Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Фольклорне і художнє літературознавство
Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви
Світ, що існує в нас самих і нас оточує, являє собою об’єктивну реальність і від волі людини та людства не залежить; його можна спостерігати, аналізувати, навіть коригувати, але природне обличчя його від цього загалом не змінюється. Однак він буде мертвим капіталом, якщо ми до нього не наближатимемось, не пізнаватимемо його і не формуватимемо про нього наукового уявлення.
Художня творчість, коріння й потреба якої закладені в нас самих, не буде життєвою без послідовної наукової уваги до неї. Література як вид художньої творчості – не виняток. Існуючи тривалий час у вигляді усної (фольклорної) традиції, вона водночас породжувала і судження про себе, які стали фундаментом науки, названої літературознавством. Як наслідок, літературна творчість, крім природного стану, набувала статусу осмисленого явища і ставала органічною частиною літературно-наукової системи, в якій обидві складові мають сенс лише остільки, оскільки взаємопов’язані між собою. Інакше кажучи, на художньому рівні літератури завжди позначається рівень наукової думки про неї, а глибина літературної критики завжди свідчить про інтелектуальну озброєність самої літератури. Будь-яке порушення зв’язків у цій системі породжує неминучі напруги й конфлікти, суть яких проглядається, скажімо, в таких “скаргах” М. Коцюбинського: “Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги, трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи, що даєш: зерно чи полову”. Йдеться лише про одну зі складових літературознавства – критику, але в широкому розумінні так можна говорити і про інші складові – історію та теорію літератури.
Фольклорне і художнє літературознавство
Про те, що система зв’язків між літературною творчістю та її осмисленням почала складатися ще на фольклорному етапі художнього процесу, свідчить наявність численних варіантів одного й того ж фольклорного твору, різноманітних легенд і переказів про магічну силу слова, обрядових купальських, дружинних чи весільних пісень, у яких особливого значення надано саме вербальному змісту їх.* М. Грушевський, наприклад, у своїй “Історії української літератури” аналізує чотири варіанти дружинної пісні “Ой рано-рано кури запіли…”: чернігівський, київський, волинський і галицький. (До речі, чернігівський варіант цієї пісні художньо використав О. Довженко в “Зачарованій Десні”.) З цього аналізу добре видно суто художню здатність людини до виражального варіювання станів своєї духовності, але стоїть за цим і схильність до наукової організації тексту, тобто до виявлення своїх дослідницьких потенцій, які визначають смисл фіксованих у слові подій, почуттів, переживань.
Related posts:
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 1. ДАВНІЙ ПЕРІОД СВІТОВОГО Й УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви Світ, що існує в нас самих і нас оточує, являє собою об’єктивну реальність і від волі людини та людства не залежить; його можна спостерігати, аналізувати, навіть коригувати, але природне обличчя його від цього загалом не змінюється. Однак він буде мертвим капіталом, якщо ми до нього не […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Літературознавство наукове І навчальне У сучасних історіях літератури і хрестоматіях “хроматичний ряд” виглядає інколи досить таки несподівано. Більш-менш одностайно визначається, щоправда, номенклатура письменників кінця XIX – початку XX ст.: Леся Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, “покутська трійця”, М. Вороний, О. Олесь, В. Винниченко, Г. Чупринка, С. Васильченко, а “молодомузівці” і “хатяни” подаються, як правило, гуртом. Так, принаймні, пропонується розглядати […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Предмет і метод літературознавства Літературознавство – наука про художню літературу та особливості розвитку літературного процесу; розгалужена мережа наукових дисциплін, кожна з яких охоплює (аналізує) певну грань словесної творчості. Літературна критика, зокрема, досліджує тільки сучасний літературний процес, історія літератури – минуле його, а теорія – специфіку літературної творчості як такої. Вужчими за науковим […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Зарубіжне та материкове літературознавство України 20-х років XX ст Перші підсумки роботи дореволюційних і частково – пореволюційних літературознавців спробував окреслити в 1925 р. Леонід Білецький (1882-1955) у праці “Основи української літературно-наукової критики”, яка видана у Празі Українським громадським видавничим фондом. Ця праця мислилась як теоретична, про що свідчив і підзаголовок її (“Спроба літературно-наукової методології”), але сприймається вона і як історико-літературна, бо містить проблемний аналіз-огляд […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – “Народницьке” літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи “Народницьке” літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи До цього часу панівним було уявлення, що схожі мотиви, сюжети, герої з’явилися в різних пам’ятках фольклору ще в доісторичний час як наслідок однаковості розвитку людства, але в 50-х роках XIX ст. німецький дослідник Т. Бенфей своїми спостереженнями спробував довести, що вирішальну роль у цьому відіграли впливи, […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Наукове літературознавство в діаспорі й критика його радянськими псевдовченими Так і створювалося враження інтенсивного розвитку літературознавства. Фундаментальна ж робота в цій галузі ніби й не намічалася. У не завжди періодичному збірнику “Радянське літературознавство”, який до 1957 р. вважався щорічником і заповнювався матеріалами псевдонаукової праці співробітників академічного Інституту літератури імені Т. Шевченка, публікувалися розвідки без будь-якого системного планування, а проблематика їх була ніби завжди одна […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви Світ, що існує в нас самих і нас оточує, являє собою об’єктивну реальність і від волі людини та людства не залежить; його можна спостерігати, аналізувати, навіть коригувати, але природне обличчя його від цього загалом не змінюється. Однак він буде мертвим капіталом, якщо ми до нього не […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 6. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО 40-50-Х РОКІВ: ЗА ГРАТАМИ СОЦРЕАЛІЗМУ І У ВИГНАННІ Цензурні послаблення в критичній думці періоду війни Понад чотири десятиліття в повоєнній науці про літературу панівною була думка, ніби літературний процес України періоду війни з фашизмом розвивався настільки інтенсивно, що остаточно спростував ще античну приказку про мовчання муз, коли гримлять гармати. І на підтвердження наводились десятки опублікованих тоді віршів, драм чи літературно-критичних виступів, у яких […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – “Романтичне літературознавство” авторів “Руської трійці” та “Кирило-Мефодіївського братства” Тим часом у Східній Україні в 40-х роках молоді письменники і вчені створили Кирило-Мефодіївське братство. Серед його найактивніших фундаторів – М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Це був по-справжньому вулканічний прорив у слов’янський світ української духовної енергії, яка невдовзі набуде загальносвітових масштабів і такою залишатиметься протягом усіх наступних десятиліть і століть. Про Т. Шевченка М. […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Особливості розвитку українського літературознавства і зв’язок його із світовою наукою про літературу Українське літературознавство, як видно з цієї періодизації, тривалий час мало принагідний характер (доба Київської Русі), а в епоху Ренесансу було латинізованим (подекуди – полонізованим) і в основі своїй відмежованим від національного літературного життя. Лише окремі тогочасні поетики (зокрема “Сад поетичний” М. Довгалевського) зверталися за ілюстративним матеріалом до слов’янських (давньоукраїнських) текстів. До того ж над авторами […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – ЛІТЕРАТУРА Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. (За редакцією М. Зубрицької). – Львів, 1996. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики: спроба літературно-наукової методології. – Т. 1. – Прага, 1925. (Перевидання за редакцією М. Ільницького. – К., 1998). Білецький О. 25 років українського радянського літературознавства // Література і мистецтво. – 1944, ЗО верес. Білецький О. Шляхи розвитку […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Дослідники з діаспори про розгром українського літературознавства та розвиток заангажованої літератури (Б. Кравців, І. Кошелівець та ін.) Визначальною рисою української літератури 20-60-х років, на думку І. Кошелівця, є те, що вся вона – “сучасна”. І не тільки тому, що в ній одночасно працюють і фундатори її (П. Тичина, М. Рильський та ін.), і представники молодших поколінь; “секрет” полягає в тому, що в її лави час від часу вливаються імена репресованих чи “свідомо […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Літературна освіта як вияв “нормативного літературознавства” Спроба творити матеріал, який би ставав підручниковим, стає в 90-ті роки майже модною. Принаймні для нещасного абітурієнта такої продукції не тільки не бракує, а перетворюється вона навіть на своєрідний предмет бізнесу. Не дуже освічені видавці і швидкої руки автори вважають, що абітурієнт проковтне будь-яку пігулку, а виготовити її, мовляв, не становить особливих труднощів. Майже щороку […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Суперечності розвитку літературознавства в умовах “перебудови” У свідомості багатьох письменників