Економіка праці та соціально-трудові відносини – Грішнова О. А. – Глава 10. РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН МЕТОДАМИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА
10.1. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин.
10.2. Правові засади та механізм соціального партнерства.
10.3. Колективні договори й угоди – основа соціального партнерства.
10.4. Пріоритетні напрями колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці.
10.4.1 Забезпечення ефективної зайнятості.
10.4.2 Договірне регулювання оплати праці.
10.4.3 Організація та охорона праці.
10.4.4 Розвиток персоналу.
10.5. Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин. Резюме.
Терміни і поняття.
Запитання та завдання для індивідуальної роботи. Література для поглибленого вивчення теми.
Соціально-трудові відносини, як ви вже знаєте з глави 8, мають об’єктивний характер, тобто вони не залежать від волі й бажання окремої людини. Разом з тим цивілізовані соціально-трудові відносини відображають суб’єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної залежності. Регулювання соціально-трудових відносин методами соціального партнерства застраховує суспільство від двох крайнощів – суспільної ворожнечі на економічній основі “ринкової саморегуляції” та добре відомого нам з радянських часів зрівняльного уніформізму з результатами у вигляді відкидання практично всяких економічних важелів і стимулів. Соціальне партнерство також пом’якшує суперечність між соціальним гуманізмом та властивою ринковій економіці нерівністю в споживанні.
Внаслідок низки обставин об’єктивного і суб’єктивного характеру відносини соціального партнерства в Україні на сучасному етапі розвинені слабо. Задля забезпечення цілеспрямованого регулювання соціально-трудових відносин, ефективного розвитку системи три-партизму необхідне послідовне поширення ідеології й технології соціального партнерства, закладення у свідомість усіх громадян України і в практику роботи всіх суб’єктів ринку праці ідеї справедливого соціального договору, а не соціальної конфронтації. Необхідна велика робота з розбудови національної моделі соціально-трудових відносин, зорієнтованої на побудову громадянського суспільства, людський розвиток і економічне зростання.
Основне завдання студента при вивченні матеріалів цієї глави полягає в тому, щоб зрозуміти, як саме відбувається регулювання соціально-трудових відносин, зрозуміти механізм дії соціального партнерства, з’ясувати пріоритетні напрями й перспективи його розвитку на всіх рівнях.
10.1. Система заходів громадського і державного регулювання соціально-трудових відносин
Поняття соціального партнерства в широкому розумінні має розглядатися передусім в контексті громадянського суспільства і виступати організаційною формою громадського життя. Фактично ідея соціального партнерства трансформувалася в розвинутих країнах в ідею соціальної солідарності й утілена на інституціональному рівні. Концепція соціального партнерства відображає ідеологію соціально орієнтованої ринкової економіки і передбачає взаємодію інституціональних одиниць (соціальних груп) на основі принципів співробітництва і компромісу. Тобто соціальне партнерство в широкому розумінні стало методом регулювання усіх громадських відносин, і в першу чергу – соціально-трудових.
Система нових соціально-трудових відносин може формуватися або стихійно, або цілеспрямовано. Цілеспрямоване формування соціально-трудових відносин, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має здійснюватися на основі системи заходів громадського і державного регулювання (рис. 10.1).
Аналізуючи методи регулювання соціально-трудових відносин і вибираючи ті з них, які найкраще сприяють прискоренню трансформації економіки та суспільства, необхідно виділити рівні регулювання цих відносин. Як ви знаєте з матеріалів глави 8, є такі рівні соціально-трудових відносин: мегаекономічний (глобальний, міжнародний), макроекономічний (національний), мезоекономічний (рівень окремих адміністративних територій і галузей), мікроекономічний (рівень підприємства), індивідуальний. Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні цілі й завдання, а, відповідно, і різні функції та регулятори.
Визначальний внесок у розробку правових норм і процедур у сфері трудових відносин і соціальних інститутів зробила Міжнародна організація праці (МОП), створена у 1919 р. Головна її заслуга перед трудящими усіх країн полягає у нормотворчій діяльності, що виражається у підготовці й прийнятті міжнародних конвенцій і рекомендацій, передусім в галузі профспілкових свобод і гуманізації умов праці. У роботі постійного секретаріату МОП – Міжнародного бюро праці (МБП) провідне місце займають такі напрямки (основні програми): права людини і сприяння рівності; зайнятість; підготовка кадрів; трудові відносини і регулювання питань праці; умови праці й виробниче середовище; соціальне забезпечення; діяльність трудящих і підприємців. Детальніше про роль МОП у регулюванні соціально-трудових відносин йтиметься у главі 17.
На макроекономічному рівні соціально-трудові відносини, як бачимо з рис. 10.1, регулюються законодавчо-правовою й економі-ко-нормативною базами, системою програмно-нормативної регламентації, інструментами державних економічних і соціальних програм. У нашій країні законодавча база регулює соціально-трудові відносини за такими напрямами: зайнятість, оплата праці, соціальні гарантії, умови та охорона праці, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога слабо захищеним верствам населення, розвиток колективно-договірного процесу і т. ін. Конкретний зміст державного регулювання соціально-трудових відносин за основними напрямами розглядається у відповідних главах підручника. Перелік законів, прийнятих Верховною Радою України, які безпосередньо стосуються праці та соціально-трудових відносин, наведено в додатку 1. Крім законів, соціально-трудові відносини в Україні регулюють ще більше 3000 постанов та указів, предметом яких є праця та працюючі, оплата праці, умови праці, трудова діяльність, працівники, роботодавці. Зміст цих документів зі змінами та доповненнями станом на поточний день ви можете знайти на спеціальному сайті та отримати з інших джерел інформації.
Основним недоліком вітчизняної нормативно-регулюючої системи є декларативність багатьох положень законів, постанов та указів,
Відсутність ефективного механізму реалізації положень конкретних документів.
Основними інструментами, за допомогою яких регулюються соціально-трудові відносини, є відповідні державні програми національного, регіонального, галузевого рівнів. Такі програми розробляються з урахуванням соціальних нормативів та індикаторів, які використовуються для формулювання мети й завдань програми та для добору методів реалізації прийнятих програм. Прикладом таких програм може бути Державна програма зайнятості населення на 2001-2004 pp., затврджена Законом України від 7 березня 2002 pp.1
Для регулювання соціально-трудових відносин держава застосовує як адміністративні, так і економічні методи. Як бачимо з рис. 10.1, до перших відносять адміністративно-регламентуючі (накази, інструкції, документи і т. ін.) та організаційні методи (створення інфраструктури, спеціальних служб контролю за виконанням програм). До економічних методів належать дотації, державне замовлення, фінансово-кредитні й податкові пільги, пряма фінансова допомога для реалізації державних програм і т. ін.
Заходами й інструментами громадського регулювання соціально-трудових відносин є прийняття єдиної системи понять, запровадження спільної мови спілкування для суб’єктів цих відносин, ідентифікація соціально-економічних процесів з урахуванням інтересів усіх суб’єктів соціально-трудових відносин, створення єдиної системи показників моніторингу соціально-трудових відносин, вивчення, аналіз, узагальнення і оцінка прогресивного вітчизняного й зарубіжного досвіду з метою застосування його у формування нової системи соціально-трудових відносин.
Основною формою і найприйнятнішим методом регулювання соціально-трудових відносин є соціальне партнерство, механізм якого буде розглянуто в наступних параграфах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)