Господарське право України – Несинова С. В. – 1.5. Господарські відносини та їх правове регулювання. Ознаки та види господарських правовідносин
Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб’єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов’язань.
Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб’єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою та його засновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.
Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб’єктом підприємницької діяльності – власником між власником та філією складаються такі відносини.
Господарські правовідносини поділяють на види За різними критеріями.
За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна тощо.
За характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.
За взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі власник майна іншого учасника).
У сфері господарювання виникають й інші відносини, які за своїми ознаками відрізняються від господарських відносин, а отже, не підпадають під дію ГК.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання Господарського кодексу:
А) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
Б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
В) трудові відносини;
Г) фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
Д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Як бачимо, усі відносини, що за визначенням ГК України належать до господарських, безпосередньо або опосередковано пов’язані зі здійсненням господарської діяльності, зокрема підприємницької, їх учасниками.
Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Зважаючи на все вищенаведене, слід відрізняти поняття “господарські відносини” від поняття “відносини у сфері господарювання”, які співвідносяться як частка й ціле. Адже відносинами у сфері господарювання є і трудові відносини між найманим працівником і роботодавцем – суб’єктом господарювання (підприємцем), і відносини між суб’єктами господарювання і споживачами, і відносини, що складаються з приводу звернення до судів та інших державних органів суб’єкта господарювання (споживача, працівника тощо) за захистом своїх порушених прав.
Відповідно, коло учасників “відносин у сфері господарювання” ширше за коло учасників господарських відносин.
До відносин у сфері господарювання також належать відносини, що складаються під час матеріального забезпечення діяльності суб’єктів – юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отримати статус суб’єкта господарської діяльності. Йдеться, зокрема, про установи (органи влади, органи місцевого самоврядування тощо) та інших юридичних осіб, які ГК України (ст. 3, 175 та ін.) спеціально визначені як “негосподарюючі”. Згідно з ч. 3 ст. 3 ГК України діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримку необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є не господарською діяльністю, а господарським забезпеченням діяльності цих суб’єктів.
Господарюючі суб’єкти мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) вони зобов’язані забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України (ст. 43, 54 ГК України).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)