Home ⇒ 👍Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України - Мельник М. П ⇒ Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України – Мельник М. П. – Стаття 111. Форма і зміст касаційної скарги

Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України – Мельник М. П. – Стаття 111. Форма і зміст касаційної скарги

Касаційна скарга подасться у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування апеляційного господарського суду, постанова якого оскаржується, номер справи та дату прийняття постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

До скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Відповідно до частини першої коментованої статті, касаційна скарга – це адресований Вищому господарському суду України документ, що подається у письмовій формі, в якому скаржник наводить аргументи та доводи, які свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення (постанови).

В тексті касаційної скарги зазначається:

1) суд, якому адресують скаргу: Вищий господарський суд України;

2) апеляційний господарський суд, через який надсилається скарга до Вищого господарського суду та постанова якого оскаржується, дата прийняття постанови та номер справи;

3) повне найменування особи, яка подає касаційну скаргу, адресу, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У випадку, коли скаржник фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності – прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання особи, яка подає касаційну скаргу. Прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання особи (осіб), яка (які) беруть участь в справі, або найменування цих осіб, їх адресу, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також, зазначається процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа), зокрема, у такій послідовності: позивач, третя особа на стороні позивача, відповідач, третя особа на стороні відповідача, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, інші особи, які беруть участь у справі.

У разі якщо під час розгляду справи відбулася зміна складу осіб, які беруть участь у справі (наприклад, внаслідок заміни відповідача, процесуального правонаступництва), то в касаційній скарзі зазначаються лише ті особи, які брали участь у справі, з урахуванням змін;

4) стисло, зміст господарського спору; резолютивна частина оскаржуваного рішення (постанови) апеляційного господарського суду; суть порушення: в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права; вимоги особи, яка подає касаційну скаргу.

Ця частина касаційної скарги найважливіша, адже саме в ній скаржник повинен навести аргументи щодо незаконності оскаржуваного ним судового рішення (постанови). Обгрунтовуючи, в чому саме полягає незаконність рішення, скаржнику необхідно чітко зазначати, яку саме норму (закон) суд застосував неправильно і як це вплинуло на вирішення спору та як її слід було 6 застосувати (на думку скаржника) до спірних правовідносин.

При цьому, слід мати на увазі, що згідно зі ст. 1119 ГПК повноваження касаційної інстанції обмежуються правом на:

1) залишення рішення першої інстанції або постанови апеляційної інстанції без змін, а скарги без задоволення;

2) скасування рішення першої інстанції або постанови апеляційної інстанції повністю або частково і прийняття нового рішення;

3) скасування рішення першої інстанції або постанови апеляційної інстанції і передачу справи на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В цьому випадку, справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

4) скасування рішення першої інстанції, постанови апеляційної інстанції повністю або частково і припинення провадження у справі чи залишення позову без розгляду повністю або частково;

5) зміни рішення першої інстанції або постанови апеляційної інстанції;

6) залишення в силі одного із раніше прийнятих рішень або постанов. Відповідно скаржник має право вимагати однієї з вище перерахованих дій;

5) Серед переліку поданих до скарги документів обов’язково має бути: документ, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги (оригінал платіжного доручення); докази (оригінал поштового фіскального чека та опису вкладення у цінний лист) надсилання сторонам копії касаційної скарги і доданих до неї документів; довіреність або інший документ, який підтверджує повноваження особи на підписання скарги. У тому числі, якщо у тому є потреба, клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги (див. зразок клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги).

