Господарське право – Вінник О. М. – 3. Похідні від права власності правові титули майна суб’єктів господарювання
Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб’єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули манна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб’єктом без передачі останньому всієї сукупності прав, притаманних традиційному власнику, називаються похідними від традиційного права власності. Такими титулами є: а) право довірчої власності; б) право господарського відання; в) право оперативного управління; г) право користування (в тому числі оренди). Всі вони є похідними від права власності й залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що вимагає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою “підрегульовує” свої відносини з відповідним суб’єктом.
Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України) у зв’язку з прийняттям двох законів: “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” (19.06.2003 р.) і “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” (19.06,2003 p.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України, право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону або договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником майна – установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація – фінансова установа (ст. 1 Закону “Про іпотечне кредитування…”, ст. 1 Закону “Про фінансово-кредитні механізми…”); управитель як довірчий власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом і договором межах (ст. 26 Закону “Про іпотечне кредитування…”, ст. 8 Закону “Про фінансово-кредитні механізми…”), а за власними зобов’язаннями (не пов’язаними з управлінням довірчим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господарювання є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна – управителя), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом і договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюється зазвичай установником як первісним власником майна на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що мас власне майно).
Право господарського відання (ст. 136 ГК України) порівняно з правом власності є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб’єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб’єкт права господарського відання за своїми зобов’язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб’єктом банкрутства. На такій правовій основі майно закріплюється за державними (ч. З ст. 73, ч. 2 ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)