Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – 8.1. Співвідношення лідерства і менеджменту
8.1. Співвідношення лідерства і менеджменту
Проблема керівництва – одна з найважливіших проблем сучасного бізнесу. В усіх дослідженнях питань, що стосуються організаційних змін, виокремлюють три складові (аспекти) – люди, вплив і цілі. Це зумовлено тим, що керівник так чи інакше завжди працює з людьми всередині компанії, членами інших компаній, справляє на них вплив для досягнення певної цілі. Отже, Лідерство (керівництво) можна визначити як здатність індивіда впливати на інших людей для досягнення організаційних цілей. Керівництво є динамічним процесом і включає використання влади.
У літературі останнього часу з’явилося багато публікацій про співвідношення менеджменту і лідерства. З проведених досліджень можна зробити такі висновки:
– менеджмент (управління) і лідерство (керівництво) є однаково важливими для діяльності організації;
– ефективний менеджер зобов’язаний бути лідером (володіти певними лідерськими здібностями);
– менеджмент і лідерство доповнюють один одного різними якостями, які забезпечують різні переваги для організації.
Визначаючи відмінності якостей лідера і менеджера, американські дослідники наводять різні набори їхніх характеристик. Так, лідер – це “душа”, переважання душевних, емоційних якостей. Йому притаманні такі риси, як мрійництво, небайдужість, творчість, гнучкість, уміння надихати людей, новаторство, рішучість, уява, схильність до експериментів, ініціатива у здійсненні змін, особиста влада. Менеджер – це “розум”, переважання раціональності та реалістичності. Його характеризують раціональність, схильність давати поради, наполегливість, уміння вирішувати проблеми, аналітичний склад мислення, застосування структурного підходу, обережність, владність, уміння стабілізувати ситуацію, посадова влада1.
Однак зазначений поділ цих характеристик є відносним і досить умовним, оскільки насправді необхідні для керівництва й управління якості та навички можуть поєднуватися в одній людині з переважанням якихось одних. Тому, прагнучи вдосконалюватися, менеджер повинен намагатися формувати крізь призму своєї особистості баланс якостей лідера й управлінця. Одна з головних відмінностей між керівником і менеджером стосується джерел влади, а також залежного від них рівня підпорядкування співробітників.
Влада – це потенційна здатність індивіда впливати на поведінку людей. Джерелом влади менеджера є його посада в організації. Оскільки ця влада походить з організаційної структури, вона спрямована на підтримання стабільності, порядку і вирішення проблем саме у ній. Влада ж лідера виходить з особистих джерел, які хоч і використовуються на благо організації, але залишаються особистими. Це такі джерела, як особисті інтереси, цілі, цінності. Влада лідера на відміну від влади менеджера спрямована на розвиток бачення можливостей, творчості, здійснення змін.
Як правило, в організаціях виокремлюють п’ять видів влади: законну, засновану на винагороді, засновану на примусі, експертну і референтну. Для цих видів влади джерелом інколи є посада, яку обіймає менеджер в організації, в інших випадках – особисті якості лідера.
Посадова влада. Традиційні управлінські повноваження виходять від організації. Менеджер отримує право заохочувати або карати підлеглих з метою дії на їх поведінку разом з посадою. Є такі види посадової влади: законна влада, право на винагороду, право на примус.
Законна влада – це влада, що випливає з офіційної посади менеджера. Тому отримані разом із посадою повноваження називають законною (легітимною) владою.
Влада, заснована на винагороді, – влада, джерелом якої є надана менеджеру можливість офіційно заохочувати підлеглих (підвищення заробітної плати, висунення на підвищення в посаді” похвала, подяка, виявлення уваги, визнання).
Влада, заснована на примусі, – влада, що є протилежністю праву на винагороду, тобто це можливість застосовувати покарання (повноваження звільняти або понижати в посаді працівника, критикувати його дії або накладати матеріальне стягнення).
Слід враховувати, що різні види посадових повноважень лідера викликають у підлеглих певну реакцію. Так, здійснення законних повноважень і права на винагороду зумовлює у співробітників згоду і підкорення. Підкорення означає, що працівники будуть виконувати накази і розпорядження, навіть якщо вони незгодні з ними. Навпаки, застосування примусу часто викликає спротив, коли працівники навмисно уникають виконання розпоряджень або не підкоряються наказам.
Особиста влада. Суттєвою відмінністю особистої влади від посадової є те, що вона, як правило, виникає завдяки внутрішнім ресурсам індивіда, таким як професійні знання та особисті якості. Особиста влада керівника є одним із важливих інструментів і доповненням офіційної влади. Підлеглі підтримують менеджера, тому що поважають як лідера, захоплюються ним, відчувають його турботу про них. Розрізняють два види особистої влади: експертну і референтну.
Експертна влада – це повноваження, що виникають унаслідок високих професійних знань керівника, його компетенції. Підлеглі погоджуються з розпорядженнями такого керівника, оскільки він є справжнім спеціалістом, і визнають його перевагу.
Референтна влада виникає внаслідок особистих якостей керівника, завдяки яким його виокремлюють з-поміж інших і поважають, захоплюються і хочуть бути схожими на нього. Такий вид влади залежить не стільки від формальної посади, скільки від індивідуальних якостей керівника і найбільш яскраво виявляється в діяльності харизматичного лідера.
Наслідком здійснення експертної та референтної влади в організації є відданість підлеглих її лідеру.
Вивчення природи успіху лідерів привернуло увагу дослідників до їх особистісних властивостей і характерних рис. Значущими для керівників рисами були визначені фізичні характеристики, особливості характеру, робочі якості, розумові здібності, соціальні характеристики та передумови (табл. 8.1).
Таблиця 8.1. Індивідуальні якості лідерів
Показник | Якості |
Фізичні характеристики | Енергійність. Витривалість |
Особливості характеру | Упевненість у собі. Чесність і відвертість. Ентузіазм. Бажання керувати. Незалежність |
Характеристики, пов’язані з участю в процесі праці | Прагнення до досягнення результату, до переваги. Сумлінність у досягненні цілей. Здатність працювати, незважаючи на труднощі, Наполегливість |
Розумові здібності | Інтелект, когнітивна здатність. Знання. Розсудливість, рішучість |
Соціальні характеристики | Товариськість, навички міжособистісного спілкування. Здатність залучати до співробітництва інших людей. Тактовність, дипломатичність |
Соціальні передумови | Освіта. Мобільність |
(1 votes, average: 5,00 out of 5)