Менеджмент організацій – Федулова Л. І. – 2.6. Принципи створення ефективної організації
Важливе значення в реалізації цілей організації мають принципи управління, яких дотримуються керівники під час її створення та функціонування.
Принципи управління визначають спосіб діяльності, І взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської І діяльності. Вони відображають ті стосунки, відповідно до і яких мас створюватися, функціонувати й розвиватися система управління організацією, підприємством.
Принципи управління були сформульовані на основі спостережень і досліджень, тому вони є узагальненням практичного позитивного управлінського досвіду і грунтуються на певних законах і закономірностях суспільного розвитку. їх використання в управлінській діяльності дає своєрідний ефект “прокладеної лижні”, коли відомо, що треба робити для того, щоб уникнути невдач. Тому знання і врахування принципів управління в сучасному менеджменті є важливою умовою його ефективності.
Оскільки наука управління у своїй еволюції на тих чи інших історичних відрізках визначала різні пріоритети й висувала різні концепції управління, то і принципи управління пройшли відповідний шлях, починаючи з раціоналістичного підходу до організації виробничих процесів і закінчуючи уявленнями про ефективне управління в епоху глобалізації та інформаційних технологій.
Першим звернув увагу на необхідність дотримання певних раціональних правил в управлінні виробництвом Ф. Тейлор. У 1911 р. він опублікував результати своїх досліджень під назвою Принципи наукового управління”, де виокремив чотири принципи управління індивідуальною працею робітників:
– науковий підхід до виконання кожного елемента роботи;
– науковий підхід до добору, навчання і тренінгу робітників;
– кооперація з робітниками;
– поділ відповідальності за результати роботи між менеджерами й робітниками.
Ці принципи стали відправною точкою для наступних досліджень у даній сфері, оскільки використання їх дало змогу значною мірою підвищити ефективність управління виробничими процесами.
Ще далі пішов у цьому напрямку представник адміністративної школи менеджменту – А. Файоль. Він поставив перед собою завдання сформулювати універсальні принципи управління, які б стосувалися будь-яких сфер управлінської діяльності. Тому першим його кроком у напрямку розроблення ефективної системи управління було виокремлення основних управлінських функцій і встановлення взаємозв’язків між ними, що дало змогу розглядати управління як безперервний процес. А далі, заглиблюючись у зміст цих функцій, А. Файоль дійшов висновку, що ефективне управління неможливе без раціональної побудови структури організації і управління працівниками. Тому він запропонував дотримуватися у вирішенні управлінських проблем і виконанні функцій менеджменту таких принципів (табл. 7).
Таблиця 7. Принципи управління за А. Файолем
| № пор. | Принципи | Зміст принципів |
| 1 | Розподіл праці | Спеціалізація робіт, необхідна для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення кількості цілей, на які спрямовуються зусилля працівника) |
| 2 | Повноваження й відповідальність | Кожному працівникові мають бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб він мусив відповідати за виконання ‘ роботи |
| 3 | Дисципліна | Працівники повинні дотримуватись умов угоди, укладеної між ними та керівництвом, менеджерам необхідно застосовувати справедливі санкції до порушників порядку |
| 4 | Єдиновладдя | Працівник отримує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім керівником |
| 5 | Єдність дій | Усі дії, що мають однакову мету, слід об’єднувати в групи й виконувати за єдиним планом |
| 6 | Підпорядкованість інтересів | Інтереси організації мають перевагу перед інтересами індивідуума |
| 7 | Винагорода персоналові | Отримання працівниками справедливої винагороди за свою працю |
| 8 | Централізація | Природний порядок в організації, що має керівний центр |
| 9 | Скалярний ланцюг | Безперервний ланцюг команд, за якими передаються всі розпорядження і здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії |
| 10 | Порядок | Робоче місце для кожного працівника й кожен працівник на своєму робочому місці |
| 11 | Справедливість | Встановлених правил повинні дотримуватися всі на всіх рівнях скалярного ланцюга |
| 12 | Стабільність персоналу | Установка на довгострокову роботу в організації, оскільки висока плинність знижує ефективність |
| 13 | Ініціатива | Заохочення працівників до незалежних суджень у межах делегованих їм повноважень |
| 14 | Корпоративний дух | Гармонія інтересів персоналу та організації забезпечує єдність зусиль |
Багато з цих принципів і донині мають практичну цінність, попри те, що з моменту їх виокремлення управлінська наука істотно змінилася. Світовий економічний розвиток сьогодні вступив у нову стадію – постіндустріальну, яка має свої особливості, а отже, і вимагає нового бачення тих процесів, що потребують управлінських дій. Наприкінці XX століття головна увага в управлінні спрямовувалася на людей як носіїв інтелекту. Менеджмент зосереджував свої зусилля на тому, щоб зробити людей здатними до спільних дій і тим самим досягти синергізму в їхній роботі; менеджмент передбачав чесність і довіру в ділових стосунках – етика в бізнесі оголошувалася золотим правилом; менеджмент прагнув сформувати таку організаційну культуру, яка б стимулювала саморозвиток працівників і їхнє бажання бути рівноправними членами організації. Тому на перше місце вийшли такі принципи, які дають змогу цілком розкрити потенціал людини і спрямувати його на користь організації:
– розвиток творчих здібностей персоналу;
– залучення співробітників до розробки управлінських рішень;
– опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу і особисті контакти працівників із зовнішнім оточенням;
– методи роботи з людьми, що забезпечують їх задоволення роботою;
– постійна й цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми та організацій, що з нею співпрацюють;
– чесність і довіра в ділових стосунках;
– опора на високі стандарти роботи і прагнення до нововведень;
– обов’язкове визначення складової участі працівника в загальних результатах;
– орієнтація на перспективу розвитку;
– опора на загальнолюдські цінності й соціальну відповідальність бізнесу перед людьми та суспільством у цілому.
