Національна економіка: регіональний та муніципальний рівень – Круш П. В. – 5.3.2. Фінансова автономія регіонів
1. Поняття про фінансову автономію.
2. Джерела доходів територій.
3. Класифікація видатків територій.
4. Кількісні показники фінансової автономії.
1. Поняття про фінансову автономію
Перед усіма країнами, в яких практикується розмежування повноважень між різними рівнями влади, постає питання фінансової автономії.
Фінансова автономія – це право і можливість прийняття рішень у фінансовій сфері.
Якщо це право не передбачене законодавством, місцева влада не має фінансової автономії.
Масштаби фінансової автономії території можна визначити за декількома критеріями, а саме:
O право самостійно розроблювання, затверджувати і виконувати місцевий бюджет;
O право податкової ініціативи;
O право створювати позабюджетні, валютні, страхові, пенсійні та інші цільові фонди;
O право здійснювати займи, кредитувати і виступати гарантом повернення кредитів;
O право встановлювання ціни й тарифи на продукцію і послуги комунальних підприємств і державних підприємств, які знаходяться в управлінні місцевої влади;
O право вводити штрафи та інші фінансові санкції;
O право створювання власні фінансово-кредитні установи.
2. Джерела доходів територій
Однією з ознак фінансової автономії є наявність власних, регіональних, джерел доходів. Для з’ясування можливостей місцевої влади в сфері формування власних доходів слід нагадати, що Органи регіонального управління є:
O суб’єктом фіскального процесу;
O суб’єктом фінансово-кредитних відносин;
O суб’єктом підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг;
O суб’єкт майнових відносин.
Як Суб’єкт фіскального процесу Місцеві органи влади отримують доходи у вигляді податкових надходжень та платежів. їх перелік установлений Бюджетним кодексом України.
Усі податки і збори, які зараховуються до доходів місцевих бюджетів поділяються на три групи, а саме:
Місцеві податки і збори. Державою визначений їх перелік і граничні ставки. Конкретний перелік податків і зборів, які здійснюються на даній території, визначають органи місцевої влади;
Закріплені податки і збори. Перелік і ставки цих податків і зборів встановлюються державою. Він обов’язковий для всіх регіонів. Надходження за цими податками і зборами закріплені за бюджетами відповідного регіонального рівня на довгостроковій основі;
Регульовані доходи – доходи, розподіл яких здійснюється централізовано між різними рівнями бюджетної системи.
Як суб’єкт Фінансово-кредитних відносин Місцеві органи влади можуть отримувати доходи у вигляді кредитів. Крім того, вони можуть самі виступати в ролі кредитора, розміщуючи таким чином тимчасово вільні кошти.
Як суб’єкт Підприємницької діяльності в сфері надання суспільних послуг Місцеві органи влади можуть отримувати прибуток. Треба зазначити, що цей вид доходів місцевих органів влади потребує негайного врегулювання. Тому є дві причини. По-перше, місцеві органи влади є монополістами у цій сфері. З року в рік скорочується перелік послуг, які громадяни отримують від органів влади безкоштовно. Механізму громадського впливу на цей процес практично немає. По-друге, надходження за надання послуг потрапляють не до “загального казана” регіонального бюджету, а на субрахунки тієї структури, яка надає послуги. Тобто ці кошти йдуть на фінансування потреб конкретної управлінської структури, а доходи регіону фактично не збільшуються.
Як суб’єкт Майнових відносин Місцеві органи влади можуть отримувати дохід з продажу майна, а також у вигляді оренди майна, нерухомості і земельних ділянок. Як правило, за територіальною ознакою виділяють два суб’єкти власності: держава і муніципалітет. Відповідно сформовані такі форми власності: державна і комунальна (муніципальна). Фактично право комунальної власності в Україні почало здійснюватися з прийняттям Постанови КМУ № 311 від 5.11.1991 р. “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю і власністю адміністративно-комунальних одиниць (комунальною власністю)”. На відміну від світової практики, в Україні комунальна власність сформувалася на безоплатній основі. Крім того, Суб ‘єктами комунальної власності, відповідно до постанови, Стали області, міста Київ і Севастополь та їхні райони, райони, міста, села, селища. Натомість суб’єктами комунальної власності в переважній більшості країн є муніципальні утворення.
