Господарське право – Задихайло Д. В. – 2. Поняття, ознаки та види господарських відносин. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин
Комерціалізація економічних відносин, проникнення до них публічних засад знаходять своє відображення в господарському законодавстві. Сучасна економіка породжує відносини, які тією чи іншою мірою пов’язані із суспільним, публічним інтересом. Коло господарських відносин, що входять у сферу здійснення господарських відносин, є достатньо великим. Правовідносини – це ланка, що з’єднує вимоги норм із конкретною поведінкою суб’єктів у механізмі правового регулювання. У процесі здійснення господарської діяльності виникають різні відносини, що можуть регулюватися іншими видами права, а саме адміністративним, трудовим, фінансовим, цивільним тощо. Утім ст. 1 Господарського кодексу України (далі – ГК) визначає основні засади господарювання в Україні та декларує, що господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
На думку С. С. Алексєєва, правовідносини характеризуються такими елементами: суб’єктивні права та юридичні обов’язки – зміст правовідносин; суб’єкти, серед яких один носій права правоздатний, інший – правозобов’язаний; об’єкти права, а також особливо можна виділити юридичні факти – обставини, з якими пов’язане життя правовідносин, їх рух – виникнення, зміна, припинення.
Доктринальне поняття правовідносин можна визначити як виникнення на підставі норм права індивідуалізованого суспільного зв’язку між особами, який характеризується наявністю суб’єктивних юридичних прав та обов’язків і підтримується (гарантується) примусовою силою держави. Тобто правовідносини завжди становлять відомий суспільний зв’язок між особами – людьми, їх колективами, державою та органами держави. Специфічні ознаки правовідносин полягають у такому: зв’язок між особами виникає на підставі норм права; виникнення на підставі норм права зв’язку між особами здійснюється через їх юридичні права та обов’язки; виникнення на підставі норм права зв’язку між особами підтримується (гарантується) державою; зазначений зв’язок між особами, що виникає на підставі норм права, має індивідуально визначений характер.
При цьому слід визнати, як зауважує В. С. Мілаш, що правові принципи, які залучаються до впорядкування господарсько-правових відносин, за своєю правовою природою є неоднорідними та поділяються на: базові, які беруться за основу на обох етапах правового регулювання господарської діяльності як правостановлення, так і право-реалізації; загальні засади здійснення окремих різновидів господарської діяльності. Дещо іншу класифікацію ознак господарських відносин запропонував В. С. Щербина. Він зазначає, що першою ознакою є обмежене порівняно із цивільним правом коло суб’єктів, другою – існування організаційно-господарських зобов’язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних та майнових елементів (таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб’єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання); останньою є їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація суб’єктами господарювання продукції, виконання робіт, надання послуг1. Наведені класифікації ознак господарських відносин фактично не суперечать, а лише доповнюють одна одну. Дійсно, господарське законодавство (ст. 258 ГК) встановлює, що господарські відносини регулюються не однаково, а залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються; особливостей галузі господарювання; виду господарської діяльності; економічної форми результату господарської діяльності; простору, на якому вони відбуваються, та особливостей суб’єктів, між якими вони виникають. Наука ж господарського права поділяє господарські відносини за взаємним станом сторін на горизонтальні – між рівноправними учасниками правовідносин, та вертикальні – коли одним із учасників виступає орган господарського керівництва, у тому числі власник майна іншого учасника.
Дивну точку зору, яка не збігається з доктринальними визначеннями щодо господарських правовідносин, висловив С. Й. Кравчук. Так, він вважає, що господарські правовідносини – це відносини між господарюючими суб’єктами і органами влади, які складаються у процесі організації і здійснення господарської діяльності. На його думку, між підприємствами, підприємцями та громадянами в процесі господарської діяльності виникають майнові відносини, що регулюються цивільним правом і називаються цивільно-правовими3. Щодо характеристики господарських правовідносин, цю точку зору підтримують такі правознавці, як Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець.