і літературознавців тоді вже бродило уявлення не про партійно-ідеологічне, а естетичне значення літератури, про пріоритет у мистецькому мисленні не класових, а загальнолюдських цінностей. Відтак у різних виданнях стали з’являтися публікації про злочинну хибність марксистсько-ленінського погляду на суть творчості як повну підпорядкованість її ідеологічним міфам; про абсолютну некомпетентність Леніна та інших більшовицьких […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Здобутки та втрати авторського літературознавства Вихід “Розстріляного відродження” збігся з часом, коли в підрадянській Україні почалися вибіркові реабілітації репресованих у 20-30-х роках письменників, але Ю. Лавріненко в своїй антології “реабілітовував” їх не вибірково і не як “помилкову” акцію радянського режиму. Він трактував її як закономірність цього режиму, як найтрагічнішу сторінку в багатовіковому нищенні української духовності, послідовно здійснюваному імперськими завойовниками України. […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обгрунтування соцреалізму Тим часом монополію на єдино “правильну” думку в критиці і літературознавстві дедалі впертіше завойовували найлівіші в поглядах на завдання і специфіку літератури вусппівці і молодняківці. їхні критичні виступи рубежу 20-30-х років стають дедалі наступальнішими й агресивнішими. Один із збірників таких виступів мав назву “Атака” (1932). Атакувалося в ньому все, що хоч якось не узгоджувалось із […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 5. СТАНОВЛЕННЯ І НИЩЕННЯ ШКІЛ ТА НАПРЯМІВ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ 20-30-Х РОКІВ XX СТ Ситуація в літературознавстві у зв’язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років До початку 20-х років XX ст. українське літературознавство підійшло з розвинутими школами й напрямами, але революційні події 1917-го і наступних років внесли в нього несподівані корективи. Намітився шлях переглядів, уточнень, колективізацій і ліквідацій, в основу яких клався ідеологічний чинник: висхідні догмати марксистсько-ленінської естетики. […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Розвиток літературознавства в окупованій Україні та в українській діаспорі Іншого типу “вороги”, що намагалися в умовах фашистської окупації відродити вільну українську думку, гуртувалися в 1941-1943 pp. навколо газети “Нова Україна” і журналу “Український засів”, що виходили в Харкові. У статтях і рецензіях цих видань (іронія долі редактором “Українського засіву” тримала радянського “розвідника” В. Петрова, він же – Домонтович) були спроби показати читачеві окремі сторінки […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Ситуація в літературознавстві у зв’язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років Ситуація в літературознавстві у зв’язку з революційними переворотами 1917-го і наступних років До початку 20-х років XX ст. українське літературознавство підійшло з розвинутими школами й напрямами, але революційні події 1917-го і наступних років внесли в нього несподівані корективи. Намітився шлях переглядів, уточнень, колективізацій і ліквідацій, в основу яких клався ідеологічний чинник: висхідні догмати марксистсько-ленінської естетики. […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Перевидання класичної спадщини літературознавства як складова сучасної науки про літературу Чи не є згадана “одностильовість” шляхом до ізольованості, замкненості української літератури? Думається, що ні. В 90-х роках з’явилося немало публікацій, які свідчать, що Україна з її літературою на різних історичних етапах була неодмінною складовою частиною світового контексту, обов’язковим предметом для сприйняття як самодостатнього феномену. Давніший період цієї проблеми грунтовно досліджений Д. Наливайком у праці “Очима […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 8. ДИСКУРС МОДЕРНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В 90-Х РОКАХ Пошуки літературознавчих методологій тривають На рубежі 80-90-х років гарматний гул на фронтах останньої в радянській імперії війни з україністикою почав ніби стихати. І ще очевиднішими стали її наслідки: гори трупів, гори поламаних душ і ледве жевріючий попіл її національної духовності. Дослідники літератури в тому попелі активно почали шукати найтепліші жаринки, щоб розкласти справжнє багаття наукового […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Дискурсія українського модернізму в роботах Т. Гундорової і С. Павличко Такий перелом щодо статусу і природи слова, а саме – його ПроЯвлення (себто проявлення словесної форми й одночасне явлення його смислу) – означало руйнування авторитетного і законного імені, тотожного з місцем Батька у культурі. Мовомислення вбирало в себе екстатично-естетичну ніцшеанську “вищу культуру”, як у методології М. Євшана, з’єднувалося з бажанням, як у творчості