Слід звернути увагу на те, що до сучасних принципів управління належить такий, як “чесність і довіра у ділових стосунках”. Не менш важливим принципом управління є “визнання соціальної відповідальності менеджменту перед людиною й суспільством у цілому”. Згідно з найпоширенішими міркуваннями, організації, на додаток до юридичної та економічної відповідальності, повинні враховувати людські й соціальні аспекти впливу своєї ділової активності на працівників, споживачів і місцеве населення, а також Здійснювати свій внесок у розв’язання соціальних проблем у цілому, жертвуючи для цього частину своїх коштів і зусиль. Вони мають добровільно відгукуватися на соціальні потреби суспільства, відповідально діяти в таких сферах, як захист довкілля, охорона здоров’я, материнства, розвиток освіти, культури, спорту тощо. Своєю участю в благодійних заходах вони можуть сприяти вирішенню актуальних соціальних проблем регіону, в якому працюють.
Наведені вище принципи лягли в основу сучасної парадигми управління. Використання їх дає змогу будь-якій організації розвиватися, видозмінюватися відповідно до вимог часу. Але кожна сучасна організація, спираючись на потенціал своїх працівників, повинна для себе відшукувати головне, що сприятиме успішній роботі й відповідатиме вимогам і запитам ринку. Тому йдеться про формування певного підходу до виокремлення тих основних засад, якими фірма має користуватися у своїй роботі для того, щоб бути успішною.
Великою мірою це стосується українських підприємств, які тільки-но почали засвоювати ринкову абетку. Відмова від абсолютної централізації в управлінні дається нелегко, і в управлінській практиці довго ще залишатимуться її рудименти у вигляді відсутності бажання брати на себе додаткову відповідальність, працювати лише за умов жорсткого контролю, чекати розпорядження про запровадження чогось нового тощо. Становище ускладнюється і тим, що вітчизняний менеджмент формується під впливом західних теоретичних концепцій, які були актуальними чверть століття тому. Звісно, для роботи на внутрішньому ринку вони є цілком придатними. Але українські підприємства повинні прагнути бути конкурентноздатними й на зовнішньому ринку. Нині ж, в епоху глобалізації, конкуренція набуває іншого виміру, і входження у світовий розподіл праці для України є важким завданням. Величезна концентрація капіталу у високорозвинених країнах витісняє дрібний і навіть середній бізнес із традиційних сфер діяльності. На преференції споживача вже не звертають увагу, а їх формують. Протистояння тиску транснаціональних компаній можливе лише в деяких сферах і то за умов ефективного менеджменту, який спирається на новітнє сприйняття ринкових реалій і добирає адекватні методи взаємодії з ними. Кожна організація за цих умов має для себе визначити ті основні правила ведення бізнесу, виконання яких дасть змогу їй отримати конкурентну перевагу. Ці правила, принципи повинні визначати філософію ведення бізнесу, організаційну поведінку, формувати уявлення про ринки споживачів, про конкурентів, про технології та їх зміни тощо. Вони повинні спиратися на сильні сторони фірми і враховувати слабкі, окреслювати сфери діяльності й визначати чіткі орієнтири розвитку, давати змогу адекватно оцінити результати діяльності і своєчасно формулювати нові цілі.
Так, для малого підприємства, яке ставить для себе завдання працювати на локальному ринку (сфера індивідуальних послуг, зокрема), актуальними будуть такі принципи:
– пріоритет споживача (надійне обслуговування, зручність, швидкість);
– висока якість роботи;
– доступні ціни;
– наслідування лідерів;
– ототожнювання співробітників із фірмою, кожен працівник – це “людина фірми”;
– постійний пошук альтернативних варіантів діяльності фірми;
– застосування новітніх способів стимулювання праці;
– здійснення програм довготривалого професійного розвитку провідних працівників;
– опертя на особисті контакти працівників із зовнішнім середовищем;
– постійна й цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми.
Для компанії, що планує розширювати свою діяльність до меж національного ринку, ключовими можуть бути такі принципи:
– високі стандарти діяльності;
– орієнтація на перспективу розвитку (розширення сфери бізнесу, підвищення стандартів діяльності);
– загострена відповідальність кожного за результати справи фірми;
– опертя на реальність ринкових ситуацій;
– децентралізація управління фірмою і зростання кількості співробітників, що залучаються до розробки управлінських рішень;
– розширення і поглиблення зв’язків фірми із зовнішнім оточенням;
– орієнтація на лідерів;
– підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції;
– застосування новітніх способів стимулювання праці, у тому числі через задоволення потреб у визнанні та успіхові;
– створення корпоративної організаційної культури менеджменту, що грунтується на спільних інтересах і загальнолюдських цінностях, партнерстві, співробітництві і взаємній вигоді;
– соціальна відповідальність перед суспільством за результати своєї діяльності.
Для компаній, що прагнуть вийти на зовнішній ринок, крім вище означених, важливими будуть такі принципи:
– концентрація зусиль на ключових напрямах діяльності;
– кожен крок уперед має бути ретельно обгрунтованим з урахуванням особливостей міжнародного ринку;
– від вивчення споживацьких преференцій – до їх формування;
– орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси;
– дотримання етики бізнесу.
Як бачимо, актуальність тих чи інших принципів може змінюватися залежно від цілей організації і стану навколишнього середовища, але вони мають у своїй сукупності створювати струнку систему правил, яка дає змогу менеджменту бути ефективним.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)