Основи економіки та організації підприємництва – Тирпак І. В. – 3.3. Методи управління колективом підприємницької структури
Методи управління колективом-це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких робота трудового колективу підприємницької структури та її членів направляється на досягнення поставлених цілей.
Методи управління колективом грунтуються на закономірності й принципах виробництва в умовах побудови ринкової економіки, враховують науково-технічний рівень розвитку підприємницьких структур, соціальні, правові і психологічні відносини працівників в процесі виробництва. Методи управління підприємницькими структурами завжди використовують комплексно. їх сукупність утворює цілісну систему методів управління. Класифікація методів управління підприємницькими структурами наведена в таблиці 5. Кожна група методів має відповідний
Таблиця 5
Класифікація методів управління підприємницькими структурами
Методи управління | Механізм дії На об’єкт управління | Стимули виконання управлінських дій | Зміст методу * |
Економічні | Непрямий стимулюючий | Матеріальна зацікавленість | Техніко-економічний Аналіз, _ Госпрозрахунок, прибуток, ціна, кредит, податок |
А дм і н і страти в- Но-правові і організаційно-розпорядливі | Прямий директивний | Дисциплінарна відповідальність | Громадянські Норми, адміністративні права, інструкції, Накази, розпорядження |
Соціально-психологічні | Непрямий стимулюючий | Моральна відповідальність | Творча активність, психологічний клімат, традиції, мотиви, стиль керівництва |
Характер впливу на об’єкт управління. Мистецтво управління полягає в оволодінні цими методами, у вірному є виборі для конкретних умов, умінні використовувати на практиці. Складність і динамічність сучасного виробництва в умовах зростання конкуренції потребують комплексного підходу до вирішення завдань управління і подальшого розвитку методів управління.
Розглянемо групи методів управління. 1. Економічні методи управління – це комплекс способів і прийомів управління, заснованих на використанні економічної зацікавленості, інтересів і системи взаємопов’язаних показників, норм та нормативів. Мета економічних методів полягає у створенні умов, які зацікавлюють виробничі ланки підприємницьких організацій в прийнятті раціональних завдань і їх успішному виконанні. В кінцевому підсумку економічні методи зводяться до управління інтересами, через інтереси і за допомогою інтересів. Економічні методи передбачають можливості діяти в інтересах колективу бізнесової структури та її членів для стимулювання високої продуктивності. Вони повинні створювати умови, за яких працівники виробничого колективу були б зацікавлені в покращенні показників роботи бізнесової структури. Реалізація економічних інтересів можлива завдяки приватизації майна державних підприємств на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Це означає, що індивідуальний власник або колектив підприємницької структури володіє, розпоряджається і користується своїм майном.
Можливості привласнення здобутків в поєднанні з реальністю матеріальних втрат через невдалі дії та банкрутство є основою тих спонукальних мотивів до ефективного підприємництва, які можна назвати внутрішніми економічними стимулами. Економічні методи включають: економічне стимулювання і матеріальну відповідальність, госпрозрахунок, ціноутворення, кредитування і податки.
Економічне стимулювання грунтується на використанні принципів і методів оцінки та стимулювання підвищення ефективності праці на кожному робочому місці; системи оплати праці, матеріального заохочення працівників підприємницької організації і використання прибутку; фондів заробітної плати, єдиного фонду оплати праці, матеріального заохочення, науково-технічного та соціального розвитку; економічних довгострокових нормативів.
Госпрозрахунок означає, що бізнесова структура повинна покривати свої витрати доходами, які одержують від реалізації продукції; працювати рентабельно, давати прибуток, дотримуватися режиму економії, забезпечувати розвиток виробництва на основі самоокупності та самофінансування. Госпрозрахунок синтезує дію таких важливих економічних важелів, як прибуток, ціна, матеріальне стимулювання, кредит і податки. Він спонукає господарські ланки на всіх рівнях виробництва використовувати приховані резерви, економічно витрачати матеріальні, фінансові і трудові ресурси.
Ціноутворення в умовах створення ринкових відносин є одним із важливих методів управління економікою. Характерна ознака ринкової ціни полягає в тому, що вона є ціною рівноваги, балансує попит і пропозицію, які мають тенденцію відхилятися один від одного.
Урівноважені ціни є надзвичайно змістовним інформаційним кодом, що показує учасникам економічного процесу можливі вигоди і збитки від купівлі та продажу товарів.
Підвищення цін до рівня рівноваги призводить до ліквідації дефіциту та змін в розподілі відповідного товару між споживачами. Ціноутворення, як метод управління економікою, підсилюється податковою системою. Кредитування передбачає створення умов, які спонукають підприємницькі організації раціонально використовувати кредити і власні обігові кошти, підвищувати рентабельність, своєчасно і повністю розраховуватися з державою. Підприємство несе відповідальність за своєчасне виконання обов’язків перед бюджетом, банками, постачальниками та іншими організаціями. Фінансові відносини з бюджетом будуються на основі довгострокових економічних нормативів.