У процесі розподілу об’єктів комунальної власності чільні позиції зайняли області, а також міста Київ і Севастополь. Так, постановою визначений перелік об’єктів, які на безоплатній основі передавався у власність областям, містом Київ і Севастополь. Подальший розподіл власності між територіальними утвореннями нижчого рівня відбувався за рішенням виконкому ради народних депутатів вищого рівня.
Усі доходи, які формуються в регіоні відповідно до рішень регіональної влади, називають Власними доходами територій.
Власні і закріплені доходи формують основу фінансової автономії території.
3. Класифікація видатків територій
Видатки територій можна класифікувати за декількома ознаками.
Залежно від спрямованості видатків вони поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.
O Поточні видатки деякою мірою можна порівняти із “соціальною амортизацією”: вони покривають витрати на підтримання соціальної інфраструктури регіону на рівні, гарантованому державою.
O Видатки розвитку можна порівняти із “соціальною інвестицією”: вони спрямовуються на розвиток соціальної і господарської інфраструктури регіону.
Залежно від місії регіону в здійсненні видатків вони поділяються на власні, обов’язкові і делеговані.
O До власних видатків відносять видатки, рішення про здійснення яких регіональні органи влади приймають одноосібно.
O До обоє ‘язкових видатків відносять видатки, які здійснюються з місцевих бюджетів, а їхній перелік і розміри визначаються відповідно до встановлених державою нормативів.
O До делегованих видатків відносять видатки, які делегуються одним рівнем влади іншому з передачею відповідних фінансових ресурсів.
4. Кількісні показники фінансової автономії
Фінансова автономія території полягає в можливості території власним коштом вирішувати питання, які належать до її компетенції.
Потоки фінансових надходжень до регіону і потоки регіональних витрат показано на схемі (рис. 20).
Аналіз співвідношень величин А, Ь, с, й дає можливість визначити рівень фінансової автономії місцевих органів влади. Далі наведемо систему кількісних показників (х;) рівня фінансової автономії місцевих органів влади.
Частка, видатків на реалізацію власних повноважень – характеризує обсяг функцій, непідконтрольних державі. Це є рівень автономії місцевих рівнів влади:
Частка обов’язкових видатків – характеризує обсяг завдань, які виконуються місцевими органами влади під контролем держави на рівні встановлених ним єдиних державних стандартів. Показник характеризує масштаби втручання державної влади в сферу діяльності місцевої влади. Якщо місцева влада не здатна забезпечити фінансування обов’язкових видатків на рівні державних стандартів, то держава надає необхідну допомогу:
Частка видатків на забезпечення делегованих повноважень – відображає обсяг завдань державної влади, делегованих для забезпечення місцевим органам влади. Витрати місцевих органів влади на реалізацію делегованих повноважень у повному обсязі компенсує той орган влади, який делегував ці повноваження:
Частка власних доходів У Доходах місцевих бюджетів – відображає ступінь залежності джерел доходів органів місцевої влади від їхньої власної діяльності і власних рішень. Є найбільш універсальним показником рівня самостійності місцевих бюджетів:
Частка закріплених доходів – є показником рівня самостійності місцевого бюджету з урахуванням наданої їм державою на довгостроковій основі додаткової дохідної бази:
Відношення власних доходів і обов’язкових витрат – визначає ступінь свободи у прийнятті рішень за витратами:
Ступінь залежності від окремих джерел – універсальний показник реальної фінансової автономії місцевих органів влади. Місцеві органи влади не можуть потрапляти в залежність до певних соціальних груп, які формують джерела доходів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)