Фінансова система України – Карлін M. I. – 4.2. Управління державним боргом та його обслуговування
Управління державним боргом – це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення.
Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці.
Методами управління державним боргом є: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання боргу, викуп боргу.
Конверсія – це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.
Консолідація – це зміна умов позики, пов’язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик). Можливе поєднання консолідації з конверсією.
Уніфікація позики – це об’єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.
Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення – це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.
Реструктуризація – це використання у комплексі повністю чи частково згаданих вище методів.
Анулювання державного боргу – це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов’язання. У такому разі всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить жорсткі санкції. Тому дефолт є дуже рідким явищем. У 90-х роках XX ст. дефолт офіційно оголосив Еквадор, у 1998 р. – Росія, але вона була змушена під тиском західних кредиторів відмовитися від нього.
Одним із сучасних методів управління державним боргом є Викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземну валюту.
Дуже цікавим є досвід Російської Федерації, яка у 2006 р. достроково виплатила свої борги (в тому числі Радянського Союзу) країнам – членам Паризького клубу, що принесло їй значну економію на виплаті відсотків.
Згідно з українською практикою обслуговування боргу-це сплата відсотків і компенсаційних виплат за борговими зобов’язаннями (без погашення основного боргу). У державному бюджеті 2003 р. видатки на обслуговування державного боргу передбачалися на суму 3,6 млрд. грн., або на 10 % менше, ніж у 2002 р. Про можливі сценарії розвитку ситуації з державним боргом України до 2015 р. можна довідатися з табл. 4.4.
Таблиця 4.4. Сумарний державний борг у 2015 р. за різними сценаріями, % ВВП
1 | 2 |
Базовий сценарій | 21,7 |
Консервативний сценарій | 24,9 |
Основні змінні на рівні своїх середніх історичних значень | 4,1 |
Визнання деяких умовних зобов’язань (50 % гарантованого боргу за ЗО % решти) | 38,8 |
Реальна відсоткова ставка на рівні свого середнього історичного значення плюс два статистичних відхилення в 2006-2007 pp. | 22,1 |
Реальне зростання ВВП на рівні свого середнього історичного значення мінус два статистичних відхилення в 2006-2007 pp. | 40,7 |
Одноразове зниження реального валютного курсу на 30 % у 2006 р. | 26,6 |
Зростання державного боргу на 10 % ВВП у 2006 р. | 29,5 |
Визнання всіх умовних зобов’язань | 57,1 |
Реальне зростання ВВП на рівні свого середнього історичного значення мінус два статистичних відхилення в 2006- 2007 pp., одноразове зниження реального валютного курсу на ЗО % у 2006 р. та визнання 75 % умовних зобов’язань протягом 2006-2015 pp. | 61,4 |
Реальне зростання ВВП на рівні свого середнього історичного значення мінус два статистичних відхилення в 2006-2007 pp. | 40,7 |
Одноразове зниження реального валютного курсу на 30 % у 2006 р. | 26,6 |
Зростання державного боргу на 10 % ВВП у 2006 р. | 29,5 |
Визнання всіх умовних зобов’язань | 57,1 |
Реальне зростання ВВП на рівні свого середнього історичного значення мінус два статистичних відхилення в 2006- 2007 pp., одноразове зниження реального валютного курсу на ЗО % у 2006 р. та визнання 75 % умовних зобов’язань протягом 2006-2015 pp. | 61,4 |
Джерело: Фіскальний простір для економічного зростання. Огляд державних фінансів України. – К., 2006. – 4 липня.
Отримуючи зовнішні запозичення, слід пам’ятати, що їх треба буде віддавати. Не може бути так, як відбулося в Україні із заборгованістю перед населенням за вкладами в Ощадбанк станом на 1 січня 1992 p., – наша держава фактично не визнає цю заборгованість, і, відповідно, не виділяє належні суми для компенсації обезцінених вкладів.