Правознавство – Копиленко О. П. – 2. Право власності на природні ресурси та його зміст
Власність на природні ресурси має головне значення в системі суспільних відносин з природокористування і охорони навколишнього природного середовища.
Право власності на природні ресурси встановлене в Конституції України (ст. ст. 13, 14, 142), Цивільному кодексі України (ст. 9, 10, 324), актах екологічного законодавства, які регулюють правовий режим окремих видів природних ресурсів.
Суб’єкти і об’єкти права власності на природні ресурси. Класифікація основних форм власності на природні ресурси проводиться по його суб’єктах, в якості яких можуть виступати держава (Україна та її суб’єкти), органи місцевого самоврядування, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (ст. 16 п. З “Про місцеве самоврядування в Україні” від 25.05.97 р), громадяни і юридичні особи.
Об’єктами права виключної власності народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської*) економічної зони є (ст. 9 Закону України “Про власність”).
Народ України здійснюючи право виключної власності на природні ресурси має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об’єктів, їх використання та охорони.
Взагалі народ України здійснює право власності на об’єкти виключної власності на природні ресурси через місцеві Ради народних депутатів.
Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи територіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов’язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та організацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу.
Кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об’єктами для задоволення власних потреб.
Кожен громадянин зобов’язаний охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства. Найбільшим власником природних багатств нашої країни є держава. Відповідно до законодавства їй належать: велика частина земельного фонду (окрім земельних ділянок, що знаходяться в приватній власності), лісовий фонд, водний фонд, надра, дикий тваринний світ, природні території, що особливо охороняються (окрім лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів місцевого значення), (ст. 10 Закону України “Про власність”).
Найбільшим власником природних багатств нашої країни є держава.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
А) територіальні та внутрішні морські води;
Б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
В) атмосферне повітря;
Г) підземні води;
Д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;
Е) лісові ресурси державного значення;
Ж) природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
К) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України “Про тваринний світ” і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення (ст. 39 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.)
Громадянам і юридичним особам може належати право приватної власності на земельні ділянки. Воно розповсюджується також на все, що розташовано на цих земельних ділянках: відособлені водні об’єкти (замкнуті водоймища), тобто штучного походження непроточні і невеликі за площею водоймища, а також дерево-чагарни-кову рослинність – дерева й чагарники, що знаходяться на дачних, садових, присадибних ділянках, ділянках для житлового будівництва, підприємницької діяльності та ін.
Зміст права власності на природні ресурси. До змісту права власності на природні ресурси входить правомірність володіння, користування і розпорядження.
Право володіння означає закріплену законом можливість фактичного володіння природним об’єктом, господарського панування над ним.
Право користування – це юридична можливість витягувати з природного об’єкту користь, його корисні властивості, тобто можливість господарської та іншої експлуатації, розробки природного об’єкту з метою задоволення певних потреб.
Право розпорядження припускає можливість у встановлених законом межах визначати юридичне положення природного об’єкту, включаючи його відчуження.
Згідно з цивільним законодавством власник має право на свій розсуд володіти, користуватися І розпоряджатися майном, що
Передає природні ресурси для використання. А правомірність розпорядження здійснюється державою в основному через управлінські функції його компетентних органів за визначенням правового режиму природних ресурсів, їх наданням і вилученням, контролем за використанням і охороною навколишнього природного середовища і ін.
Особливості реалізації юридичними особами правомірності стосовно володіння, користування і розпорядження природними ресурсами обумовлені характером діяльності цих організацій і залежать від їх правоздатності, визначеної в статутах та інших засновницьких документах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)