Український громадський, політичний діяч, юрист і публіцист. У 1891 р. він став одним із засновників та ідейних натхненників “Братства тарасівців”, яке проголосило метою вільний розвиток української нації у власній автономній державі. М. Міхновський та

Російський цивіліст, теоретик і філософ права. Він є автором багатьох наукових праць про державу і право: “Розподіл прибутків, отриманих при користуванні” (1892), “Учення про прибуток” (1893, 1895), “Передмова і вступ до науки політики права”

Український державний діяч і теоретик соціал-демократії, правознавець, економіст, публіцист. Свої правові і політичні погляди висвітлив у написаних ним особисто у 1903-1905 рр. програмних документах РУП, УСДРП, їх статутах, резолюціях тактично-організаційного характеру, публіцистичних статтях, зокрема:

Більшовизм як російський різновид марксизму від початку XX ст. поступово сформувався в ідеологію, яка “озброїла” пролетаріат стратегією і тактикою боротьби проти панівних класів та існуючого державного ладу. Після революції 1917 р. більшовицька ідеологія спрямувала

З його особистістю пов’язане те, що протягом майже 40 років (до кінця 50-х років) уся радянська, у т. ч. і українська, юридична наука і практика державного будівництва та правозастосування розвивались у межах “сталінського вчення

Українська державницька думка продовжувала розвиватися і після поразки національно-визвольних змагань. У 1917-1933 рр. її репрезентував український націонал-комунізм, який об’єднав різні політичні течії і напрями довкола ідеї “комуністичної перебудови суспільства”, цілковитого національного визволення України, створення

Український радянський державний і партійний діяч, автор праць з юридичної тематики: “Кримінальна політика Радянської влади” (1924);”Народний суд, його завдання і його діяльність” (1925); “Революційна законність і робота прокуратури” (1926); “Жовтнева революція і революція права”

У післясталінський період національне питання в СРСР постало дуже гостро. Зокрема, в Україні вступили в нерівну боротьбу за право українського народу на незалежне існування на своїй землі дисиденти-шістдесятники. Серед них були письменники, журналісти, історики,

Після Жовтневої революції 1917 р. багато російських ‘ вчених емігрувало з країни й продовжило наукову діяльність у зарубіжних навчальних та наукових центрах, утворивши наукове й громадське середовище, що увійшло в історію під назвою “російська

Філософ, правознавець, літературний критик і публіцист. Йому належать праці “Поняття права і сили. Досвід методологічного аналізу” (1910); “Основи законодавства. Загальне вчення про право та державу” (1915); “Вчення про правосвідомість” (1919); “Про опір злу силою”

Філософ, історик і теоретик права. Він є автором праць “Нариси із загальної теорії держави” (1919); “Основи філософії права” (1924); “На шляхах до майбутньої Росії: Радянський лад і його політичні можливості” (1927); “Власність і соціалізм:

Трагічні наслідки Першої світової війни, поразка Української Народної Республіки і встановлення в Україні радянської влади стали потужними каталізаторами, що спричинили масштабне переміщення за межі країни десятків тисяч людей. Так народилася українська політична еміграція. На

Науковець, громадський діяч. Він зробив істотний внесок у розвиток українського державотворення, є автором багатьох праць з національного питання, основні з яких: “З історії відродження українського народу” (1911); “Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження

Письменник, політичний і державний діяч. В. Винниченко є автором науково-публіцистичних творів “Про мораль пануючих і гноблених” (1911); “Відродження нації” (Ч. 1-3, 1920); “За яку Україну?” (1934); “Була, є й буде” (1948); “Заповіт борцям за

Український учений, історик. Він першим здійснив глибокий аналіз історії української політико-правової думки з другої половини XIX ст. до середини 80-х років XX ст. І. Лисяк-Рудницький був автором праць “Вклад Галичини в українські визвольні змагання”

Сучасні дослідження розвитку державно-правової сфери засвідчують, що реальна свобода людини та найважливіші її права забезпечують лише взаємодія суспільства й Держави, гарантії соціальної справедливості у сферах трудової і наукової діяльності, зайнятості, освіти, соціального забезпечення, охорони

Американський політолог, автор праць “Солдат і Держава: теорія і політика цивільно-військових відносин” (1957), “Політичний порядок у суспільствах, що змінюються” (1968), “Американська політика: тенденція до дисгармонії” (1981), “Третя хвиля: демократизація наприкінці XX ст.” (1991), “Зіткнення

Німецький правознавець з питань правової теорії, публічного права, зокрема медіа-права, права навколишнього середовища та європейського адміністративного права. У багатьох своїх працях вчений обгрунтовує постмодерністський підхід до розуміння теорії права в умовах глобалізації. Серед них:

Американський політолог. Свої погляди виклав у працях “Кінець історії і остання людина” (1992), “Довіра: суспільні чесноти та шлях до процвітання” (1995), “Великий крах: людська природа і відновлення соціального порядку” (1999), “Наше пост-людське майбутнє: наслідки