Правознавство – Молдован В. В. – 5. Право власності
Право власності регулюється Конституцією, Цивільним кодексом України, Законом України “Про власність” та іншими законами і підзаконними актами. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право власності – є право особи на річ (майно), яке вона реалізує відповідно до закону за своєї волі незалежно від будь-яких третіх осіб.
Змістом права власності є:
Право володіння – забезпечення можливості фактичного утримання речі у сфері господарювання, фізичного її утримання, можливість власника впливати на річ. Право Законного володіння може надаватися на підставі договірних відносин (найму, зберігання), у силу адміністративного акта (розпорядження органів опіки і піклування) або на підставі, передбаченій законом (знахідка).
Незаконне володіння не має правових підстав. Якщо особа, яка володіє майном без правових підстав, не знає і не може знати про його незаконність, таке володіння визнається Добросовісним незаконним володінням (громадянин придбав на речовому ринку річ, яку було вкрадено у власника). Якщо володілець майна знає або повинен був знати про незаконність свого володіння, воно називається недобросовісним незаконним володінням (особа знайшла чужу річ і не передала її відповідним державним органам).
Право користування – юридичне забезпечення можливості власника одержання від речі корисних властивостей для задоволення своїх потреб або одержання від неї плодів і прибутків. Громадяни можуть вести самостійне господарство, створювати приватні підприємства, виготовляти продукцію як для особистих потреб, так і для продажу її інших особам.
Право розпорядження – юридична можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі. Якщо володіння і користування можуть належати не лише власнику, а й інших особам, то право розпорядження належить, як правило, лише власникові. Власник має право на свій розсуд у своїх інтересах продати, обміняти, подарувати чи переробити належну йому річ.
Усі ці правомочності можуть належати лише власнику, а деякі можуть належати іншим особам (наприклад бібліотека). Розпорядження завжди залишається за власником.
Право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений його або обмежений у здійсненні права власності. Позбавлення і обмеження у здійсненні права власності може відбуватись на підставі закону.
Ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе його власник, якщо інше не встановлено законом або договором.
Суб’єктами права власності Є фізичні особи, юридичні особи, держава, український народ. Від імені українського народу право власності здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. У державній власності знаходиться майно і, в тому числі, кошти, які належать державі.
Юридичні особи можуть бути власником будь-якого майна, крім окремих випадків, спеціально передбачених законом. Склад, кількість та вартість майна, яка може бути у власності юридичних та фізичних осіб, не є обмеженими.
Підстави набуття права власності:
– первісні – річ виникає вперше, перероблення речі, загальний доступ до дарів природи, поява плодів чи доходів;
– похідні – набуття права власності виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника; належать усі правочини, спрямовані на передачу майна у власність і спадкування, приватизація державного і комунального майна.
Підстави припинення права власності:
– відчуження власником свого майна;
– відмова від права власності – особа може відмовитися від свого майна, заявивши про це;
– припинення права власності на майно, яке не може належати цій особі – якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, прийнятим пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. За рішенням суду підлягає примусовому продажу, колишньому власнику передається сума виторгу з урахуванням витрат, пов’язаних з відчуженням майна або за рішенням суду передається у власність держави з виплатою власникові суми, визначеної за рішенням суду;
– знищення майна;
– викуп пам’яток історії та культури. Якщо власник не вживає заходів щодо її збереження, не може створити необхідні умови, суд може постановити питання про її викуп;
– викуп земельної ділянки в зв’язку з суспільною необхідністю; в разі відсутності згоди – за рішенням суду;
– реквізиція – у разі стихійного лиха, аварії, епідемії та за інших надзвичайних обставин майно може бути примусово відчужене у власника в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. В умовах воєнного стану майно може бути примусово відчужене з наступним повним відшкодуванням його вартості;
– конфіскація – позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно;
– припинення юридичної особи чи смерть власника. Спільна власність (ст. 355 ЦК) виникає тоді, коли право власності належить багатьом суб’єктам на один об’єкт. Законодавство передбачає два види спільної власності – спільну часткову і спільну сумісну.
У Спільній частковій власності кожен із учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно.
Спільна сумісна власність є безчастковою, а право кожного з її співвласників поширюється на все майно. Частки встановлюються у випадку їх припинення (поділу, виділу). У ЦК встановлюється презумпція, згідно з якою спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Стаття 368 ЦК встановлює лише два види спільної сумісної власності: 1) спільна сумісна власність подружжя; 2) спільна сумісна власність членів сім’ї.
Співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою у спільній частковій власності. У разі продажу частки спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу та інших рівних умовах. Співвласник має право на виділення частки в праві спільної часткової власності в натурі.
Захист права власності Здійснюється шляхом пред’явлення позову:
Віндикаційний – позов не володіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК).
Відповідачем може бути особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад після закінчення строку договору найму або зберігання). Незаконність володіння майном має бути доведена позивачем у судовому процесі, оскільки чинне законодавство презюмує добросовісне володіння чужим майном. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила його майно, не мала на це права (придбання речі в магазині або на прилюдних торгах тощо).
Негаторний – позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК). Наприклад, позов власника гаража до власника сусіднього гаража, що розмістив біля воріт свого гаража будматеріали, які перешкоджають виїзду його машини; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень.
Позивач має право не лише вимагати усунення перешкод у здійсненні прав, що вже існують, а й вимагати попередження їх можливого порушення у майбутньому, якщо є підстави їх настання. Так, якщо через будівництво фундамента для нового будинку у сусідньому будинку починає руйнуватися стіна, мешканці цього будинку мають право на негаторний позов.
Позов про відшкодування шкоди через невиконання умов договору та інші.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)