Профілактика злочинів – Джужа О. М. – Розділ 2. Об’єкти профілактичної діяльності
2.1. Злочинність як об’єкт профілактики
Злочинність завжди, на кожному етапі розвитку людства, привертала увагу суспільства, з одного боку, дослідженням цього явища, а з другого – вирішуючи, які саме заходи є найбільш ефективними – принаймні – для його зменшення. Оскільки злочинність надто складний феномен, всі ідеї (як на рівні концепцій, так і на рівні побутової свідомості) розкривали лише певні риси цього явища. Тому навіть і сьогодні не можна сказати, що сутність цього феномену до кінця пізнана.
Історія суспільства пов’язана з дослідженням злочину та злочинності. Античні філософи (Платон, Арістотель. Сенека, Цицерон, Публій Сир, Горацій, Вергілій, Ювеналій та інші) порушували у своїх працях тему злочинів та причин, що їх зумовлюють.
Складність вирішення проблеми злочинності у тому, що сьогодні у вчених немає єдиної думки щодо визначення поняття злочинності.
І. І. Карпець у книзі “Злочинність: ілюзії та реальність” наводить десятки дефініцій: “Злочинність – сукупність діянь, що заборонені законом під жахом покарання, які вчинені на даній території у даний час”, “Злочинність – показник соціальної патології”, “Злочинність – спосіб досягнення соціальних благ та влади”, “Злочинність – один з параметрів суспільства, що характеризує стан соціального механізму, невідповідності його складових частин…”, “Злочинність – не сукупність одиничних суспільно небезпечних явищ, а соціальний процес, що має єдині закони розвитку соціальних явищ…”, “Злочинність – побічний продукт цивілізації”, “Злочинність і насилля – частина сучасної культури”, “Злочинність, як і гріх, – нормальне явище суспільства”, “Злочинність – різновид душевних хвороб”, “Злочинність – різновид морального божевілля”.
Всі визначення можна поділити на декілька груп відповідно до того підходу, за яким здійснюється аналіз сутності злочинності. Такими підходами є:
– правовий. Сутність його виявляється, коли злочинність розглядається як збірне поняття – сукупність або система злочинів.
Злочинність – це цілісна сукупність (система) злочинів, що вчинені у країні за певний період. її елементи – окремі злочини та їх види – перебувають у певній взаємодії, вимірюються та прогнозуються;
– соціологічний. Злочинність розглядається як специфічна характеристика суспільства – здатність породжувати злочинність у великій кількості; розробка категорії “злочин” не залежить від законодавства;
-антропологічний. Цей підхід до аналізу злочинності грунтується на визначенні злочинності як хвороби не суспільства, а окремих людей. Злочинність – результат виродження, дегенерації, наслідок тих чи інших психофізичних аномалій, які тягнуть за собою “моральне божевілля”. При цьому поняття осудності та загальна превенція кримінального покарання втрачає смисл. Основний метод впливу на злочинність – відокремлення здорових осіб від хворих (ізоляція, лікування або знищення). У кримінології антропологічний підхід нерідко називають ломброзіанство (неоломброзіанство), а сам науковий напрям асоціюється з ім’ям італійського вченого Чезаре Ломброзо;
– теологічний. Основна кримінологічна ідея теологів: злочинність – вияв зла. Злочин є результатом того, що людина відвернулася (зневіра) від Бога або опинилася у владі диявола (сатанізм). Ідеї теологічного підходу до вивчення злочинності мають трансцендентний характер. До таких ідей належать: злочинність – зло; заперечення її – добро; мста впливу на злочинність – рух суспільства до вищої справедливості шляхом вирішення суперечностей між добром і злом; добро онтологічно сильніше від зла, в цьому – джерело оптимізму тих, хто бореться зі злочинністю.
Інколи неправові підходи називають нетрадиційними, але кожний із розглянутих підходів до вивчення злочинності має свої сильні та слабі сторони. Найбільша небезпека для кримінології полягає в абсолютизації однієї з граней кримінологічного феномену та в механічному поєднанні різнорідних підходів. Завдання кримінологічного пошуку міститься у формуванні єдиної теорії злочинності, що здатна об’єктивно відобразити складну сутність кримінально-криміногенної реальності.
Злочинність – це складне, багатопланове явище, яке є сукупністю злочинів, що були вчинені в певних умовах місця та часу, але яке не зводиться до простої механічної суми індивідуальних актів злочинної поведінки. Саме тому, що злочинність – це органічна сукупність злочинів, вона має кількісні та якісні характеристики, які відрізняються від характеристик окремого злочину1. У цьому плані, злочинність як сукупність множинності елементів, має розглядатися як стохастична (вірогіднісна), складна (багатомірна), гетерогенна (неоднорідна) сукупність, що характеризується системою властивостей та параметрів. Як інші масові статистичні явища, вона відповідає певним статистичним закономірностям, які можуть бути визначені, виражені у кількісних показниках та використані для її дослідження. Невпорядкованість, стихійність, іррегулярність елементів, що утворюють злочинність (за В. М. Кудрявцевим та ін.), не означають, що відсутні будь-які закономірності в її характеристиках.
