Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – 1. ВСТУП
1.1. Визначення права ЄС
Визначення права Європейського Союзу (ЄС) можна подати як у позитивній, так і в негативній формі, а саме: охарактеризувавши, чим воно є або чим воно не може бути. Розглядаючи право ЄС у позитивних формулюваннях, можна визначити його як норми, які, незалежно від джерела їх походження, спрямовані на регулювання діяльності й політики Європейського Союзу. У вузькому значенні вони можуть існувати у формах:
– міжурядових договорів та конвенцій;
– законодавства, яке приймається інституціями Співтовариства;
– загальних принципів права, які призначені для роз’яснення і доповнення договорів та законодавства;
– рішень судових органів як на рівні ЄС, так і на національному рівні, що використовуються для застосування цього законодавства.
У ширшому тлумаченні право ЄС також включає в себе:
– акти, які не мають обов’язкової сили, такі як рекомендації та позиції;
– внутрішні норми інституцій;
– дискусії в Європейському Парламенті щодо законодавства Співтовариства;
– різноманітні повідомлення більш чи менш офіційного характеру, які мають місце у спілкуванні інституцій ЄС з третіми сторонами;
– принципи міжнародного права, що застосовуються у діяльності Співтовариства.
Якщо сформулювати визначення за допомогою винятків, право Співтовариства не включає в себе:
– норми, які регулюють діяльність інших європейських організацій. На перший погляд це може здатися зайвим поясненням очевидного, але слід уважніше придивитися до того, як багато авторів включають до своїх робіт з права ЄС розділи про Європейську конвенцію прав людини (яка, хоча й визнається Судом Європейських Співтовариств, перебуває в межах сфери дії Ради Європи), а також право інших європейських інституцій;
– національні закони, до яких інкорпорується право Співтовариства. У деяких випадках від національних органів влади держав-членів вимагається надавати чинності праву ЄС у своєму внутрішньому законодавстві. І хоча такі акти мають суттєвий зв’язок з актами ЄС і майже завжди уважно досліджуються інституціями Співтовариства, вони не є частиною права Співтовариства в загальновживаному розумінні слова;
– національні парламентські дебати щодо питань політики і права Співтовариства.
1.2. Право Співтовариства чи право ЄС?
Серед тих, хто вивчає цю сферу права, іноді виникає плутанина, пов’язана з невизначеністю загальної назви. Терміни право Спільного ринку і право Європейського Економічного Співтовариства тепер уже можна віднести до історичної літератури. Схоже, що назва право Співтовариства до прийняття Маастрихтського договору (1991 p., Договору про Європейський Союз) (TEU) набула статусу загальновизнаного терміна. А вже цим документом “було вирішено заснувати Європейський Союз”, який має базуватися на декількох “стовпах”, що зазначено в ст. “В” Договору про Європейський Союз. Один із цих стовпів утворюють три Співтовариства, а саме: Європейське Співтовариство, Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Інші два стовпи складаються зі спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також співробітництва в галузі юстиції та внутрішніх справ. Відповідно до ст. змінює назву Римського договору з “Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства” на “Договір про заснування Європейського Співтовариства” (ДЗЄС).
У принципі термін право Європейського Союзу повинен застосовуватися лише при посиланні на право, шо регулює всі три основні напрями діяльності ЄС. Однак, оскільки право, що регулює співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ і спільної зовнішньої політики та політики безпеки, тільки розробляється, право Європейського Союзу в його теперішньому стані значною мірою є подібним до права Співтовариства. Тому в багатьох випадках визнається, що терміни право Європейського Союзу і право Співтовариства є взаємозамінними. Саме такий підхід буде покладено в основу цієї роботи, хоча деякі вчені можуть і не погодитися з такою концепцією.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)