Історія українського літературознавства – Наєнко М. К

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Предмет і метод літературознавства Літературознавство – наука про художню літературу та особливості розвитку літературного процесу; розгалужена мережа наукових дисциплін, кожна з яких охоплює (аналізує) певну грань словесної творчості. Літературна критика, зокрема,

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА Предмет і метод літературознавства Літературознавство – наука про художню літературу та особливості розвитку літературного процесу; розгалужена мережа наукових дисциплін, кожна з яких охоплює (аналізує) певну грань словесної творчості. Літературна критика, зокрема,

Наука про літературу завжди є водночас і наукою про мову. Бо мова – головний інструмент (матеріал) літературної творчості. Але літературознавця цікавить не номінал слова, не первісне (номінативне) значення його, а слово як образ предмета

Українське літературознавство, як видно з цієї періодизації, тривалий час мало принагідний характер (доба Київської Русі), а в епоху Ренесансу було латинізованим (подекуди – полонізованим) і в основі своїй відмежованим від національного літературного життя. Лише

Становлення науки про літературу: об’єктивні умови й суб’єктивні вияви Світ, що існує в нас самих і нас оточує, являє собою об’єктивну реальність і від волі людини та людства не залежить; його можна спостерігати, аналізувати,

Художня форма фольклорного літературознавства безслідно не зникла ні з появою професійної літератури, ні з виникненням науки про літературу в її академічному розумінні. Ще в античну епоху міркування про літературну творчість стали з’являтися і в

Перші українські поетики (традиційно писані латинською мовою) належать за часом до першої половини XVH ст. Існує їх до двадцяти, але більшість – у рукописах. Видано (в перекладах російською чи українською мовами) лише кілька: Феофана

У ранню епоху Ренесансу історія літератури як галузь літературознавства до певного часу була менш розвинутою, ніж теорія творчості. Античний досвід створення бібліографій, довідників енциклопедичного типу і критичних коментарів текстів відроджувався в нових умовах дуже

Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII-XIX ст. Народження нового завжди супроводжується існуванням старого. В літературознавстві старе інколи давало про себе знати так відчутно, що для нового ніби й зовсім місця

З відкриттям у Харкові в 1804 р. університету в історико-літературній думці Росії мав би утвердитися й український (чи хоча б малоросійський) мотив. Але на перешкоді стояли зачерствілий консерватизм і зневажливе ставлення до самого факту

До кінця першої чверті XIX ст. символічний та порівняльний напрями в історичній школі стали відомими не лише західному, а й східноєвропейському літературознавству. В Україні одним із його фундаторів став М. Максимович. До міфічного періоду

Тим часом у Східній Україні в 40-х роках молоді письменники і вчені створили Кирило-Мефодіївське братство. Серед його найактивніших фундаторів – М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш. Це був по-справжньому вулканічний прорив у слов’янський світ

Ще одним учасником “Кирило-Мефодіївського братства”, яке найбільше прислужилося утвердженню історичної школи в українському літературознавстві, був Панько Куліш (1819-1897). Найбільшою його заслугою стало утвердження в остаточних правах власне української літературної критики, писаної не тільки іншими,

Про внесок Т. Шевченка в науку про літературу уже йшлося. По-перше, своєю творчістю й особистим життям він довів, що нація – це ідеальна форма буття особистості як головного предмета літератури. По-друге, його творчість стала

Втома романтизму і шукання нових методологій у межах Історичної школи Романтизм і породжена ним історична школа в літературознавстві підійшли у своїх теоріях до дуже суттєвого: зв’язку художньої творчості з першокоренем її та історичними епохами.

Периферійність української літератури щодо російської в окремих дослідженнях часом підкреслювалась навіть їхньою композицією. Так, у 1861 р. у Варшаві була опублікована “История русской литературы” П. Петраченка, а “Краткий исторический очерк украинской литературы” публікувався як

Сумлінним збирачем історико-літературного матеріалу України був ще один сучасник О. Огоновського, але на Східній Україні, професор Київської духовної академії Микола Петров (1840-1921). Його “Очерки истории украинской литературы XIX столетия” (1884) були найповнішим для свого

“Народницьке” літературознавство як останній етап у розвитку історичної школи До цього часу панівним було уявлення, що схожі мотиви, сюжети, герої з’явилися в різних пам’ятках фольклору ще в доісторичний час як наслідок однаковості розвитку людства,

Порівняльно-історична методологія, в тій частині, де йшлося про природу міфа і його роль у формуванні пізніших національних мистецтв, знайшла послідовного критика в особі Михайла Драгоманова (1838-1895). Погляди братів Грімм, Буслаєва та інших міфологів він

Досвід показує, що літературні завдання можна розглядати і крізь призму суто естетичну, а можливо, й тільки через неї. Але це не означає, що цим буде заперечено всі здобутки представників історичної школи (а серед них

Досвід показує, що літературні завдання можна розглядати і крізь призму суто естетичну, а можливо, й тільки через неї. Але це не означає, що цим буде заперечено всі здобутки представників історичної школи (а серед них

Найпомітніший слід в утвердженні психологічного напряму залишив в українському літературознавстві Іван Франко (1856-1916). На відміну від О. Потебні й Д. Овсянико-Куликовського, які писали російською мовою, а матеріал для досліджень брали значною мірою теж із

Протягом першої чверті XX ст. методологія психологічного напряму в літературознавстві помітно втрачала на силі і, скажімо, в 1923 р. мала прихисток лише в журналі “Вопросы теории и психологии творчества”. Тут публікувалися матеріали, що популяризували

Зміст поняття “філологічна школа” і місце її в історії літературознавства Поняття філологічної школи належить науці рубежу XIX-XX ст. Але протягом певного часу його зміст не був точно означеним. Деякі вчені, наприклад, розрізняли естетичний метод

Естетико-філологічний погляд на літературу з часом сформувався в цілісну наукову систему, яка поєднувала в собі кілька течій світової теоретичної думки. В західноєвропейських наукових колах варіювалась концепція А. Баумгартена про відповідність літературного твору ідеалові прекрасного