Економіка праці та соціально-трудові відносини – Грішнова О. А. – 6.2. Трансформація зайнятості в перехідний період
Повна і раціональна зайнятість означає можливості кожного працездатного громадянина забезпечити собі гідний рівень життя сумлінною працею. Іншими словами, маючи пристойний заробіток за висококваліфіковану добросовісну працю, людина зможе задовольнити свої потреби і потреби своєї родини у таких важливих соціальних благах, як раціональне харчування, хороше житло, оздоровлення, отримання і підвищення рівня освіти, самовдосконалення, народження й виховання дітей та багато іншого. Тобто ефективність зайнятості для найманих працівників, які становлять основну активну частину населення, практично означає можливості забезпечення високої якості життя без допомоги держави.
Для держави повна і раціональна зайнятість означає не лише вищі темпи економічного зростання, більші податкові надходження до бюджету, соціальну стабілізацію, а й мінімізацію державних витрат на соціальну допомогу працездатним, але малозабезпеченим з причин нераціональної зайнятості та безробіття громадянам. Таким чином, забезпечення умов для повної і раціональної зайнятості населення має стати найважливішим напрямом соціально-економічної політики держави, основним аспектом соціально-трудових відносин та найголовнішим предметом соціального партнерства.
У процесі переходу нашого суспільства від радянської командно-адміністративної до соціально орієнтованої ринкової економіки має відбутися і відбувається докорінна трансформація зайнятості. Дуже важливо, щоб ця трансформація відбувалася в напрямку забезпечення громадянам можливостей повної, раціональної, вільно обраної зайнятості.
На рис. 6.2. схематично показано основні групи чинників, що впливали на трансформацію зайнятості в процесі переходу українського суспільства від командно-адміністративної до сучасної перехідної економіки, а також ті, які впливатимуть на зайнятість у процесі подальшого руху суспільства від перехідної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Знаки або біля кожного чинника означають його позитивний (+), негативний (-) або суперечливий (+, -) вплив на зміни у сфері зайнятості.
Як бачимо з рисунка, зайнятість у командно-адміністративній економіці загалом характеризувалася такими основними ознаками: гарантована, примусова, загальна, неефективна, немобільна, рутинна. У процесі кардинальних соціально-економічних перетворень в Україні в 90-х pp. XX ст. характер зайнятості зазнав суттєвих як позитивних, так і негативних змін під дією найрізноманітніших чинників. Основні з цих чинників можна згрупувати у такі блоки:
– ринкові перетворення, що викликали такі позитивні зміни у сфері зайнятості, як розвиток підприємництва, нові форми і види зайнятості, трудова мобільність. Разом з тим під дією конкуренції відбувалося зменшення попиту на працю; тінізація зайнятості; суттєво посилилася диференціація трудових доходів та ін;
– відкритість української економіки, глобалізація соціально-економічного життя, які призвели до створення спільних підприємств і міжнародних корпорацій, що загалом мало позитивний вплив на сферу зайнятості. Разом з тим активно відбувалося “вимивання” робочих місць, передусім таких, які потребують кваліфікованої праці; дедалі збільшувалося не затребування людського капіталу; наростала інтелектуальна еміграція та ін.;
– науково-технічний прогрес чинить переважно позитивний вплив на сферу зайнятості: відбувається швидка комп’ютеризація трудової сфери, поширення інформаційних технологій, засобів телекомунікації й т. ін. Це спричиняє поступове виникнення нових робочих місць і професій висококваліфікованої праці, нових вимог до знань та умінь працівників, потребує високого рівня та постійного підвищення кваліфікації у нових видах діяльності на передових підприємствах. З’являються умови для поширення нестандартних видів зайнятості, домашніх і дистанційних робочих місць, самозайнятості. Поступово зростає значення людського капіталу;
– під впливом державного регулювання відбулася небачена раніше на радянському просторі демократизація зайнятості, і це є найвагомішим здобутком 90-х pp. у сфері праці. Громадяни отримали значні трудові права і свободи: вільно обирати зайнятість (чи незайнятість), її форму, місце роботи, займатися підприємництвом і організовувати власну справу, вільно їздити по світу, в тому числі і з метою заробітку, працювати одночасно на кількох роботах і багато ін. Водночас результатом державного регулювання (або не регулювання) стали і такі негативні наслідки у соціально-трудовій сфері, як зменшення трудових доходів і посилення податкового тиску на громадян, критичне зменшення соціальних гарантій, скорочення фінансування соціальної сфери. Все це викликало різке падіння доходів та рівня життя більшості населення, а на сфері зайнятості відобразилося суттєвим збільшенням пропозиції праці, економічно вимушеною надмірною зайнятістю та ін. негативними тенденціями.
