Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – 3.1.1. Етапи створення підприємств

Щоб заснувати власну справу, потрібно обрати правову форму організації, яка відповідає обраній сфері підприємництва (критерії розмежування підприємств за формами власності ми вже розглядали).

Підприємство створюється:

– за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу;

– за рішенням трудового колективу;

– у результаті примусового розділення іншого підприємства за рішенням антимонопольного органу;

– внаслідок виокремлення зі складу діючого підприємства однієї або декількох структурних одиниць;

– на базі структурного підрозділу діючого об’єднання за рішенням трудового колективу, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу.

Є декілька етапів створення підприємств: початковий, підготовчий, реєстраційний, організаційний.

Найвідповідальнішим для управлінської ланки є початковий етап утворення підприємства. На цьому етапі прогнозуються майбутній стан, зовнішнє середовище, визначаються складові підприємства та досліджується їх взаємодія. Тобто здійснюються:

– визначення місії підприємства;

– вибір підприємницької діяльності (сфери діяльності);

– пошук партнерів;

– підготовка бізнес-плану;

– вибір організаційно-правової форми підприємства;

– визначення цілей підприємства;

– оцінка й аналіз зовнішнього середовища;

– визначення стратегії діяльності підприємства;

– вибори або призначення керівника підприємства (уповноваженого за реєстрацією).

Другий етап створення підприємства – підготовчий. Він включає такі складові:

– підготовка і складання засновницького договору;

– підготовка і складання статуту підприємства;

– визначення юридичної адреси;

– складання пакета протоколів про наміри співробітництва;

– узгодження роботи з банківськими установами (відкриття рахунку, подання нотаріально засвідчених копій статуту і засновницького договору, двох примірників банківських карток, копії свідоцтва про державну реєстрацію тощо);

– підготовка і затвердження пакета засновницької документації.

Процедура утворення підприємств (фірм) в основному однакова для всіх. Засновницькі документи юридичних осіб поділяють на основні й додаткові. Основні визначаються законодавством і складаються зі статуту та договору.

Основні розділи засновницького договору малого підприємства такі:

– предмет договору;

– зобов’язання;

– права і відповідальність;

– порядок розв’язання суперечок;

– розмір статутного фонду;

– юридична адреса.

Засновницький договір – один із найважливіших видів договору, що передбачає добровільне об’єднання двох або декількох осіб, їх майна, в якому кожен учасник бере на себе певні зобов’язання щодо інших учасників із метою привласнення прибутку. Тому в ньому звертають увагу на загальні обсяги статутного фонду, частки кожного із засновників і на форму (натуральну або речову), в якій вона вноситься, а також на способи оплати за надані один одному товари, послуги або виконані роботи.

Важливими в засновницькому договорі є також положення про форми відповідальності учасників за невиконання взятих зобов’язань, порядок вирішення суперечок, умови розірвання або подовження договору та ін. Підписанню засновницького договору, як правило, передує ретельне комплексне техніко-економічне обгрунтування діяльності підприємства, передусім розрахунок статутного фонду, очікуваних прибутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

Головне призначення засновницького договору полягає в правовому регулюванні відносин засновників підприємства. Засновницький договір є одним із різновидів угоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

Мета засновницького договору – об’єднання майна капіталів і підприємницьких зусиль для отримання прибутку. Засновницький договір визначає взаємовідносини між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Про це свідчить структура договору, яка має такі розділи: “Загальні положення”, “Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності”, “Зовнішньоекономічна діяльність”, “Права фірми”, “Виробничо-господарська діяльність”, “Управління фірмою та її трудовим колективом”, “Організація та оплата праці”, “Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків”, “Облік, звітність і контроль”, “Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)”.

Засновницькі документи підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Таку роботу доручають, як правило, фахівцям (юристам, економістам). Статут і засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тиражують у необхідній кількості примірників, засвідчують у державного нотаріуса та подають на реєстрацію.

Приватні підприємства створюються та функціонують на основі статуту. Статут – головний і дуже важливий документ у діяльності підприємства. Це юридичний документ, що визначає діяльність підприємства, регулює економічні та юридичні відносини всіх його працівників. У статуті наводиться повна характеристика напрямів діяльності підприємства. Структура статуту підприємства містить такі основні розділи: “Загальні положення”, “Предмет, цілі діяльності”, “Майно підприємства”, “Органи управління”, “Виробничо-господарська діяльність”, “Регулювання трудових відносин”, “Облік, звітність і контроль”, “Реорганізація і припинення діяльності підприємства”.

У статуті також визначаються вид підприємства, його повна назва, місцезнаходження, товарний знак. Завдання статуту – дати уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб’єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємства (фірми), розпорядження його коштами і прибутком.

У розділі “Органи управління” передбачається, що управління підприємством здійснюється на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штат. Власники можуть делегувати свої права з управління підприємством раді підприємства чи іншому органові, який передбачається статутом підприємства. Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника майна. Виконавчі функції з управління колективом підприємства здійснює правління, яке обирається власником майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які працюють на основі трудового договору (контракту, угоди).

