Теорія нотаріального процесу – Фурса С. Я. – 2.2. Принцип верховенства права
У Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувалися нотаріального процесу, проте правовідносини у ньому мають узгоджуватися із конституційними принципами. Так, ст, 8 Конституції передбачає, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати, її норми є нормами прямої дії. Отже, ці положення повинні мати безпосередній вплив на нотаріальний процес.
Але істотною перешкодою на шляху безпосереднього застосування зазначених положень може стати неоднозначне сприйняття поняття “право”, яке має декілька значень. Однак, право не можна ототожнювати із законом, його окремою нормою тощо – це однозначно. Підтвердити дану тезу можна на підставі формального домінування положень Конституції над іншими законами, а останніх – над підзаконними актами і це не проста ієрархія нормативних актів в дії. В чинній Конституції України має місце ліберальна стаття 3, яка підняла права громадянина на рівень змісту і спрямованості діяльності держави, що можна позиціонувати як втілення теорії позитивізму права в норми Конституції України. Автори КАСУ намагалися втілити це положення в ст. 8, але принцип домінування права людини над нормами закону не може і не повинен втілюватися в діяльність адміністративного суду, який повинен визначати законність або незаконність дій відповідача. Це пояснюється межами повноважень посадових осіб, які не можуть вирішувати питання про права людини вище, ніж їм дозволяє закон, відомчі інструкції тощо.
Отже, у ст. З Конституції планка прав людини на стільки високо піднята, що можна припустити абсолютизацію такого права. Наприклад, людина приходить до нотаріуса і вимагає посвідчити заповіт не відображаючи його в реєстрах, без відповідної оплати тощо. Зрозуміло, що в даному конкретному випадку нотаріус не вправі слідувати за вимогою заявника, а змушений буде дотримуватися встановленої процедури. З цього положення можна зробити висновок, що принцип верховенства права включає принцип законності. А принцип законності у власному розумінні цього поняття означає визначальну, провідну роль закону у правовій системі, зокрема в системі джерел права.
Традиційно законність вчені відносять до принципів права. Згідно наведеної вище класифікації, законність є конституційним принципом. Свого часу автори також відносили до принципів нотаріального процесу принцип законності, проте нині їхні думки дещо змінилися, виходячи з аналізу сутності, екзистенції, духу права та його співвідношення із законністю. Законність – це вимога суворого і точного дотримання та виконання усіх юридичних норм, усіх правових приписів усіма суб’єктами, тобто громадянами, їх об’єднаннями, посадовими особами, державними органами. Насамперед тих, які закріплені у законах. Поняття “законність” в буквальному юридичному значенні виражає загальнообов’язковість права як його провідну ознаку. Оскільки існує право, то існує й законність, сутність якої проявляється у необхідності суворого впровадження в життя норм права34.
Але говорячи про правову науку ми мусимо брати до уваги, що не може існувати правова діяльність без нормативної її регламентації. Отже, законність поглинається правом. Для порівняння можна стверджувати, що в основі закону лежить алфавіт, без якого не можна було б висловити за допомогою літер слова, речення і зміст закону.
У той же час, говорячи про існування правової системи, без якої не може існувати суспільство, під нею слід розуміти все позитивне право як сукупність загальнообов’язкових норм, які мають бути виражені у законі, але не завжди таке положення має місце.
Тому сьогодні прийнято говорити й про аналогію закону і права, які також допускають вихід правовідносин за межі сліпого слідування закону. Це також доводить необхідність підняття рівня сприйняття права людини над межами, які встановлені у законі. Ми не можемо засуджувати людину, яка опинилася у стані, коли оточуючі її близькі люди, знайомі та інші викликають недовіру або роздратування і вона бажає посвідчити заповіт на ім’я тварини. Це її право – розпорядитися нажитим нею особисто майном, але нотаріус не вправі цього робити не тому, що це заборонено законом. Прямої норми закону, яка б забороняла посвідчити заповіт на ім’я тварини не має, але тварина не може бути суб’єктом цивільних і, зокрема, спадкових правовідносин. Тому нотаріус має бути готовим запропонувати інші шляхи втілення волі такої особи, зокрема, шляхом посвідчення спадкового договору, заповідального відказу тощо, але не викривляючи волі такої особи.
Тому давно існує пропозиція щодо надання нотаріусам більших повноважень з посвідчення необмеженого переліку нотаріальних проваджень. Але нотаріуси, з одного боку, змушені діяти за наперед встановленими і затвердженими формами документів, а, з іншого, задоволені можливістю уникнути відповідальності за помилки, які можуть виникнути в результаті самостійної діяльності. Питання тут стоїть про їх кваліфікацію, формальні вимоги з боку контролюючих їх діяльність представників Мін’юсту тощо.
У зв’язку з цим, можна пропагувати необхідність введення принципу верховенства права в нотаріальний процес, але з певними застереженнями, які пов’язані з сучасним станом в нотаріаті України, коли значна частина нотаріусів не здатна працювати без шаблонів документів. Відносно поширення статей 3, 8 Конституції України на нотаріальний процес, то теоретично це можливо і доцільно, але практичне відтворення принципу верховенства права в нотаріальній практиці раціонально запроваджувати з певними обмеженнями. На наш погляд, мають наділятися певними повноваженнями лише досвідчені нотаріуси, досвід роботи яких має узагальнюватися ставати підставою для методологічного опрацювання і наступного нормативного закріплення. Таким чином, права громадян будуть поступово розширюватися і без істотного ризику виникнення правопорушень.
Але навіть сьогодні, кожна людина вправі вимагати від нотаріуса вчинення нотаріальних проваджень, які не передбачені законодавством України, на підставі ст. З Конституції України. У нотаріуса ж є право відмовити у вчиненні нотаріального провадження лише в тому випадку, коли вчинення такого нотаріального провадження суперечить вимогам законодавства, правам та інтересам інших осіб. Саме тому, на наш погляд, у ст. 7 Закону України “Про нотаріат” визначено, що нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України тощо, а не тільки їх застосовують.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)