Доходи підприємницької структури є основним джерелом фінансування її поточної виробничої діяльності, капітального будівництва, розширення і реконструкції виробництва, покращення соціального обслуговування працюючих.
2. Адміністративно-правові методи управління являють собою сукупність способи) юридичного (правового й адміністративного) впливу на відносини людей у виробництві. Здійснення цих методів гарантується діючою системою державних законів та нормативних актів. Юридичний вплив полягає у використанні правових норм, які регулюють зв’язки й відносини в процесі управління виробництвом. Правові норми містяться в різних законодавчих актах, положеннях, інструкціях, наказах і розпорядженнях. Використання правових норм передбачає запровадження різних санкцій, які поділяються на дисциплінарні, матеріальні, адміністративні та карноправові. При виконанні адміністративних функцій кожний керівник регламентує діяльність підлеглих йому робітників, ставить завдання виконавцям і контролює їх виконання. Адміністративний вплив визначає обсяг повноважень, якими наділений керівник. Адміністративні методи припускають організаційні та розпоряджувальні дії.
Організаційні дії відбиваються в чіткому розподілі функцій управління, встановленні прав і обов’язків керівників, регламентації основних процедур управлінської діяльності. Вони відбивають статику системи управління і являють собою комплекс заходів організаційного характеру. В основі організаційного впливу лежать організаційне регламентування і нормування. Організаційне регламентування встановлює правила, обов’язкові для виконання, і визначає зміст і порядок управлінської діяльності у відповідності з правовими нормами та інструктивними матеріалами.
На промислових підприємствах регламентацією охоплюються функції, роботи, операції, процедури прийняття рішень, структури управління, форми документа та документообігу. Організаційне нормування полягає в розробці нормативів і норм чисельності управлінського персоналу, витрат праці в сфері управління й тривалості управлінських операцій та процедур, а також матеріальних витрат.
Розпоряджувальні дії відображають в повній мірі динаміку управління. Базу для розпоряджувальної діяльності створюють посадові інструкції, розподіл прав і обов’язків, організаційні структури та інше. Управління здійснюється в процесі функціонування системи і націлене на забезпечення злагодженої роботи апарату управління підприємницької організації, на підтримку виробничого процесу в заданому режимі роботи. Розпоряджувальні дії можуть виражатися у вигляді усного або письмового розпорядження і мати форму наказу або договору. В них формулюються завдання для відповідних підрозділів бізнесової структури, засоби їх вирішення та строки реалізації. Облік і контроль виконання дозволяє своєчасно здійснювати діяльність по координації, коригуванню процесу виробництва, реагувати на зміни, які в ньому відбуваються.
Організаційні і розпоряджувальні дії виконуються спільно, доповнюючи одна одну.
3. Соціально-психологічні методи дозволяють органічно проникати в процес виробництва, активно брати участь в формуванні кінцевого продукту, в значній мірі визначати розвиток колективу підприємницької структури, якість продукції, робіт або послуг, темпи впровадження науково-технічного прогресу. В управлінні використовуються дві групи методів, які враховують людський фактор – соціологічні і психологічні.
Соціологічні методи управління реалізують закономірність функціонування підприємницьких структур та розвитку їх трудових колективів. Прикладом використання методів управління соціально-масовими процесами можуть служити формування соціально-професійних груп, плинність кадрів, регіональне переміщення трудових ресурсів.
Розрізняють три різновиди загальних методів управління групами: авторитарні (автократичні), авторитарно-демократичні, демократичні. Авторитарні методи управління використовують формальну структуру та формальні відносини. Демократичні – спираються на колегіальне керівництво. Авторитарно-демократичні методи характеризуються комбінованим управлінням. Психологічні методи в управлінні припускають використання всього комплексу психологічних знань, які в робочій ситуації підказують правильні рішення, дозволяють зрозуміти та оцінити, що діється в підприємницькій структурі. До основних типів психологічних методів управління відносяться методи професійного відбору та навчання: організації, гуманізації праці та мотивації трудового поводження.
До психологічних методів гуманізації праці – методи інженерної психології. Останні дозволяють обгрунтувати, наприклад, використання кольору для коригування сприйняття форми об’єктів і приміщень, для корекції освітлення, а також функціонального використання музики в виробничих умовах, методи боротьби з монотонністю праці.
Психологічні методи професійного відбору та навчання включають різноманітні форми інтерв’ю і бесід, перевірки, тести для оцінки психологічних якостей особистості.