Злочинність – це явище, яке необхідно розглядати як систему. Система характеризується низкою ознак: це цілісний комплекс взаємопов’язаних елементів; вона володіє структурою, яка має ієрархічні елементи; взаємодіючи з середовищем, вона може розглядатися як елемент вищої щодо неї більш широкої системи тощо. Соціальні процеси відбуваються у часі і за своєю природою є динамічними. Розвиток соціальних явищ і процесів обумовлюється зовнішніми факторами, і системний підхід передбачає спеціальний аналіз.
Злочинність – явище соціальне. Це означає, що вона зумовлена не біологічною природою людини, хоча остання може справляти певний криміногенний вплив на генезис злочинної поведінки, а природою та змістом суспільних відносин та суперечностей.
Соціальність злочинності підтверджується дослідженнями, що проводилися у різних країнах світу. Резолюції, керівні принципи, аналізи та інші матеріали конгресів ООН 1955, 1960, 1965, 1970, 1975, 1980, 1985, 1990, 1995, 2000 років з питань злочинності виражають міжнародну позицію, виходять із соціальної природи злочинності.
Злочинність – явище не тільки соціальне, а й правове. І хоча право – також соціальна категорія, вказівка на правовий характер злочинності має принципове значення. Воно виходить із відомого принципу “Nullum crimen sine lege” (“Немає злочину без вказівки на нього у законі”), який закріплений у правових системах більшості країн світу, у тому числі Конституції України (ст. 29), КК України (ст. 11).
Злочинність – історично змінне явище. У зв’язку зі змінами суспільства, його соціально-етичних, ідеолого-управлінських, науково-технічних та інших об’єктивних умов якісно та кількісно змінюється злочинність. Йде процес відмирання старих форм злочинної поведінки та зародження її нових видів. Наприклад, у КК України з’явився розділ – Злочинність у сфері комп’ютерної інформації.
У цьому розділі передбачені діяння, пов’язані з неправомірним доступом до інформації.
Відмирання та зародження діянь є процесом об’єктивним. Історичний аналіз серйозних кримінально-правових змін свідчить, що вони головним чином зумовлені суттєвими змінами соціально-економічних, політичних та інших факторів. Деякі зміни зумовлюються суб’єктивізмом влади, ідеологічними та релігійними вимогами.
Злочинність – безумовно, негативне явище. Злочини завдають шкоду особі, економіці, екології, громадському порядку, державній владі та іншим об’єктам посягання. Кожного року шкода (матеріальна, фізична, моральна), що завдається злочинами, становить значні суми.
Злочинність – масове явище, яке має свої специфічні ознаки – кількісні та якісні, яких немає в одиничних злочинах. Хоча злочинність – явище цілісне, і всі її ознаки взаємопов’язані.
Існує і такий показник, як інтенсивність злочинності (від лат. intension – напруженість, посилення). Це – якісно-кількісний показник криміногенної обстановки в країні, регіоні, районі або населеному пункті, який вказує на рівень злочинних проявів, темпи їх зростання або ступінь суспільної небезпеки. У зв’язку з цим конкретні показники інтенсивності злочинності можуть бути індикаторами і рівня, і динаміки, і структури.
У літературі інтенсивність злочинності традиційно ідентифікується з коефіцієнтом злочинності, який є одним з базових показників злочинності. Порівнюючи коефіцієнти злочинності різних країн, регіонів або населених пунктів, дістаємо об’єктивні підстави для визначення, де інтенсивність злочинності вища або нижча.
Злочинність як соціальне явище має низку ознак, що їх можна відобразити рядом показників. Кількісні показники злочинності характеризують стан та динаміку злочинності. Стан злочинності вимірюється в абсолютних (рівень) та відносних (коефіцієнт) показниках.
Рівень злочинності – це абсолютна кількість злочинів, скоєних на певній території за певний відрізок часу, а також осіб, що вчинили злочини. Рівень злочинності може враховувати як загальну (абсолютну) кількість учинених злочинів та осіб, що їх вчинили, так і кількість корисливих, насильницьких, необережних та інших злочинів, а також злочини неповнолітніх, жінок, військовослужбовців, окремих видів злочинів.
Оцінюючи стан злочинності в абсолютних показниках, крім зареєстрованих злочинів, необхідно враховувати і латентні (приховані) злочини, число яких може перевищувати кількість офіційно зафіксованих злочинів.
Індикатором загального стану злочинності є географія злочинності, розподіл за сферами соціального життя, галузями виробництва, форм власності та іншими важливими параметрами життя і життєдіяльності людей.
Абсолютні та відносні дані про злочини, осіб, що їх вчинили, важливі, але вони не завжди дають можливість об’єктивно оцінити злочинність у різних країнах та регіонах, так і при порівнянні злочинності у різних країнах або на територіях, де може проживати різна кількість людей. Для того, щоб зіставити ці показники, розраховується коефіцієнт злочинності, тобто число злочинів або виявлених осіб на одне і те ж число населення.
На ці показники можуть впливати зміни у законодавстві або у практиці його застосування. Прийняття нового законодавчого акта, що криміналізує або декриміналізує діяння, тягне за собою збільшення чи зменшення числа злочинів.