Цікавою є класифікація господарських правовідносин, запропонована І. В. Булгаковою. На її думку, господарські відносини розподіляють на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські; за характером правовідносин – на відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності і щодо керівництва господарською діяльністю; за взаємним станом сторін господарські відносини поділяють на горизонтальні та вертикальні; за сферою дії – на внутрішньогосподарські і міжгосподарські, а також за галузями народного господарства, в яких ці відносини виникають1. Зазначена класифікація, на нашу думку, доповнює наведені класифікації. Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські, як вважає В. С. Мартем’янов, має внутрішньогалузеве значення, а якщо ж розглядати господарські правовідносини в механізмі господарсько-правового регулювання за критерієм персоніфікації зобов’язаної сторони, то вони можуть бути поділені на: абсолютні речові; абсолютно-відносні; абсолютні господарські правовідносини з ведення власної господарської діяльності; відносні зобов’язальні; немайнові абсолютні господарські правовідносини2. Зазначену точку зору в цілому також підтримують В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменський та В. В. Хахулін3. Проте, як стверджує О. А. Беляневич, у нових умовах господарювання зберігають теоретичну і практичну цінність твердження про те, що: орган господарського керівництва попри владні повноваження щодо підприємства не може на свій розсуд і своєю владою встановити господарсько-управлінське зобов’язання, оскільки такі випадки чітко обмежені законодавством; юридична підпорядкованість сама по собі не свідчить про господарсько-управлінський характер правовідносин, для цього необхідним є особливий характер об’єкта та зміст правовідносин.
Різноманітність правового впливу створює можливість формування альтернатив у господарських правовідносинах. З установленням реальних господарських відносин здійснюється відбір правових норм, якими керуються суб’єкти цих відносин, і таким чином, визначається одна з альтернатив правовідносин. При цьому може бути поставлена вимога коригування реальних господарських відносин. Тому доцільно при формуванні реальних господарських правовідносин визначити ряд альтернатив та відібрати найбільш раціональну з них. Далі відповідно до обраної альтернативи включити сформовані правовідносини до комплексного механізму регулювання та визначити регулюючий вплив мотиваційного, економічного та організаційно-адміністративного характеру. Також необхідно встановити відповідний правовий зв’язок між усіма учасниками господарських відносин. А зазначений зв’язок формується через спільні специфічні ознаки відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності.
До таких ознак, зокрема, належать: 1) обмежене коло суб’єктів (ч. 1 ст. 2 ГК), а саме-обов’язковим учасником цих відносин є суб’єкти господарювання, а в окремих випадках суб’єкти організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; господарські об’єднання, холдингові компанії; засновники та власники майна суб’єктів господарювання), участь у цих відносинах беруть також споживачі та громадяни, що є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності; 2) сфера виникнення господарських відносин – господарські системи будь-якого рівня, що найбільш повно відображають характер та структуру суспільного виробництва; 3) існування організаційно-господарських зобов’язань як окремого виду господарських зобов’язань та поєднання в господарських відносинах майнових і організаційних елементів. У цьому випадку правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення відповідних суб’єктів укласти договір – або господарський (ст. 184 ГК), або організаційно-господарський (ст. 186 ГК). Зазначене не відкидає значний ступінь державного регулювання господарських відносин у поєднанні з локальним регулюванням; 4) необхідність державного регулювання господарських правовідносин є підставою дотримання балансу публічних та приватних інтересів, що полягає, з одного боку, в необхідності дотримання інтересів держави, суспільства, у тому числі споживачів, з другого боку – в необхідності дотримання приватних інтересів суб’єктів господарювання; 5) урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм, що містяться в законодавстві, в актах локального значення (статутні документи) та в господарських договорах; 6) поєднання майнових та організаційних елементів, що передбачає і створення господарських організацій через засновницькі договори з наступною державною реєстрацією суб’єкта господарювання, і отримання при необхідності ліцензії на здійснення відповідного виду діяльності, а також наділення суб’єкта господарювання майновою базою; 7) об’єкти господарських правовідносин є засобами здіснення господарського інтересу, ними можуть бути речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також дії зобов’язаних суб’єктів, власне діяльність господарюючого суб’єкта та нематеріальні блага, що використовуються при здійсненні господарської діяльності (фірмове найменування, товарний знак, комерційна таємниця тощо); 8) матеріальний зміст, тобто суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів господарювання та/або суб’єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарських відносин; 9) юридичні факти, що є підставою виникнення юридичних прав та обов’язків у суб’єктів господарювання, характерною ознакою при цьому є дії чи бездіяльність суб’єктів господарських правовідносин, у тому числі події, що впливають на господарські правовідносини; 10) складність, яка полягає в тому, що обов’язки кожного із суб’єктів кореспондують обов’язкам декількох іншим суб’єктів; 11) довготривалість, що полягає у часовій тривалості, за наявності стійких зв’язків учасників господарських відносин, із великими часовими інтервалами багатьох господарських процесів.
