Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 4. Право власності на майно припиняється в разі знищення цього майна (ст. 349 ЦК)

Як встановлює ст. 347 ЦК, особа може безадресно відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Оскільки у цій нормі йдеться про “право особи” відмовитися від власності, можна зробити висновок, що це правило не стосується інших суб’єктів цивільних відносин, згаданих у ч. 2 ст. 2 ЦК. Таким чином, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада та інші соціально-публічні утворення не можуть безадресно відмовитися від права власності.

Відмова від права власності можлива 2 способами: а) шляхом спеціальної заяви про це; б) шляхом вчинення дій, що ясно свідчать про намір відмовитися від права на майно.

Момент припинення права власності на ту чи іншу річ залежить від її правового режиму, зокрема, від того, чи підлягає річ державній реєстрації, чи ні:

– у разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову;

– у разі відмови від права власності на майно, права на яке піддягають державній реєстрації (ст. 182 ЦК), право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Власник, який відмовився від своєї речі, може пізніше змінити свій намір, але за умови, що в іншої особи не виникло право власності на цю річ.

3. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати (ст. 348 ЦК).

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати (наприклад, обмеження оборотоздатності речі), це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Така сама вимога до власника висувається у випадках, коли з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено. Умовами застосування цієї норми є:

— правомірність підстави виникнення права власності на момент його набуття;

– недопущення законом, який був прийнятий пізніше, перебування певної речі у власності певної особи (встановлення вимоги щодо наявності спеціального дозволу);

– надання зазначеному закону зворотної сили;

– відмова у видачі спеціального дозволу (у випадках, коли такий дозвіл потрібен);

– невідчуження зазначеного майна протягом строку, встановленого законом, тобто відсутність волевиявлення власника на добровільне відчуження майна.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені строки, воно за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. Порядок відчуження залежить від призначення та виду майна, що продається. Його можна реалізувати через комісійну торгівлю, з публічних торгів тощо. У разі примусового продажу майна, його колишньому власникові передається сума виторгу за вирахуванням витрат, пов’язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

4. Право власності на майно припиняється в разі знищення цього майна (ст. 349 ЦК).

Таке знищення може бути результатом дій власника або інших осіб. Зокрема, це може бути таке використання майна, в результаті якого воно повністю і назавжди втрачає свої властивості, індивідуальні ознаки тощо. Знищення майна може тралитися і незалежно від волі власника (наприклад, в результаті випадку, непереборної сили, неправомірних дій інших осіб).

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру (ч. 2 ст. 349 ЦК). Отже, припинення права власності на таке майно пов’язується з наявністю юридичної сукупності: дії або події, що потягли знищення речі; правочину – звернення власника до відповідного органу; адміністративного акту – рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.

Таке рішення навряд чи можна визнати вдалим, оскільки пов’язування припинення права власності з формальним моментом (виключенням з реєстру) загрожує виникненням “фантомних” об’єктів права власності. Цілком реальною може стати ситуація, коли буде провадитися купівля-продаж не реальних об’єктів, а права на них, яке існує тільки завдяки документам. Тим більше, що підстав для визнання такого правочину недійсним ЦК не передбачає. (Зокрема, він не може бути визнаний фіктивним за правилами ст. 234 ЦК, оскільки у його сторін є намір створити правові наслідки).

Очевидно, у разі знищення майна право власності на нього існувати не може і має припинятися незалежно від того, як далі веде себе власник.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

Цивільне право України – Харитонов Є. О. – 4. Право власності на майно припиняється в разі знищення цього майна (ст. 349 ЦК)