У результаті дії перерахованих та інших чинників відбулася істотна трансформація зайнятості. На кінець 90-х років зайнятість в Україні загалом характеризувалася такими основними ознаками: негарантована, економічно вимушена, неповна, мобільна, нераціональна, неефективна. Основним здобутком перехідного періоду у сфері зайнятості стала її демократизація та поширення ринкових форм зайнятості. Основними втратами – недовикористання людського потенціалу, критичне зменшення соціальних гарантій, різке падіння рівня життя значної частини населення, соціальне розшарування, високий рівень безробіття.
На етапі економічного відродження, що розпочалося в Україні на межі тисячоліть, забезпечення повної, продуктивної зайнятості, постійне підвищення її ефективності може і має стати тією провідною силою, яка призведе до поступового переходу України від сучасної перехідної до соціально орієнтованої високоефективної ринкової економіки. Як зображено на рис. 6.2, основна роль у забезпеченні прогресивних перетворень у сфері зайнятості належить таким групам чинників.
– Виважене державне регулювання стає основним чинником забезпечення соціальної орієнтації економіки загалом і, зокрема, ринку праці. Можна виділити такі основні напрями впливу держави на підвищення ефективності зайнятості: створення сприятливого економічного клімату, сприяння економічному зростанню; державний протекціонізм на ринку праці; створення нових ефективних робочих місць у державному секторі й заохочення цих процесів у недержавному секторі економіки; послаблення податкового тиску як на найманих працівників, так і на роботодавців; збільшення державних інвестицій в людський капітал шляхом розвитку соціальної сфери; заохочення громадян та роботодавців до здійснення таких інвестицій; посилення соціальних гарантій; детінізація економіки та ін.
– Науково-технічний прогрес на наступному етапі має стати ще активнішим позитивним чинником трансформації зайнятості. Під його дією відбуватиметься подальше поширення інформаційних технологій, впровадження нових технологічних процесів, видів виробництва й т. ін. Розумова, творча роль людини на виробництві зростатиме. Це спричинить подальше зростання попиту на інтелектуальну творчу працю, висококваліфікованих працівників, здатних постійно навчатися, засвоювати і створювати нове. Людський капітал стане найефективнішим ресурсом і визначальним чинником економічного розвитку. Це обумовить необхідність і економічну вигідність людського розвитку, спричинить суттєве збільшення соціальних інвестицій. Разом з тим зростання вимог до кваліфікації й мобільності працівників може викликати проблеми зайнятості низькокваліфікованих та недостатньо мобільних громадян.
– Глобалізація економіки й суспільного життя загалом як процес, що сприяє поглибленню поділу праці, ефективнішому розподілу та використанню ресурсів у світовому масштабі, потенційно має супроводжуватися посиленням на ринку праці позицій висококваліфікованих працівників, підвищенням продуктивності праці й життєвого рівня населення. Однак потрібно передбачити відвернення потенційних загроз глобалізації, що вже виявляються у нашій країні “вимиванням” робочих місць, інтелектуальною еміграцією, “розмиванням” економічної структури і навіть способу життя, що формувалися десятиліттями.
– Структурна трансформація економіки матиме позитивний вплив на зайнятість за умови, що відбуватиметься на основі інноваційного оновлення, спрямовуватиметься на пріоритетний розвиток тих галузей і видів виробництва, які визначають перехід до пост-індустріального суспільства. У такому випадку вона супроводжуватиметься подальшою диверсифікацією форм і видів зайнятості; збільшенням зайнятості у сфері нематеріальних (інтелектуальних) послуг; підвищенням мобільності зайнятості; поліпшенням освітньо-кваліфікаційної структури зайнятих та ін.
За умови успішної дії названих чинників характерна для 90-х років XX ст. економічно вимушена, неефективна зайнятість в Україні загалом має докорінно трансформуватися. Зайнятість у соціально орієнтованій ринковій економіці характеризується такими основними ознаками: добровільна, ефективна, мобільна, регульована державою.
Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови не лише реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення, але й загального соціально-економічного прогресу країни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)