Історія українського літературознавства – Наєнко М. К. – Монополія марксистського літературознавства і теоретичне обгрунтування соцреалізму
Тим часом монополію на єдино “правильну” думку в критиці і літературознавстві дедалі впертіше завойовували найлівіші в поглядах на завдання і специфіку літератури вусппівці і молодняківці. їхні критичні виступи рубежу 20-30-х років стають дедалі наступальнішими й агресивнішими. Один із збірників таких виступів мав назву “Атака” (1932). Атакувалося в ньому все, що хоч якось не узгоджувалось із догматикою марксистської ідеології: “Місто” В. Підмоги л ьного, “Смерть” Б. Антоненка-Давидовича і “Робітні сили” М. Івченка – за утвердження в них нібито ідей дрібної буржуазії; твори О. Кундзича, Д. Гордієнка, О. Донченка – за “нахил до “надкласового” й “об’єктивного” підходу до своїх персонажів”; нарис Б. Антоненка-Давидовича “Землею українською” – за “захворювання” письменника “за перебільшений національний бзик” та ін. (с. 8, 42, 55 та ін.).
На чільні позиції в критиці цього часу виходять С. Щупак, Б. Коваленко, І. Момот, А. Клоччя, В. Сухино-Хоменко, П. Колесник і деякі менш відомі автори. Поряд з ортодоксальними “відкриттями” усіляких “ворожих вилазок” у літературі вони пробують поглиблювати теоретичні питання марксистської критики і пролетарської літератури винятково в ідеологічній сфері. С. Щупак доводить пряму залежність тематики й стилю письменника від його “соціального оточення”, а зміну художніх напрямів у літературі трактує тільки як зміну світогляду письменників; тенденційність у літературі він трактує як спрощене розуміння письменниками своїх творчих завдань і водночас підкреслено тенденційно закликає літераторів бути послідовними в утвердженні пролетарської ідеї в мистецтві, творити “магнетобуди літератури” та ін. Б. Коваленко видавався своєрідним двійником С. Щупака, коли брати до уваги його відвертий і послідовний ідеологізм у мисленні. Але мав він ту особливість, що свої критичні виступи завжди пов’язував із секретами письменницького стилю. Стиль для Б. Коваленка – це винятково ідеологічна категорія. Ідеологія в стилі (вважав критик) виявляється не тільки на змістовому, а й суто формальному рівні. Аналізуючи твір Івана Ле “Роман міжгір’я”, Б. Коваленко означив, зокрема, такі, на його думку, класово зумовлені, характерні саме для “пролетарського реалізму” риси: динаміка дії та образу, “матеріальність” образних виразів (порівнянь, метафор), забраження вольових (позитивних) героїв, що пов’язані з пролетарським класом, та ін. (“Атака”, с. 96). Цікаво, що пристрасть до критичних міркувань на рівні стилю стала предметом звинувачень Б. Коваленка в насадженні формалізму в літературі, що було рівнозначно звинуваченню В. Коряка в побудові “теорії перших хоробрих” (В. Коряк доводив, що “першими хоробрими” в українській пролетарській літературі були “боротьбисти”, як виявлялося, В. Еллан-Блакитний, Г. Михайличенко, А. Заливчий, В. Чумак), С. Щупака – в пропаганді й утвердженні вульгарно-соціологічної “воронщини”, “переверзівщини” (за прізвищами уже розвінчаних вульгарних соціологів О. Воронеького і В. Переверзєва) та ін. У 1937 р. за ці “гріхи” і Б. Коваленка, і В. Коряка, і С. Щупака було зачислено в лави “ворогів народу” і репресовано. Почалося, отже, вбивство “своїх”, щоб менше всіляких слідів залишалося.
У бік комсомольсько-молодняківського критика І. Момота випускалось порівняно менше компрометуючих стріл. Одна, щоправда, була дуже дошкульною: поет П. Усенко (лідер комсомольських поетів), якому І. Момот зробив чимало зауважень щодо його примітивної творчості, в одному з виступів наголосив, що І. Момот “не любить читати Леніна, Маркса, Плеханова”. До оргвисновків тоді, щоправда, не дійшло, а І. Момот продовжував дуже активно “воювати” з графоманством у так званій комсомольській літературі (плакатність, низька професійна майстерність, неприйняття “національної романтики” та ін.). Він часом полемізував навіть з В. Коряком і Б. Коваленком, але його полеміка спиралась на ту ж саму марксистську ортодоксію В. Коряка та Б. Коваленка, і відбувалось щось на зразок відомої гризні павуків у банці. На якомусь етапі, щоправда, І. Момот почав доводити, що ніякої спеціальної молодняківської, комсольської літератури немає, що література завжди одна, і це стало причиною виключення критика з комсомольських літературних лав. У 1931 р. критик несподівано помер.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)