манш, а й вартість фрахту.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)