Трудовий колектив підприємства:

– розглядає і затверджує колективний договір;

– вивчає і вирішує питання самоврядування трудового колективу;

– визначає та затверджує перелік і порядок соціальних пільг;

– розглядає разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;

– встановлює умови найняття керівника;

– бере участь у вирішенні питання про виокремлення зі складу підрозділів для створення нового підприємства;

– разом із власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства з об’єднання підприємств;

– приймає рішення про оренду підприємств.

Після викупу підприємства трудовий колектив набуває прав колективного власника. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, на яких використовується наймана праця, передбачаються статутом, загальними зборами та їх виборним органом. Керівництво підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що належать до компетенції інших органів управління. Таким чином, статут доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору.

При складанні статуту потрібно звернути особливу увагу на фірмову назву підприємства та його юридичний статус. Фірмова назва є візиткою підприємства. Необхідно уникати повторення назв уже зареєстрованих фірм, оскільки однакова назва може внести плутанину, а в деяких випадках навіть зашкодити іміджу нової фірми.

Статут підприємства приймається та затверджується загальними зборами засновників. Затверджений статут зшивається нитками та завіряється державним нотаріусом і в комплекті з іншими документами передається до органу державної реєстрації.

Право на здійснення підприємницької діяльності підприємство набуває лише після акту державної реєстрації такої діяльності, в іншому разі така діяльність є незаконною. Є певний порядок і умови реєстрації нового підприємства. Будь-яка підприємницька структура вважається створеною і набуває права юридичної особи з дня її реєстрації в державній адміністрації місцевої влади за місцезнаходженням підприємства або за місцем проживання підприємця.

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і власності розпочинається з формування статутного фонду.

Статутний фонд – це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством на праві власності або повного господарсько^ го відання. За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Порядок і джерела формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені в чинному законодавстві, зокрема у законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”. Порядок формування статутного фонду має специфічні особливості для державних, колективних та індивідуальних підприємств.

Статутний фонд державного підприємства – це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарського відання. Підприємство володіє, користується, розпоряджається цими ресурсами, чинить стосовно них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. Розмір статутного фонду державного підприємства визначається обсягом виробництва і послуг, що надаються, на ньому.

Джерелом формування статутного фонду державних підприємств є кошти, які належать державі. Вони виділяються або з державного бюджету, або за рахунок інших державних підприємств – у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів за розпорядженням державних органів, що виконують функції з управління державним майном (Фонд державного майна, міністерства і відомства України).

У сучасних умовах державні підприємства нарощують свої статутні фонди за рахунок власних накопичень: прибутку, частину якого вони спрямовують на розвиток виробництва – реконструкцію, придбання нового устаткування, нових технологій, а другу частину – на поповнення статутного фонду, приріст власних оборотних коштів.

Індивідуальні підприємства формують статутний капітал (розмір якого не фіксується законодавством) за рахунок власних коштів або позичених грошей.

Колективні підприємства – це форма об’єднання підприємницького капіталу. Об’єднання капіталів здійснюється на основі пайової або акціонерної власності.

Формування статутного фонду акціонерного товариства здійснюється відповідно до Закону України “Про господарські товариства”. Акціонерні товариства формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи купівлі-продажу на фондовій біржі (це стосується відкритих акціонерних товариств) або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту підписку і купівлю-продаж на біржі (у закритих акціонерних товариствах). Таким чином, у закритих акціонерних товариствах 100 % статутного фонду належить засновникам. Законодавством установлено, що засновники відкритих акціонерних товариств несуть зобов’язання викупити 26 % усіх акцій, тобто їхня частка в статутному фонді не може бути нижчою за 25 %.

На стадії заснування під час створення відкритого акціонерного товариства юридичні та фізичні особи, які виявили бажання купити акції, тобто стати акціонерами нового підприємства, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися.

Акціонерне товариство збільшує свій статутний фонд за рахунок:

– додаткового випуску акцій;

– спрямування прибутку на приріст статутного фонду шляхом збільшення номінальної вартості акцій.

Товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і повні товариства формують статутні фонди із внесків учасників. Ці внески, оцінені в національній валюті, визначають частку (пай) учасників у статутному фонді, причому в товариствах з обмеженою відповідальністю сума внеску кожного з учасників становить межу його відповідальності за зобов’язання товариства.

Пай кожного засновника є іменним, що підтверджується видачею засновнику письмового пайового свідоцтва. Воно не є цінним папером, тобто не може вільно продаватися на фондовій біржі та не може бути переданим іншій особі без дозволу засновників. На момент реєстрації засновники зобов’язані сформувати 30 % статутного фонду. Для цього на ім’я одного із засновників у банку відкривається тимчасовий рахунок, на який вноситься 30 % суми статутного фонду. Тимчасовий банківський рахунок не дає права на проведення розрахункових операцій.

