Економіка праці та соціально-трудові відносини – Грішнова О. А. – 9.2. Форми і принципи соціального партнерства
Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб’єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Як бачимо з рис. 9.1, основні форми соціального партнерства такі:
– спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;
– колективні переговори на всіх рівнях;
– укладання договорів та угод на всіх рівнях;
– погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;
– спільне розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;
– організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;
– участь найманих працівників в управлінні виробництвом;
– участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;
– спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;
– участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;
– розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;
– обмін необхідною інформацією;
– контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.
Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взає-моузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:
1. Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.
2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.
3. Свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.
4. Злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту.
5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей.
6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.
Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є вищою
Структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб’єкти партнерства в Україні на всіх рівнях – від загальнодержавного до виробничого – повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.
Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:
– законність;
– повноважність та рівноправність сторін та їх представників;
– сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;
– свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;
– добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;
– обов’язковість виконання досягнутих домовленостей;
– відповідальність за виконання прийнятих зобов’язань;
– контроль за виконанням досягнутих домовленостей. Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися
– вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.
Соціальне партнерство при веденні колективних переговорів має здійснюватися на таких принципах:
– трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;
– рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;
– знання і поважання прав і обов’язків один одного, недопущення конфронтації;
– повага, відкритість і довіра у стосунках;
– відкритість і доступність рівноправних переговорів;
– вміння вислухати партнера;
– дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;
– обов’язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.
Ефективне функціонування системи соціального партнерства забезпечується рівноправністю і рівноцінністю сторін. Нерівноправність веде до переважання інтересів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів слабшого партнера. Результатом цього буде не соціальна злагода, а конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити лише рівноправні сторони. Велике значення має також і рівноцінність сторін. Якщо рівноправність забезпечується нормативними актами, то рівноцінність багато в чому залежить від загальної економічної ситуації, а також від особистих якостей учасників переговорів: рівня культури, знань, умінь, толерантності. Партнери на переговорах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою компетентними. Тому важливим завданням є формування професійно-компетентних органів і всіх інших інститутів соціально-трудового партнерства.
Укладання колективних договорів і угод в ході соціального партнерства має здійснюватися на таких принципах:
– дотримання норм законодавства;
– повноважність представників сторін;
– рівноправність сторін;
– свобода вибору та обговорення питань, які складають зміст колективних договорів і угод;
– добровільність і реальність зобов’язань, які беруть на себе сторони;
– відповідальність за виконання взаємних зобов’язань;
– умови кожного наступного рівня колективних угод (договорів) не можуть бути гіршими порівняно з умовами більш високого рівня, і, як правило, мають відрізнятися від умов вищих рівнів більшою вигідністю для працівників.
При взаємних консультаціях та контролі потрібно дотримуватися таких принципів:
– регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;
– систематичність контролю і неминучість відповідальності;
– відповідальність за ненадання інформації;
– гласність в ході здійснення контролю за дотриманням договорів і угод.
При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) партнери повинні дотримуватися таких принципів:
– пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями і трудовим арбітражем;
– застосування страйку лише як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);
– прагнення сторін до найшвидшого врегулювання колективних трудових спорів і підписання угоди.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)