Соціологічні й психологічні методи управління характеризуються високим сумісництвом і можуть поєднуватися в комплекси для вирішення складних виробничих та соціально-економічних завдань. Наприклад, емоціонально-естетичний фон діяльності колективу підприємницької структури формується як інтегральний результат дії трьох головних факторів: зовнішнього вигляду обставин, загального настрою колективу і культури спілкування.
Об’єднання членів суспільства в трудовий колектив проходить в межах підприємницької структури – створюються матеріальні цінності. Поєднання прав і обов’язків – це головна умова участі трудових колективів в управлінні. З одного боку, це виявляється в широких гарантованих можливостях участі колективів у виробничому і суспільному житті, а з другого, -” в неухильному додержанні трудової, виробничої і державної дисципліни, у виконанні прийнятих планів та зобов’язань. Обов’язок трудових колективів – високопродуктивна праця, раціональне використання ресурсів, підвищення ефективності роботи бізнесової структури.
Ціннісно-орієнтоване поєднання в сполученні з кооперацією праці дає відчутний економічний ефект за рахунок об’єднання індивідуальних робочих зусиль в сукупну виробничу силу шляхом спеціалізації та взаємодії. В колективі відбувається злиття праці представників різних соціально-професійних груп, і він виступає як колективний робітник. Вплив колективу на ефективність праці пов’язаний з прискоренням науково-технічного прогресу, з формуванням та розвитком творчого відношення до справи в бізнесовій структурі. Трудовий колектив має повноваження і можливості для підвищення дієвості моральних та матеріальних стимулів в цьому напрямку. Направленість колективу на ефективність праці забезпечується шляхом створення в кожному колективі сприятливого морально-психологічного клімату.
Договірне регулювання оплати праці найманих робітників підприємств з різними формами власності здійснюється на основі системи тарифних угод, які укладаються на таких рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору). Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів із питань оплати праці та соціальних гарантій.
Норми генеральної тарифної угоди обов’язкові для урахування на подальших рівнях колективних переговорів, норми галузевої, регіональної тарифної угоди – на виробничому рівні – як мінімальні гарантії для найманих працівників.
Предметом генеральної тарифної угоди є диференціація мінімальних тарифних ставок за видам виробництва, робіт і діяльності у виробничих галузях в залежності від складності роботи, але не нижче установленої державою мінімальної заробітної плати; єдині для всієї території України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах праці, диференційованих за видами і категоріями умов праці; єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців по загальних (наскрізних) професіях і посадах; взаємні зобов’язання сторін із виконання угоди.
Предметом тарифної угоди на виробничому рівні, як складової частини колективного договору, є форми і системи оплати праці, які використовуються для різних категорій і груп робітників; мінімальна тарифна ставка, диференційована по видах і типах виробництва у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів і типів виробництва галузі; розміри тарифних ставок та посадових окладів на розряди робіт і посади працівників; види і розміри доплат-, надбавок, премій і інших заохочувальних і компенсаційних виплат та умови їх надання.
Колективні договори в силу обговорення і схвалення їх зборами (конференцією) робітників і службовців виступають найважливішою формою безпосередньої участі трудових колективів у вирішенні питань виробничого, соціального і духовного життя підприємницької структури.
В Україні затверджено положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників на підприємства, в установи незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.
Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору встановлюються угодою сторін. Контракт як особлива форма трудового договору забезпечує умови для проявлення ініціативності та самостійності працівника, з урахуванням його індивідуальних здібностей й професійних навичок. Одночасно підвищується взаємна відповідальність сторін, здійснюється правова і соціальна захищеність працівника. Роботодавець зобов’язаний забезпечувати конфіденційність умов контракту.
Контракт укладається в письмовій формі удвох примірниках і підписується роботодавцем та працівником, якого приймають (наймають) на роботу за контрактом. Підставою для видання наказу або розпорядження про найняття працівника на роботу є контракт, де передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги щодо якості, строки її виконання, строк дії контракту, права, обов’язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення контракту, соціально-побутові та інші умови.
Умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників, з якими укладається контракт, визначаються угодою сторін. Розміри виплат не можуть бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором, і залежать від умов виконання контракту. У контракті можуть також визначатись умови підвищення або зниження обумовленого сторонами розміру оплати праці, встановлення доплат і надбавок, премій, винагород за підсумками роботи за рік. Контрактом передбачаються зобов’язання роботодавця щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у разі дострокового розірвання контракту.
Управління діяльністю трудового колективу передбачає вирішення окремих завдань, які групуються за напрямками:
– інтеграція зусиль окремих членів колективу в узгоджену групову діяльність;
-орієнтація групової діяльності на результативні вирішення виробничих завдань, винесених за межі групи;
– виробничо-економічний і загальнокультурний розвиток колективу.
Головне завдання управління діяльністю трудового колективу – це забезпечення нормальної роботи підприємницької структури в поточний момент і створення гарантій для такої роботи в майбутньому.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)