Згідно частини другої коментованої статті у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи. Зміст даної норми пояснюється тим, що згідно зі ст. 1115 ГПК завданням касаційної інстанції є перевірка юридичної оцінки обставин справи та повноти їх установлення під час судового розгляду в першій або апеляційній інстанції, що відображено у їх рішенні та (або) постанові. Відтак, в касаційній скарзі не повинно бути посилань на обставини справи та їх підтвердження тими, чи іншими доказами. Адже, Вищий господарський суд України, переглядаючи судові рішення, відповідно до ст. 1117 ГПК, лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права збирати нові або додатково перевіряти наявні у справі докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною третьою коментованої статті касаційну скаргу підписує особа, яка її подає. Відповідно до ст. 28 ГПК підписати касаційну скаргу може представник скаржника, який має відповідні повноваження. Якщо скаргу подає представник, до скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, коли в справі відсутній такий документ.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, серед переліку поданих до скарги документів обов’язково має бути: документ, що підтверджує сплату судового збору за подання касаційної скарги (платіжне доручення); докази (оригінал поштового фіскального чека та опису вкладення у цінний лист) надсилання сторонам копії касаційної скарги і доданих до неї документів.

Розмір судового збору встановлений Законом України про судовий збір. Так, згідно зі ст. 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду становить: 70 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви (ставка за подання позовної заяви немайнового характеру – 1 розмір мінімальної з/п), а у разі подання позовної заяви майнового характеру – 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (ставка за подання позовної заяви майнового характеру – 2 % ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної з/п та не більше 60 розмірів мінімальних з/п); касаційної скарги на ухвалу суду чи скарги у справі про банкрутство – 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, відповідно до п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита ГДПІ України від 22.04.1993 № 15 при сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчинюється відповідна дія (в даному випадку, касаційної скарги), додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні коштів з рахунку платника – останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту “Зараховано в дохід бюджету _грн. (дата)”. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Зразок касаційної скарги на рішення господарського суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду

До Вищого господарського суду України

01016, м. Київ, вул. Копиленка, 6

Через: Київський апеляційний господарський суд

01601, м. Київ, пров. Рильський, 8

Відповідач (скаржник):

Товариство з обмеженою відповідальністю ” _”,

Поштова адреса: ЄДРПОУ р/р № МФО

Позивач:

Приватне підприємство “_”

Поштова адреса: ЄДРПОУ р/р № МФО

КАСАЦІЙНА СКАРГА

На рішення господарського суду м. Києва від__201_р. та постанову від__201_р. Київського апеляційного господарського суду по справі №_ _._.201_р. Київський апеляційний господарський суд за наслідками розгляду апеляційної скарги TOB “_” (надалі Відповідач) на рішення господарського суду м. Києва від_._.201_р. у справі. № _за позовом ПП “_”(надалі Позивач) до TOB “_” про стягнення коштів прийняв постанову, якою оскаржуване рішення скасував частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 107 ГПК України, сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати касаційну скаргу на: рішення місцевого господарського суду після їх перегляну в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ГПК України, касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 5 ст. 105 ГПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова надсилається сторонам у справі в триденний строк з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Відповідач повністю не погоджується з винесеною постановою та має намір її оскаржити в касаційному порядку.

Проте, до цього часу оскаржувану постанову апеляційного суду Відповідачем не отримано.

Разом з цим, з метою належної підготовки касаційної скарги на оскаржувану постанову, уповноважений представник Відповідача _._.201_ р. звернувся з клопотанням (копія додається) до Київського апеляційного господарського суду про видачу повної постанови від_._.201_р. у справі №_. Але постанову видано не було, причини відмови у цьому в апеляційному суді не повідомили.

Отже, через недотримання Київським апеляційним господарським судом строку для надіслання постанови сторонам, передбаченого ч. 4 ст. 105 ГПК України, Відповідач не має повного тексту оскаржуваної постанови та мотивів з яких її було прийнято.

Тому, з метою недопущення закінчення строку для касаційного оскарження, Відповідач подає касаційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від_._.201_р. у справі №_після його перегляду в апеляційному порядку.

Доповнення на цю касаційну скаргу будуть надіслані до Вищого господарського суду м. Києва після отримання повної постанови Київського апеляційного господарського суду у цій справі.

Суд першої інстанції обгрунтовує свою позицію тим, що Позивач надав Відповідачу послуги по перевезенню вантажу з Німеччини до

України (м. Київ), посилаючись при цьому на заявку Позивача №_від _._.201_р. та міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №_ від_._.201_р.

Вважаємо, що оскаржуване рішення господарського суду м. Києва винесено з порушенням норм процесуального і матеріального права та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.

