Вступ до права Європейського Союзу – Кернз В. – Положення Договору, що мають пряму дію
Завдяки критеріям, розробленим Судом Європейських Співтовариств, з’явилася можливість наділяти прямою дією значну кількість положень Договору. В нашому розпорядженні недостатньо місця для того, щоб окремо описати кожне з них. Однак, оцінюючи пряму дію положень Договору, ми маємо можливість виділити найзначніші розробки в прецедентному праві Суду Європейських Співтовариств.
Позитивні й негативні зобов’язання
Спочатку Суд ЄС наділив прямою дією лише положення, в яких йшлося про обов’язок утримуватися від вчинення певних дій. Як ми вже переконалися, приклад цього можна знайти в справі Van Gend &; Loos, в якій положенням, щодо якого виник спір, було встановлене ст. 12 ДЗЄС зобов’язання не підвищувати діючі митні збори. Іншим значним рішенням щодо прямої дії ст. 37(2) ДЗЄС, яка забороняє державам-членам ініціювати будь-які заходи, спрямовані на перешкоди в торгівлі в межах Співтовариства, маніпулюючи своїми державними монополіями, і ст. 53 ДЗЄС, яка забороняє державам-членам запроваджувати нові обмеження права громадян інших держав-членів на проживання й економічну діяльність на їхній території, було рішення у справі Costa v EN ED.
Однак у рішенні в справі Liitticke Суд Європейських Співтовариств пішов ще далі, наділивши прямою дією положення, які встановлюють позитивні зобов’язання. Таким положенням була ст. 95 (3) ДЗЄС. Абзаци І і 2 цієї статті містять “негативні” зобов’язання щодо непрямого оподаткування. Отже ст. 95(3) вимагає від держав-членів скасування, до закінчення перехідного періоду, будь-яких норм національного законодавства, які встановлюють непряме оподаткування дискримінаційного характеру. Суд виніс рішення, що цей абзац позбавляє національні владні органи дискреційного права у визначену дату, до якої ці норми національного права повинні бути скасовані, а саме 1 січня 1962 р. Тільки-но минув цей термін, ст. 95(3) ДЗЄС, яка являла собою позитивне зобов’язання, була трансформована в положення, що має пряму дію.
Безсумнівно, це правило стало важливою вказівкою на пряму дію норм, які вимагають від держав-членів виконання своїх зобов’язань до визначеної дати. Однак положення, в яких міститься вимога до інституцій Співтовариства приймати в конкретний термін і законодавство позитивного характеру, також можуть мати пряму дію, що було підтверджено рішенням Європейського Суду у справі Reyners. Воно стосується деяких положень Договору щодо свободи облаштування, які вимагають від Ради видання директив. До закінчення визначеного терміну таких директив видано не було. Європейський Суд постановив, що ст. 52 ДЗЄС набувала прямої дії з огляду на таке:
Встановлюючи, що свобода облаштування має бути запроваджена протягом певного перехідного періоду, ст. 52, таким чином, накладала зобов’язання досягти цього результату, скориставшись імплементацією програми прогресивних заходів, що мало полегшити справу, але не узалежнити від здійснення цих заходів. Невиконання вказаної програми залишало зобов’язання в силі після закінченням періоду, встановленого для його виконання. Отже, рішення Суду Європейських Співтовариств, що встановили необхідність дотримання статей Договору під час слухань у національних судах після перехідного періоду послабили наслідки невиконання своїх зобов’язань з боку інституцій Співтовариства і національних органів влади до закінчення перехідного періоду.
Вертикальна і горизонтальна пряма дія
Якщо зобов’язання за Договором покладено на національні владні органи, відповідна норма має вертикальну пряму дію, тобто фізичній особі надається можливість посилатись на неї в судовому слуханні проти держави. А в Суді Європейських Співтовариств існує тенденція надто широкого тлумачення поняття державні органи. Так, у справі Foster v British Gas Corporation Європейський Суд виніс рішення, що Британська газова корпорація належить до цієї категорії.
Однак право Співтовариства покладає на фізичних осіб також обов’язки, на яких можуть бути засновані вимоги інших осіб. Наочним прикладом цього є ст. 85 ДЗЄС, яка вимагає від фізичних осіб утримуватися від прийняття будь-яких рішень та укладання будь-яких договорів, які можуть впливати на торгівлю між державами-членами або усувати конкуренцію в межах спільного ринку. Тому цим положенням, що стосуються відносин між фізичними особами, надається пряма дія, а саме горизонтальна пряма дія. Суд Європейських Співтовариств підтвердив пряму дію ст. 85 (і ст. 86) у рішенні в справі BRTv SABAM.
Проте є й інші норми ДЗЄС, горизонтальна пряма дія яких менш очевидна. Це стосується, наприклад, рішення Суду Європейських Співтовариств у справі Defrenne v SABENA, коли стюардеса подала позов до суду проти компанії “Бельгійські авіалінії”, яка, найнявши її, сплачувала за роботу менше, ніж чоловікам-стюардам, що є порушенням ст. 119 ДЗЄС. Цією статтею передбачено, що чоловіки і жінки повинні отримувати рівну плату за однакову роботу чи роботу однакової вартості (див. с. 295). Суд ЄС прийняв рішення про заборону дискримінації не тільки щодо діяльності державних органів, а й до всіх колективних трудових угод і контрактів між фізичними особами. Інакше було б неможливим повністю досягти “мети, яку ставить ст. 119”. Тому вважається, що ст. 119 ДЗЄС має як вертикальну, так і горизонтальну пряму дію.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)