Основи економіки та організації підприємництва – Тирпак І. В. – 2.2. Види підприємств та їх класифікація
Сучасні підприємства розрізняють не лише за сферами діяльності. Важлива відмінність між ними полягає у відносинах власності, що проявляється у різних організаційних структурах бізнесу. Свідченням цього є поява різних видів підприємств, властивих ринковій економіці. Кожний з них вживається для їх класифікації за певними ознаками.
Для практики підприємницької діяльності в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:
1) мета і характер діяльності;
2) форма власності;
3) належність капіталу;
4) правовий статус і форма господарювання;
5) галузево-функціональний вид діяльності;
6) технологічна і територіальна цілісність;
7) розмір середньооблікового за чисельністю працівників і сумою валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг).
Класифікація підприємств за наведеними ознаками показана в табл. 3.
Для більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства.
Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян. Відповідно до Закону України “Про власність” можна визначити такі три види приватних підприємств:
– індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи;
– сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім’ї і ведуть спільне господарство;
– приватне підприємство з правом найму робочої сили, засноване на приватній власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили.
Таблиця З
Класифікація та види підприємств
Класифікаційні ознаки | Види підприємств |
Мета і характер | Комерційні і некомерційні |
Форми власності майна | Приватні, колективні, державні, спільні |
Належність капіталу | Національні, закордонні, змішані (спільні) |
Правовий статус і форма господарювання | Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства |
Галузево-функціональний вид діяльності | Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджу вальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні тощо |
Технологічна, територіальна цілісність і ступінь підпорядкування | Головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії |
Розмір за середньообліковою чисельністю працівників і сумою валового доходу від реалізації продукції | Малі, середні, великі |
Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), то його майно є сімейною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна.
Колективне – це таке підприємство, яке засноване на одному або кількох видах колективної власності. Таке підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Право власника реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління – загальні збори або конференція і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє – це об’єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства, внесених до статутного фонду.
В Україні функціонують державні та державно-комунальні підприємства. їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних або адміністративно-територіальних одиниць. Державне підприємство – це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.
Відповідно до Законів України, діяльність державного підприємства базується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.
Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не вправі втручатися у його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення цілей його діяльності, його реорганізації та ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.
Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству.
Якщо підприємство засноване на базі об’єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян), то його називають спільним підприємством із змішаною формою власності. У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” вказано, що спільні підприємства – це підприємства, які базуються на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності У країни та іноземних суб’єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів діяльності і ризиків. В залежності від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Отже, засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав.
За належністю капіталу і контролю прийнято розрізняти підприємства:
1) національні – капітал належить підприємцям своєї країни;
2) закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в певній частині, що забезпечує їм необхідний контроль. Такі підприємства створюються у формі філіалів або дочірніх фірм та реєструються у країні місцезнаходження;
3) змішані-капітал належить підприємцям двох або кількох країн, їх реєстрація здійснюється у країні одного із засновників такого підприємства, це зумовлює місцезнаходження його штаб квартири. Якщо метою створення змішаного підприємства слугує спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним. Саме такі численні спільні підприємства функціонують у різних галузях народного господарства України.
Однією з важливих класифікацій підприємств є класифікація за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власність однієї особи або родини. Воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном. Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства. Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за чисельністю працівників підприємства. Кооперативні підприємства (кооперативи) – це добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі споживчі. У перспективі можна очікувати широке поширення кооперативів в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій, страховій тощо.
Однією із специфічних організаційних форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах на основі строкового платного володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.
Господарські товариства являють собою певні об’єднання підприємств. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб або капіталу) та ступеню відповідальності за своїми зобов’язаннями поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні й акціонерні.
Найбільш розвиненою формою господарських товариств є акціонерні товариства. Акціонерна форма господарювання має свої переваги, а саме: фінансові, які створюють механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу у формі дивідендів від акцій; економічні – акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акції; соціальні – акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення працівників у власників певної частки їх майна.
Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їх діяльності є те, що вони контролюють інші підприємства (фірми). У залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які перебувають у сфері впливу головного підприємства, їх можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.
Дочірнє підприємство – це юридично самостійне утворення, що здійснює комерційні операції і складає баланс. Проте материнське підприємство суворо контролює діяльність своїх дочірніх підприємств, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.
Асоційоване підприємство є самостійним. Воно не знаходиться під контролем підприємства, яке володіє його акціями.
На відміну від дочірніх і асоційованих підприємств філія не має юридичної і господарської самостійності, позбавлена власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить головному підприємству.
Класифікація підприємств за галузево функціональним видом діяльності 5 цілому є зрозумілою із самої назви окремих їх видів і груп. Пояснення потребують хіба що лізингові підприємства. У світовій економіці під такими господарюючими суб’єктами розуміють міжнародні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду матеріальні цінності, що входять до складу основних фондів – різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо.
Одним з критеріїв класифікації підприємств є їх розмір. У світі є підприємства гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки і сотні тисяч працівників. Поряд з великими підприємствами існують і розвиваються середні і малі підприємства, на яких працюють всього декілька осіб. Згідно змін до Господарського кодексу №523-УІ(523-17) від 18.09.2008 р. “малим (незалежно від форми власності) визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільонів гривень. Великими підприємствами визначаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визначаються середніми”.
Одним з факторів, що впливає на розмір підприємства, є технологічний тип виробничого процесу. За цією ознакою розрізняють масове, серійне й одиничне виробництво.
Масове виробництво спеціалізується на випуску невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Серійне виробництво передбачає більшу номенклатуру виробів, але в менших кількостях. Воно зорієнтоване на постійні, але не масові потреби. Одиничне виробництво розраховане на широку, але не стійку номенклатуру, потреба в якій обчислюється одиницями. Відповідно до трьох технологічних типів виробництва можна створювати великі, середні і малі підприємства.
Проте технологічний фактор – не єдиний для створення певних розмірів підприємств. Від розміру залежить здатність підприємства реагувати на розвиток науково-технічного прогресу, своєчасно впроваджувати нові ідеї у виробництво. Часто надмірні розміри підприємства стають на заваді його оновлення, тому що доводиться замінювати дуже велику кількість засобів виробництва. А малому підприємству не завжди під силу застосування науково-технічних досягнень. Тому оптимальним розміром підприємства вважається той, який забезпечує можливість впровадження науково-технічних розробок.
Різним за розмірами підприємствам притаманна здатність швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві. Великі підприємства менш мобільні, тому вони орієнтуються на стійкий попит.
Ринок, як відомо, вимагає від підприємства конкурентоспроможної продукції. Тому оптимальним розміром підприємства буде такий, який забезпечує створення конкурентоспроможних товарів, послуг і робіт, що досягається за умови мінімізації витратна виробництво і реалізацію продукції.
Отже, оптимальним буде такий розмір підприємства, який забезпечує максимально можливий випуск товарів чи послуг при мінімальних затратах на виробництво продукції та її доведення до споживача. Зрозуміло, що для кожного конкретного підприємства є свій оптимальний розмір. Залежно від виробничого профілю воно може бути більшим або меншим.
Вибір конкретної організаційної форми підприємства здійснюється підприємцями самостійно. При цьому враховується зміст і основні напрямки діяльності, сфери здійснення, ресурси, які можуть бути включені до неї, вид власності, кількість і склад осіб, що безпосередньо об’єднуються для ведення господарської діяльності, інші вигідні умови.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)