Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 2. Розрахунок ВВП і ВНП
ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і власне притаманні кожному з цих показників особливості. їхня спільна особливість полягає в тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, а й у нематеріальному виробництві.
А основна відмінність полягає в тому, що ВВП вимірює сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, створених у межах території даної країни, незалежно від того, чиїми факторами виробництва вони були створені – вітчизняними чи іноземними, а ВНП обчислюється за принципом власності. ВНП – це сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.
Кінцеві товари та послуги характеризуються тим, що для них цикл відтворення закінчено і вони доходять до кінцевого споживача, тобто при цьому не враховується проміжний продукт.
Існують три основні методи обчислення ВВП (ВНП):
O за доданою вартістю (виробничий метод);
O за видатками (метод кінцевого використання);
O за доходами (розподільчий метод).
Виробничий метод застосовують переважно для того, щоб уникнути подвійного підрахунку вроблених товарів та послуг. За виробничим методом ВВП визначають як різницю між обсягом виробленої продукції та поточними витратами на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, послуг інших підприємств. Додана вартість включає в себе оплату праці, прибуток, процент.
За видатками ВВП включає в себе суму видатків усіх макроекономічних суб’єктів на придбання кінцевих товарів та послуг.
ВВП = споживчі видатки (С) + валові приватні капіталовкладення /інвестиції/ (І) + державні видатки (в) + чистий експорт (7ЧХ).
За доходами ВВП розраховується як сума усіх факторних доходів суб’єктів господарювання, амортизація та непрямі податки.
ВВП = заробітна плата найманих працівників (ЗП) + рента (Р) + + процент (П) + прибуток корпорацій (ПК) + дохід від індивідуальної власності (ДІВ) + амортизація (А) + непрямі податки (НП).
До ВВП при цьому не враховують: чисто фінансові угоди (купівля-продаж акції, облігацій); незавершене виробництво; перепродаж старих речей, які були в користуванні; трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога по безробіттю, стипендії тощо) та види діяльності, що неможливо точно прорахувати (робота домогосподарств, тіньові операції, бартер). По відношенню до показників ССП ВВП (ВНП) розраховується так:
ВНП = КСП + Нематеріальне виробництво.
ВНП = ССП – Подвійний рахунок і незавершене виробництво.
З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва у структурі національної економіки обчислюють реальний (у поточних цінах) та номінальний (у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати дефлятором ВВП:
В Україні приріст ВВП та промислова активність носять хвилеподібний характер, що більше визначається змінами пріоритетів національної економічної політики. Так, реальний приріст ВВП становив у 2000 р. – 5,9 %, у 2001 р. – 9,1 %, за 2002 р. – 4,1 %, а приріст промислового виробництва – 13,2 %, 14,2 % та 7 % відповідно. Тенденція до зростання ВВП в Україні зберігається, проте його темпи з кожним роком стають дещо меншими. Так, у 2006 р. середньорічний показник приросту темпів ВВП становив лише 1,6 %.
3. Показники економічної активності населення, інфляції і торговельного балансу
Безробіття – друга ключова проблема національної економіки; явище, коли значна частина працездатних людей (рис. 1) не може знайти собі роботу, стає відносно “зайвим
Населенням”. З метою аналізу безробіття застосовують показник рівня безробіття.
Іноді економісти використовують також показники коефіцієнта участі в робочій силі та показник рівня зайнятості.
Коефіцієнт участі в робочій силі (К) – співвідношення загальної чисельності робочої сили в країні (РС) до чисельності її працездатного населення (ПН):
Рівень зайнятості (РЗ) – це показник, що відображає співвідношення між: 1) чисельністю зайнятого населення (ЗН) і чисельності робочої сили (РС); або 2) співвідношення зайнятого та дорослого населення країни:
Якщо в національному господарстві відсутнє циклічне безробіття, то вважається що в країні існує повна зайнятість (3-4 %), а ВВП досягає свого потенційного рівня.
Наслідком безробіття є як негативний стан економіки, так і інших сфер суспільного життя нації.
Третя важлива проблема – Інфляція. Це переповнення каналів грошового обігу країни масою надлишкових паперових грошей порівняно з потребами обігу в них, що супроводжується падінням рівня заробітної плати та швидкими темпами зростання цін. Для її розрахунку застосовують показники темпу та рівня інфляції. Темпи інфляції показують зміну рівня цін в економіці і розраховують як співвідношення рівня цін поточного та базового року. Рівень інфляції Визначається за допомогою індексів цін (промислових або оптових цін, споживчих або роздрібних цін тощо).
До основних видів інфляції відносять:
O за темпами: помірну, галопуючу та гіперінфляцію;
O за причинами виникнення: інфляцію попиту та інфляцію пропозиції;
O за формами прояву: відкриту та пригнічену інфляцію.
Якщо підвищення загального рівня цін супроводжується швидким та значним падінням обсягів виробництва, таке явище називають стагфляцією.
Торговельний баланс – четверта ключова проблема будь-якої національної економіки – це взаємозалежність між сукупним експортом та імпортом національної економіки. Коли країна експортує більше ніж імпортує, вона має Позитивне торгове сальдо, а коли імпорт перевищує експорт, країна має дефіцит торгового балансу. Тоді країна повинна оплачувати імпорт за рахунок іноземних кредитів, що ставить її в залежність від інших держав.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)