Менеджмент організацій – Федулова Л. І. – 10.4. Управління продуктивністю
Продуктивність можна розглядати в різних аспектах. Традиційний підхід – це вимірювана продуктивність праці, яка характеризує ефективність затрат праці в матеріальному виробництві.
Класичне поняття продуктивності зображено у вигляді схеми (рис. 65).
Рис. 65 Загальне поняття продуктивності
Підвищення продуктивності – результат управління і втручання у вирішальні перетворення. Воно відбувається за дотримання будь-якої з перелічених нижче умов:
– продукція зростає, затрати зменшуються;
– продукція зростає, затрати залишаються незмінними;
– продукція зростає, затрати зростають, але повільнішими темпами;
– продукція залишається незмінною, затрати зменшуються;
– продукція скорочується, затрати скорочуються, але швидшими темпами.
Алгоритм процесу управління продуктивністю операційної системи організації охоплює такі етапи:
– чітке встановлення межі системи;
– визначення організаційного оточення;
– ухвалення цілей організаційної системи;
– виокремлення основних підгруп ресурсів, які споживає операційна система;
– визначення основних видів перетворень, які мають місце в операційній системі з метою перетворення витрат у продукцію;
– планування бажаних результатів, які сподіваються отримати від реалізації продукції;
– розроблення критеріїв чи вимірювачів результативності та їхніх пріоритетів;
– визначення видів і пріоритетів коефіцієнтів продукції, витрат, які забезпечують менеджера допоміжною корисною інформацією продукціонування системи;
– розробка критеріїв оцінки, регулювання зворотного зв’язку та планування поліпшень.
Традиційно ефективність використання трудових ресурсів на вітчизняних підприємствах втілюється в зміні продуктивності праці – результативному показникові роботи підприємства, в якому поєднуються задовільні сторони роботи та її недоліки.
Продуктивність живої праці визначається затратами робочого часу в даному виробництві, на даному підприємстві, а продуктивність суспільної праці – затратами живої і суспільної праці.
Загальноприйнятий рівень продуктивності праці характеризується двома показниками:
– виробленням продукції за одиницю часу (прямий показник);
– трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник).
Ці показники виробітку та трудомісткості представлені такими формулами:
Де b – виробіток продукції за одиницю часу;
В – обсяг виробленої продукції;
Т – затрати живої праці на виробництво продукції;
T – трудомісткість виготовлення продукції.
Залежно від складу трудових затрат розрізняють:
– технологічну трудомісткість, яка охоплює всі затрати основних працівників, tТех;
– трудомісткість обслуговування виробництва, що вбирає затрати допоміжних робітників, tОбсл ;
– трудомісткість управління виробництвом, яка охоплює затрати праці ІТП, службовців, персоналу обслуги та охорони, tУпр
– повну трудомісткість, яка являє собою затрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу:
Важливим етапом аналітичної роботи на підприємствах є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів реалізації цих резервів.
Сучасна вітчизняна класифікація резервів підвищення продуктивності праці вирізняє такі групи:
– підвищення технічного рівня: механізація та автоматизація виробництва, запровадження нових видів обладнання; впровадження нових технологічних процесів; поліпшення конструктивних властивостей виробів; поліпшення якості сировини й конструктивних матеріалів;
– поліпшення організації виробництва і праці: підвищення норм і зон обслуговування; скорочення кількості робітників, які не виконують норм; спрощення структури управління операційною системою; автоматизація облікових та обчислювальних робіт; зміна робочого періоду; підвищення рівня спеціалізації виробництва;
– структурні зміни у виробництві: зміна питомої ваги окремих видів продукції; зміна трудомісткості виробничої програми; зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів; зміна питомої ваги нової продукції.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)