З метою отримання даних, придатних для коректного порівняння у просторі та часі, використовують такий показник інтенсивності злочинності, як коефіцієнт злочинності. Коефіцієнт злочинності – відносний статистичний показник, який характеризує інтенсивність злочинності на певній території (країна, область тощо) і виражається в кількості злочинів, що припадає на кожну 1000 (10 або 100 тис.) чол. населення даної території. Коефіцієнт злочинності розраховується за формулою:
Де 3 – кількість злочинів, зареєстрованих на певній території за певний період часу;
Н – кількість населення, яке проживало на даній території в певний період часу. Коефіцієнт злочинності може розраховуватись на все населення або на населення, яке досягло віку кримінальної відповідальності. У першому випадку коефіцієнт злочинності відображає ступінь враженості злочинністю населення даної території, в другому – ступінь його кримінальної активності.
Для більш чіткого визначення коефіцієнта злочинності бажано враховувати не все населення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть бути притягнуті до відповідальності за злочин відповідно до чинного кримінального законодавства. Часто у цей показник не включаються не лише діти, а й люди поважного віку, оскільки на частку таких осіб припадає зовсім незначна кількість учинених злочинів.
Використовується також спеціальний коефіцієнт злочинності, тобто кількість злочинів певного виду, зареєстрованих на даній території за даний період часу в розрахунку на 1000 (10 або 100 тис.) чол. населення у віці 14 років і більше. У такий же спосіб може бути розрахований спеціальний або деталізований коефіцієнт злочинної активності.
Кількісні показники стану злочинності відіграють суттєву роль при її вивченні. Вони використовуються:
А) у разі порівняння виявів злочинності в різні періоди;
Б) для порівняння проявів одного структурного виду злочинності з іншим;
В) з метою порівняння однакових періодів проявів злочинності у різних територіальних одиницях.
Злочинність – як явище матеріального світу – перебуває у постійному русі і зміні, у безперервній динаміці. Динаміка злочинності – кримінологічна категорія, що означає зміни у стані, структурі, характері, географії злочинності, які відбувалися протягом певного періоду. Основним показником динаміки є темп зростання або зниження кількості зареєстрованих злочинів. Цей показник показує, у скільки разів або на скільки процентів певна кількість злочинів або злочинців більша або менша аналогічного показника, взятого за базу порівняння. Як база для порівняння може бути взятий показник першого року періоду, за який аналізується злочинність, або показник кожного попереднього року. У першому випадку темп зростання або зниження вираховується щодо постійної бази і називається базисним, а в другому – щодо змінної бази і називається ланцюговим. Темп зростання або зниження злочинності характеризує інтенсивність зміни її рівня за одиницю часу. Цей показник може бути обрахований за формулою:
Де З/ – кількість злочинів, скоєних у певному році;
30 – кількість злочинів, скоєних протягом першого року даного ряду динаміки;
З/іі – кількість злочинів, скоєних у попередньому році.
Крім кількісних, злочинність має й якісні показники злочинності – це її структура і характер.
Структура злочинності – це внутрішня, властива їй, ознака, яка розкриває якісно різні групи або види злочинів, що з них вона складається, скоєні за певний відтинок часу і на певній території. Структура виразно виявляє те, що собою являє злочинність у конкретних умовах, яка визначальна якість цього явища. Основним показником структури злочинності є питома вага окремих груп або видів злочинів стосовно їх загальної кількості. Питома вага – це процентне співвідношення частини злочинності до її загальної величини. Наприклад:
Де 3. в. – кількість злочинів певного виду;
3. з. – загальна кількість зареєстрованих злочинів.
Крім рівня, динаміки, структури і характеру злочинності, у кримінології існує таке поняття, як “географія злочинності”, під якою розуміється її поширення в різних регіонах (територіях) держави. Географія злочинності звичайно визначається за допомогою таких показників, як питома вага злочинності регіону у загальній кількості злочинів, скоєних у країні, а також регіональні коефіцієнти злочинності.
Практика показує, що географічна нерівномірність у рівні, динаміці і структурі злочинності зумовлюється:
1) соціально-економічними умовами того чи іншого регіону;
2) національним складом і структурою населення;
3) рівнем соціального контролю за поведінкою людей;
4) рівнем культурно-виховної роботи та організації дозвілля населення;
5) станом боротьби зі злочинністю.
Виявлення і врахування територіальної різниці злочинності – ключ до ефективних заходів запобігання злочинам; У такому разі стають більш видимими і конкретні чинники злочинів, що має не лише пізнавальне значення, а й є основою для організації ефективної профілактичної діяльності.
Останнім часом все частіше висловлюється думка, що поряд із традиційними показниками потрібно використовувати показник обсягу заподіяної шкоди, включаючи витрати держави на боротьбу зі злочинністю. На жаль, методика виміру реальної “ціни злочинності” поки що розроблена недостатньо. Однак такі показники, безумовно, є вкрай необхідними.
Характеристика основних показників злочинності буде неповною без урахування латентної злочинності, без цього неможливо визначити реальний стан злочинності у суспільстві.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)