Повна сума статутного капіталу має бути внесена протягом одного року з моменту реєстрації. Свідоцтво видається після повного внесення паю, а прибуток, який розподіляється пропорційно паю, виплачується після кінцевого формування статутного капіталу і лише у випадку, якщо майно товариства перевищує розмір основного капіталу. Товариство згідно із законодавством України повинно мати статутний фонд у розмірі 100 мінімальних заробітних плат, установлених законодавством на момент реєстрації товариства.

У товариствах з додатковою відповідальністю і повних товариствах учасники відповідають за їхні борги сумою своїх внесків у статутний фонд, а якщо сума статутного фонду недостатня для покриття боргів товариства, то додатково майном, що належить кожному члену.

До командитного товариства входять учасники, які формують статутний фонд на засадах повного товариства, а також вкладники, котрі відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах свого внеску до його статутного фонду.

Реєстраційний етап утворення підприємства охоплює такі фази:

– формування пакета реєстраційної документації;

– внесення необхідної суми до статутного фонду та обов’язкових платежів;

– отримання свідоцтва про реєстрацію;

– отримання ідентифікаційного коду та печатки;

– постановка на облік у статистичному управлінні;

– реєстрація в податковій адміністрації та пенсійному фонді;

– відкриття рахунку в установах банку.

В Україні протягом останніх років діє типова система реєстрації новоствореного підприємства. З метою реєстрації потрібно подавати такі документи:

– рішення власника майна або вповноваженого органу про організацію підприємства (за наявності двох або більшої кількості власників таким документом є договір про заснування);

– статут підприємства;

– письмове підтвердження юридичної адреси суб’єкта підприємства;

– реєстраційну картку, заповнену в трьох примірниках, яка одночасно виконує роль заяви засновника про реєстрацію підприємства;

– квитанцію про сплату мита за реєстрацію підприємства;

– нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Якщо власниками суб’єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їхні підписи на установчих документах мають бути нотаріально посвідчені. На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, які не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству. Відповідальність за це несе заявник.

За наявності зазначених документів орган державної реєстрації протягом п’яти робочих днів з моменту їх надходження повинен зареєструвати підприємство і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток і штампів, на яких повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер має відповідати ідентифікаційному коду, за яким суб’єкта підприємницької діяльності внесено до Державного реєстру звітних статистичних одиниць.

Завершальним етапом створення і реєстрації підприємства є відкриття розрахункового рахунку у відповідному банку за місцезнаходженням новоствореного підприємства.

Для відкриття поточного рахунку підприємство повинно подати в банк такі документи:

– заяву про відкриття рахунку встановленого зразка; — копію свідоцтва про державну реєстрацію;

– копію зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або реєструючим органом;

– копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

– картку зі зразком підписів осіб, яким надане право розпоряджатися рахунком;

– копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк у триденний термін зобов’язаний відкрити банківський рахунок і повідомити про це податкову інспекцію.

Ринок не передбачає необмеженої свободи дій підприємницьких структур. Відповідно до чинного законодавства України можна здійснювати всі види підприємницької діяльності, крім деяких.

По-перше, лише державні підприємства та організації можуть виготовляти і реалізувати наркотичні засоби, військову зброю, боєприпаси до неї, вибухові речовини, охороняти об’єкти державної власності.

По-друге, є конкретний перелік видів підприємництва, які можна здійснювати лише за умов отримання спеціального дозволу – ліцензії.

Ліцензія (лат. licentia – право, дозвіл) – це документ, виданий Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, відповідно до якого її власник має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Існує 44 види підприємницької діяльності, для здійснення яких відповідно до Закону України “Про внесення змін у Закон України “Про підприємництво”, необхідно мати ліцензію. Зокрема до них належать:

– створення й утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів;

– виготовлення та реалізація лікарських засобів;

– виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація етилового, коньячного й плодового спирту;

– виготовлення тютюнових виробів;

– медична та ветеринарна практика;

– юридична практика;

– міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом;

– виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, документів суворої звітності й знаків поштової оплати, а також матеріалів і напівфабрикатів для їхнього виробництва;

– видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням;

– аудиторська й страхова діяльність;

– виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів;

– діяльність, пов’язана з організацією іноземного і закордонного туризму;

– здійснення операцій із металобрухтом;

– посередництво в працевлаштуванні на роботу за кордоном;

– довірчі та інші операції з майном довірителя (вкладника) тощо.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що видав ліцензію, але не менш як на три роки. Ліцензія видається після ухвалення рішення про її видачу й подання заявником в орган, що видає ліцензію, документа про внесення плати за видачу ліцензії. Розмір плати за видачу ліцензії встановлюється Кабінетом Міністрів України.

(2 votes, average: 4,50 out of 5)