Отже, господарські правовідносини – це вид суспільних відносин, урегульованих нормами права, у якому зв’язок між учасниками господарських відносин щодо здійснення господарської діяльності або її організації полягає в їх юридичних правах та обов’язках, характеризується особливим суб’єктним складом, поєднанням майнових та організаційних елементів, значним ступенем державного регулювання, а також складністю та довготривалістю.
Розрізняють доктринальну та легальну класифікації господарських правовідносин, що здійснюють за різними ознаками.
Відповідно до ч. 4 ст. З ГК України господарські відносини можуть бути: господарсько-виробничими у що визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання в процесі здійснення господарської діяльності (ч. 5 ст. 3); організаційно-господарськими, які складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльність (ч. 6 ст, 3); внутрішньогосподарськими, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання (ч. 7 ст. 3).
Крім того, наука господарського права розрізняє: міжгосподарські та зовнішньо-господарські відносини (виникають між суб’єктами господарювання).
За становищем щодо один одного розрізняють: горизонтальні відносини (учасники відносин рівноправні); вертикальні (один із учасників – орган господарського керівництва, у т. ч. власник майна).
За галузями економіки і сферами управління, у яких вони виникають: промисловості, галузі транспорту, капітального будівництва тощо.
За критерієм сфери економіки, в якій виникають господарські правовідносини: державна, комунальна, приватна, а також окремі специфічні види господарських відносин, що виникають у кожному секторі економіки.
Відмежування господарського права від інших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тобто у порівнянні предмета правового регулювання з предметами, які притаманні кожній окремій галузі права.
Так, відповідно до ст. 4 ГК України, у сфері господарювання можуть виникати відносини, що не мають усіх ознак господарських правовідносин і не є предметом регулювання господарського законодавства. До них належать: 1) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК); 2) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; 3) трудові відносини; 4) фінансові відносини за участю суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; 5) адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
При цьому особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються ГК України.
Крім того, до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила ГК України.
Необхідно відзначити, що серед перелічених відносин найбільш проблемним є розмежування предмета правового регулювання цивільного та господарського законодавства, що пов’язано із низкою майнових відносин, які регулюються ГК та ЦК України, зокрема, це питання правового становища господарських товариств, окремих видів договірних зобов’язань під час здійснення господарської діяльності підприємницькими товариствами та фізичними особами-підприємцями тощо.
Усі інші види відносин за своєю предметною ознакою мають достатньо різнорідних ознак та регулюються іншим спеціальним законодавством.
Земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря врегульовані Земельним, Лісовим, Водним кодексами України, законами України “Про надра”, “Про охорону природного навколишнього середовища”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про охорону атмосферного повітря” тощо.
Трудові відносини врегульовано Кодексом законів про працю України. При цьому господарське право відрізняється від трудового тим, що впливає не на відносини окремих осіб, які найняті на роботу та підкорені в силу цього правилам внутрішнього розпорядку та іншим відносинам найму, а на господарські відносини суб’єкта господарювання в цілому. Фінансові відносини регулюються Бюджетним кодексом України. Адміністративні та інші відносини управління регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також законами України: “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про міліцію” тощо. При цьому до предмета адміністративного права віднесено виконавчо-розпорядчу діяльність органів влади.
Крім того, відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство” елементи господарських відносин мають місце в діяльності особистих селянських господарств, у ході реалізації надлишків сільськогосподарської продукції та надання послуг зеленого туризму. За змістом ст. 8 Закону України “Про народні художні промисли” виробництво майстром художніх виробів декоративно-вжиткового призначення належить до суміжної діяльності з господарюванням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)