1. Так, судом першої інстанції встановлено, що Позивач прийняв від Відповідача транспортну Заявку №_від_._.201_р. на перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина – Україна_. Відповідно до цієї транспортної Заявки Позивач взяв на себе зобов’язання з перевезення плівки вагою_кг, а Відповідач зобов’язання сплатити за надані послуги з перевезення.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Разом з цим, згідно з цією транспортною Заявкою № _ від.201_р., на яку посилається Позивач оплата перевезення мала бути здійснена впродовж_банківських днів після представлення оригіналів документів: оригіналу CMR, копії CMR з мокрою печаткою перевізника, двох актів виконаних робіт, свідоцтва державної реєстрації, свідоцтва платника податку, ліцензії.

З огляду на це, Позивач виступив боржником перед Відповідачем у зобов’язанні здійснити перевезення вантажу, а Відповідач кредитором у вимозі до Позивача здійснити належним чином перевезення за вказаною заявкою.

Позивач мав право вимоги як кредитор до Відповідача лише за умови виконання Позивачем перевезення.

Проте, Позивач не виконав заявки Відповідача та не здійснив перевезення за нею, а також не надав перелічених документів, які 6 підтверджували виконання Позивачем перевезення за вказаною заявкою Відповідача.

Відповідно до. ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення перевізник зобов’язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення, а замовник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).

Жодного документу, як то транспортної накладної, коносаменту з приводу прийняття Позивачем вантажу від Відповідача складено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

За змістом ст. ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України, виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідач не погоджував з Позивачем жодних третіх осіб, які 6 мали право виконувати перевезення Відповідача замовлене Позивачем за вказаною заявкою №_від_._.201_р. та будь-яких договорів з таким предметом укладено не було.

2. Згідно з ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, Відповідач був вільний у своєму виборі доручити здійснити перевезення будь-якому перевізнику який би виконав його належним чином.

В зв’язку з цим Відповідачем було укладено договір перевезення з іншою особою – Фізичною особою-підприємцем_.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво – чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Пунктом 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до частин 2,3, ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з нормами ЦК України, а саме: ст. 909 – договір перевезення є реальним, тобто вважається укладеним у момент передачі вантажу транспортній організації для перевезень. Перевезення вантажу Відповідача фактично здійснила фізична особа-підприємець_.

Згідно з п. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р. “Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником”. Відповідно п. З ст. 909 ЦК України “Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної..”. З міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №_від_._.201_p., вбачається, що перевізником виступив ФОП _, поштова адреса, (Графа 23 CMR №_від_._.201_р.), про що свідчить відповідна печатка. Відомості про перевізника у відповідній графі ПП №_свідчать про те саме.

Після доставки вантажу перевізник ФОП _ направила на адресу Відповідача рахунок-фактуру №_від_._.201_р. на оплату транспортних послуг, про що свідчить оригінальна печатка перевізника по маршруту_(Німеччина)-_(Україна), на суму__грн. та акт №_здачі-прийняття робіт (надання послуг), про що свідчить оригінальна печатка перевізника, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця_, ліцензія на надання послуг та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (копії відповідних документів додаються).

Таким чином, Позивач не надав жодного доказу який би підтверджував, що саме ним було виконано зобов’язання перед Відповідачем з перевезення вантажу, а з огляду на це у Позивача відсутнє право вимоги до Відповідача щодо оплати за послуги які ним надані не були.

Посилання Позивача на договір №_доручення від_._.201_р. на виконання юридичних дій по організації міжнародних автомобільних перевезень вантажів укладеного з ФОП_як на доказ делегування своїх функцій з перевезення вантажу для Відповідача є безпідставним, оскільки:

А) за умовами цього Договору ФОП_бере на себе зобов’язання перед Позивачем вчиняти юридичні дії по організації перевезень вантажів, а не на безпосереднє здійснення перевезень (п. п._Договору) (копія Договору №_від_._.201_р. є в матеріалах справи). Жодних юридичних дій по організації перевезень ФОП_для TOB “_” вчинено не було.