В. Винниченка, […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Повернення в науковий обіг репресованого літературознавства (С. Єфремов, М. Грушевський, М. Зеров, Д. Чижевський та ін.) По-іншому подібні речі проникали в таку загалом рідкісну тему в літературознавстві, як письменник і читач. Епізодично до неї в 20-х роках І пізніше зверталися С. Єфремов, П. Филипович, О. Білецький та ін., а в 70- 80-х роках її “рухав” в основному Г. Сивокінь (“Друге прочитання”, 1972; “Одвічний діалог”, 1984 та інші його дослідження). Він дав […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Предмет і метод літературознавства ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Предмет і метод літературознавства Літературознавство – наука про художню літературу та особливості розвитку літературного процесу; розгалужена мережа наукових дисциплін, кожна з яких охоплює (аналізує) певну грань словесної творчості. Літературна критика, зокрема, досліджує тільки сучасний літературний процес, історія літератури – минуле його, а теорія – специфіку літературної творчості як такої. Вужчими за науковим […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Античний розквіт і середньовічна принагідність літературознавства Художня форма фольклорного літературознавства безслідно не зникла ні з появою професійної літератури, ні з виникненням науки про літературу в її академічному розумінні. Ще в античну епоху міркування про літературну творчість стали з’являтися і в суто поетичних творах тогочасних авторів, і особливо в творах драматичних. Серед них класичної слави набули драми Арістофана “Жаби” й “Ахарняни”. Створені […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Зв’язок літературознавства з іншими гуманітарними науками Будучи наукою самостійною, літературознавство, однак, не втрачає зв’язків із тими гуманітарними науками, з яких воно вийшло і потребу в стосунках з якими постійно відчуває. На прикладі з визначенням самодостатності української літератури неважко переконатися в зв’язках літературознавства з історичною наукою, яка подібним же чином відвойовувала право самої України на її власну історію. Але на цю проблему […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Зміст поняття “філологічна школа” і місце її в історії літературознавства Зміст поняття “філологічна школа” і місце її в історії літературознавства Поняття філологічної школи належить науці рубежу XIX-XX ст. Але протягом певного часу його зміст не був точно означеним. Деякі вчені, наприклад, розрізняли естетичний метод як спосіб аналізу твору, але називали його суб’єктивним і до філологічної методології не відносили. У 20-х роках XX ст. філологічну школу […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Латиномовні українські поетики та їх місце в становленні вітчизняного літературознавства Перші українські поетики (традиційно писані латинською мовою) належать за часом до першої половини XVH ст. Існує їх до двадцяти, але більшість – у рукописах. Видано (в перекладах російською чи українською мовами) лише кілька: Феофана Прокоповича (1705) та Митрофана Довгалевського (1736, 1737). За типом і структурою – це навчальні посібники, написані викладачами для лекцій спудеям, а […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Періодизація Міркування з цього приводу підводить нас до необхідності періодизації літературного процесу і літературознавства. В літературних кулуарах, як правило, до проблем періодизації ставляться з деяким скепсисом: мовляв, якщо ти в літературі ні на що більше не здатен, то займайся періодизацією. Однак вона необхідна. Потреба в періодизації літпроцесу та етапів його дослідження випливає з тих особливостей, про […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Утвердження марксистського літературознавства і проблеми вульгарно-соціологічної методології Літературна критика 20-х років найчастіше зверталася до творчості Лесі Українки. Крім М. Зерова та П. Филиповича, про неї писали й багато інших дослідників, створивши низку грунтовних монографій (М. Драй-Хмара), статей (А. Музичка), опублікувавши деякі біографічні матеріали тощо. Монографія М. Драй-Хмари “Леся Українка, життя й творчість” (1926) була не тільки найвагомішим на той час науковим словом […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Занепад і зовнішня “пристойність” науки про літературу наприкінці 50-х років Занепад і зовнішня “пристойність” науки про літературу наприкінці 50-х років Літературний процес, що передбачає постійну з’яву нових художніх явищ та науково-критичне осмислення їх, може перебувати в різних станах: зародження, становлення, піднесення, стагнація, відродження, розквіт тощо. Літературі ж у материковій Україні відомий ще й такий процес, як цілковите зникнення його. Після арешту Т. Шевченка й кирило-мефодіївців, […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – “Історія