Менеджмент організацій – Шморгун Л. Г. – 7.1. Поняття організаційної поведінки
7.1. Поняття організаційної поведінки
Будь-яка організація (підприємство) як соціально-економічне утворення становить складну систему взаємодії людей, яка включає різноманітні відносини, переконання, ідеали, цінності, настанови, риси характеру і ставлення до самих себе, колег по роботі та організації в цілому. Між людьми можуть скластися відносини кооперації (співробітництва), конкуренції, взаємодопомоги, протидії. Тому від особистостей і настанов менеджерів, а також від їх здатності розуміти відмінності між працівниками багато в чому залежать атмосфера в колективі, мотивація, моральний стан і результативність працівників, оскільки люди – одночасно найбільш цінний ресурс організації та джерело деяких найскладніших її проблем.
Сукупність усіх складових процесів управління і керівництва, пов’язаних з людськими відносинами і вирішенням проблем, що виникають між людьми в організації, становить її соціально-психологічну підсистему, яка у свою чергу включає такі підсистеми, як “людина – техніка (технологія)”, “людина – колектив”, “людина – людина”.
Є три основні (базисні) складові лідерства (керівництва), що стосуються вирішення людських проблем в організації:
– установлення діагнозу, або вміння роздивитися ситуацію, на яку менеджер намагається вплинути;
– уміння адаптувати свою поведінку та інші ресурси, що є в розпорядженні менеджера, для вирішення всього необхідного кола питань у конкретній ситуації;
– уміння спілкуватися так, щоб інші люди (працівники) змогли зрозуміти і прийняти позицію керівника.
Отже, менеджер мас бути здатним проникати в таємницю індивідуальних відмінностей поведінки в ситуації на цей час і в майбутньому. Для цього він повинен володіти інформацією про те, як індивіди і групи поводяться в організаціях, тобто знати принципи специфічної галузі знань, що отримала назву “організаційна поведінка”.
Організаційна поведінка міждисциплінарна галузь знань, пов’язана з вивченням людських установок, поведінки і трудової діяльності в організаціях1. Вона об’єднує в собі концепції та використовує знання багатьох наук, включаючи психологію (насамперед такі її галузі, як психологія управління, праці, інженерна, педагогічна, соціальна, організаційна психологія), соціологію, культурну антропологію, організацію виробництва, економіку, етику, професійне (психолого-управлінське) консультування, а також теорію менеджменту.
Регулювання міжособистісних відносин на основі наукових знань має для організації надзвичайно важливе значення, оскільки конфлікти і непорозуміння між людьми можуть призвести до порушення її стратегічних планів і завадити досягненню поставлених цілей. Тому інформація проте, чому люди поводяться так, а не інакше, може стати основою позитивного керівництва, тобто керівництва, що приводить до позитивних результатів.
З цією метою менеджери можуть стимулювати поведінку працівників, яка підвищує їх мотивацію, ентузіазм, рівень відповідальності – так зване організаційне громадянство – робочу поведінку, що виходить за межі поставлених вимог і забезпечує досягнення успіху організації2.
Виявами організаційного громадянства можна вважати, наприклад, допомогу колегам по роботі та покупцям, понаднормову роботу, коли цього вимагають обставини, пошук шляхів удосконалення продукції та послуг. Для розвитку організаційного громадянства менеджери повинні в різний спосіб застосовувати свої знання про поведінку людей в організаціях. У зв’язку з цим сьогодні особливого значення набувають такі напрями роботи менеджера, як добір співробітників з позитивними настановами і рисами особистості, допомога в усвідомленні працівником свого внеску в спільну справу, забезпечення можливостей для вирішення проблем і навчання на успіхах та невдачах.
У процесі взаємодії з працівниками в організації менеджеру слід мати на увазі те, що поведінка людей, незважаючи на всю різноманітність її індивідуальних виявів, усе ж характеризується деякими загальними властивостями і закономірностями.
Розвиток особистості зумовлений різними чинниками: своєрідністю фізіології вищої нервової діяльності, анатомо-фізіологічними особливостями, навколишнім середовищем і суспільством, суспільно корисною діяльністю. Від того, наскільки ми їх знаємо і враховуємо специфіку їх вияву, залежить ефективність розуміння всіх індивідуальних і соціальних дій та вчинків людини.
Однак найважливішими чинниками формування особистості є навколишнє середовище, суспільство, оскільки без суспільства, поза соціальною і професійною групою, людина не може стати особистістю, у неї не сформуються людська сутність, основні людські якості.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)