Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – 13.2. Соціальна політика: нова структура договору
Амстердамський договір вніс деякі принципові зміни у відповідні положення Договору про заснування Європейського Співтовариства. Нова ст. 117 визначає основоположні цілі соціальної політики Європейського Союзу. Завдяки спеціальному посиланню на Соціальну хартію Ради Європи (яка була прийнята в 1961 р.) і Соціальну хартію Європейського Економічного Співтовариства 1989 р., про яку йшлося вище, на сьогодні Співтовариство і держави-члени визначають свої цілі так:
Сприяння зайнятості, поліпшення умов життя та праці з метою надання можливостей для їх подальшої гармонізації в ході постійного поліпшення, належний соціальний захист, діалог між управлінцями і працівниками, розвиток людських ресурсів для забезпечення довготривалого високого рівня зайнятості й боротьба зі звільненнями.
Однак другий абзац містить два обмеження щодо обсягу, відповідно до якого ці цілі мають бути досягнуті. Одне можна віднести до впровадження принципу субсидіарності, оскільки Співтовариство і держави-члени мають досягти цих цілей, враховуючи “відмінності національної практики”, особливо у сфері контрактних відносин. Інше стосується того, що загально визначено як “економічний реалізм”, оскільки воно вимагає, щоб при вжитті відповідних заходів враховувалась “потреба підтримувати конкурентоспроможність економіки Співтовариства”.
Ст. 118 встановлює способи, за допомогою яких ці цілі мають бути досягнуті. У ст. 118(1) перелічені деякі напрями, в яких “Співтовариство підтримує і доповнює діяльність держав-членів”. Це чітко показує, що до намірів ЄС не входить гармонізація стандартів. Виходячи з положення ст. 118(2), наміри скоріше полягають у закріпленні за допомогою директив певних мінімальних стандартів, які не підлягають спрощенню. Це положення також вказує, що такі директиви “не повинні накладати прямих адміністративних, фінансових та правових обмежень у спосіб, який може перешкоджати створенню і розвитку малих та середніх підприємств”, знову демонструючи турботу про “економічний реалізм”, який характеризує сьогоднішню соціальну політику Європейського Союзу.
Напрям)! участі Співтовариства, на які вище було зроблено посилання, такі:
– поліпшення якості робочих місць з метою захисту здоров’я та безпеки працівників;
– умови праці;
– надання інформації та консультацій працівникам;
– ресоціалізація осіб, виключених з ринку праці;
– рівність чоловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі.
Нові ст. 118а і 118b містять принцип, який зараз іноді характеризує європейський підхід до виробничих відносин у промисловості, а саме діалогу між “соціальними партнерами” (адміністрацією і працівниками). Комісія має завдання сприяти проведенню консультацій соціальних партнерів на рівні Співтовариства. Вона має вживати відповідні заходи, спрямовані на сприяння діалогу, за допомогою забезпечення збалансованої підтримки обох сторін (ст. 118а(1) ДЗЄС). З цією метою Комісія перед поданням пропозицій щодо сфери соціальної політики має консультуватися з адміністрацією і працівниками стосовно можливих напрямів діяльності Співтовариства (ст. 118а(2) ДЗЄС) і стосовно змісту пропозиції, що передбачається (ст. 118а(3) ДЗЄС). За бажанням адміністрації і працівників діалог між ними на рівні Співтовариства може привести до контрактних відносин (ст. 118Ь( 1) ДЗЄС).
Згідно зі ст. 118с Комісія має заохочувати держав-членів до співробітництва і полегшувати координацію їхніх дій в усіх галузях соціальної сфери, охоплюваних даним Договором, зокрема в справах щодо зайнятості, трудового законодавства та умов праці, професійного навчання та підвищення кваліфікації, соціального захисту, попередження нещасних випадків на виробництві та професійних хвороб, гігієни праці, права на професійні об’єднання та укладання колективних трудових угод між роботодавцями і працівниками.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)