Б) як вказано вище, відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідач не погоджував з Позивачем жодних третіх осіб, які б мали право виконувати перевезення Відповідача перевезення замовлене

Позивачем за вказаною заявкою, заявкою №_від_._.201_р. та будь-яких договорів з таким предметом укладено не було.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з ч. З ст. 549 ЦК України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. З ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 1 “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, за відсутності в договорі перевезення положень щодо нарахування пені, вона не могла бути нарахована. Вимоги щодо її стягнення не могли бути пред’явлені, через закінчення строку позовної давності. А тому пеня нарахована безпідставно.

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражено у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних по зобов’язанням визначеним в іноземній валюті законодавством не врегульовано, отже судовий розрахунок є неправильним з огляду на норми матеріального права та математичні правила.

Таким чином, фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з’ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам.

Відповідач довів, що позовні вимоги ПП “_” необгрунтовані та не підлягають задоволенню у повному обсязі, а рішення господарського суду міста Києва від_._.201_р. та постанову від_._.201_р.

Київського апеляційного господарського суду у справі №_необхідно скасувати повністю, як такі що прийняті з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права.

В зв’язку з викладеним, керуючись ст. ст. 22, 28, 1119, ІІІ10 Господарського процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Прийняти цю касаційну скаргу до провадження.

2. Рішення господарського суду м. Києва від_._.201_р. та постанову від_._.201_р. Київського апеляційного господарського суду у справі №_скасувати та прийняте нове рішення, яким у позові ПП “_” до TOB “_” про стягнення коштів відмовити повністю.

3. Всі судові витрати, пов’язані з розглядом справи покласти на Позивача – ПП “_”.

Додатки:

1) Докази (оригінал поштового фіскального чека та опису вкладення у цінний лист) надсилання Позивачу _._.201_р. копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів на 1 арк.

2) Оригінал платіжного доручення №_від_._.201_р. про сплату судового збору за подання касаційної скарги на 1 арк.;

3) Копія клопотання від_._.201_р. про видачу повної постанови на 1 арк.

Представник TOB “_” за довіреністю

(оригінал довіреності в матеріалах справи)

-/__/201_року ___________/___________________/

(підпис) (П. І. Б.)

Зразок

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження

До Вищого господарського суду України

01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

Заявник__________________

(вказати повне найменування заявника)

Адреса__ (вказати місцезнаходження заявника)

У справі №_

За позовом _

(вказати найменування та місцезнаходження позивача)

ДО _ (вказати найменування та

Місцезнаходження відповідача)

КЛОПОТАННЯ про поновлення строку на касаційне оскарження _/_/ 20_року апеляційним судом_ (вказати найменування)

Винесено постанову_______________

(вказати рішення вказане в ухвалі апеляційного суду) постановлену в результаті розгляду апеляційної скарги на рішення суду

(вказати район та область суду)

Від /_/20__року.

Сторони у справі мають право оскаржити у касаційному порядку, постанову апеляційного суду, прийняту з порушенням норм права. Вказану постанову апеляційного суду заявник вважає прийнятою з порушенням матеріального права, а тому має намір оскаржити її в порядку касаційного провадження.

Строк на касаційне оскарження ухвали від_/_/ 20_року

Було пропущено з поважних причин_______

(аргументовано розкрити причини

Пропуску строку та причини для його поновлення)

У зв’язку з чим заявник не мав можливості вчасно подати касаційну скаргу Заявник_____________

(вказати повне найменування заявника)

Обгрунтовано вважає, що причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду являються поважними, і тому строк підлягає поновленню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 129 КУ та ст. ст. 53,110 ГПК

ПРОШУ:

Відновити пропущений строк на касаційне оскарження рішення_

______суду від_/_/ 20_року, у справі №_. _/__/ 20__ року __________/___________________/

(підпис) (П. і. Б.)

ДОДАТКИ:

1. Витяг з ЄДР;

2. Копія повного судового рішення;

3. Копія конверту, в якому знаходилось повне судове рішення.

4. Документ, який підтверджує поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.