літератури руської” О. Огоновського Периферійність української літератури щодо російської в окремих дослідженнях часом підкреслювалась навіть їхньою композицією. Так, у 1861 р. у Варшаві була опублікована “История русской литературы” П. Петраченка, а “Краткий исторический очерк украинской литературы” публікувався як додаток до неї. Щодо методології таких праць, С. Єфремов пізніше зазначить, що автори їх “йшли напомацки, певних критеріїв не здобувши, ясного […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – “Розстріляне відродження” Ю. Лавріненка Вихід “Розстріляного відродження” збігся з часом, коли в підрадянській Україні почалися вибіркові реабілітації репресованих у 20-30-х роках письменників, але Ю. Лавріненко в своїй антології “реабілітовував” їх не вибірково і не як “помилкову” акцію радянського режиму. Він трактував її як закономірність цього режиму, як найтрагічнішу сторінку в багатовіковому нищенні української духовності, послідовно здійснюваному імперськими завойовниками України. […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – О. Білецький У середині 30-х років дедалі помітніше місце в українському літературознавстві стали займати праці Олександра Білецького (1884-1961). У 20-х роках він звернув на себе увагу такими розвідками, як “У пошуках нової повістярської форми” (1923), “Двадцять років нової української лірики” (1924), “Сучасне красне письменство Заходу” (1925), “Проза взагалі і наша проза 1925 року” (1926), а також статтями […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – 7. “ПОТЕПЛІННЯ” В 60-Х РОКАХ І СПРОБА ЧЕРГОВОГО ВІДРОДЖЕННЯ НАУКИ ПРО ЛІТЕРАТУРУ НАПРИКІНЦІ 80-Х РОКІВ Занепад і зовнішня “пристойність” науки про літературу наприкінці 50-х років Літературний процес, що передбачає постійну з’яву нових художніх явищ та науково-критичне осмислення їх, може перебувати в різних станах: зародження, становлення, піднесення, стагнація, відродження, розквіт тощо. Літературі ж у материковій Україні відомий ще й такий процес, як цілковите зникнення його. Після арешту Т. Шевченка й кирило-мефодіївців, […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – “Історія українського письменства” С. Єфремова Найвидатнішим представником народницького (дехто вважає – неонародницького) напряму в українському літературознавстві першої третини XX ст. був С. Єфремов. Він залишив не тільки численні праці цього напряму, а й теоретичне обгрунтування його. Це був останній спалах продуктивної свого часу історичної методології, після якого почались або суто наслідувальна інтерпретація її, або цілковита вульгаризація (в радянському літературознавстві). Основною […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Перспективи без підсумків Чи не є згадана “одностильовість” шляхом до ізольованості, замкненості української літератури? Думається, що ні. В 90-х роках з’явилося немало публікацій, які свідчать, що Україна з її літературою на різних історичних етапах була неодмінною складовою частиною світового контексту, обов’язковим предметом для сприйняття як самодостатнього феномену. Давніший період цієї проблеми грунтовно досліджений Д. Наливайком у праці “Очима […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Останні кроки “застійного” літературознавства (“Історія української літератури” в 2-х томах, “Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті” в 5-ти томах, перші томи УЛЕ та ін.) Рецензенти восьмитомника відгукувались про нього загалом позитивно. Були, щоправда, спроби партійних функціонерів піддавати ревізії принцип добору в “Історію…” письменницьких імен (особливо – з сучасного літературного процесу), а в рецензіях фахівців робилися зауваження стосовно розтягнутості вступних розділів, відсутності цілісної характеристики творчості деяких письменників, плутанини в датуванні окремих літературних подій тощо. Але минув якийсь час і на […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Психологічний напрям і феномен психоаналізу Протягом першої чверті XX ст. методологія психологічного напряму в літературознавстві помітно втрачала на силі і, скажімо, в 1923 р. мала прихисток лише в журналі “Вопросы теории и психологии творчества”. Тут публікувалися матеріали, що популяризували вчення О. Потебні, але нових ідей у них фактично не було. Коли столицю України було переведено до Харкова, невелика група науковців […]...
- Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Міфологічна методологія і теорія наслідування “Народницьке” літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи До цього часу панівним було уявлення, що схожі мотиви, сюжети, герої з’явилися в різних пам’ятках фольклору ще в доісторичний час як наслідок однаковості розвитку людства, але в 50-х роках XIX ст. німецький дослідник Т. Бенфей своїми спостереженнями спробував довести, що вирішальну роль у цьому відіграли впливи, […]...