Економіка праці та соціально-трудові відносини – Грішнова О. А. – 18.5. Динаміка показників людського розвитку в Україні
Після здобуття незалежності Україна пройшла крізь дуже важку соціально-економічну кризу, протягом якої критично зменшився рівень життя людей і погіршилися всі без винятку економічні показники. Проте з 1999 р., за офіційними даними, почалося економічне зростання, що має призвести до підвищення життєвого рівня більшості українців. Використовуючи систему показників ПРООН, прослідкуємо, як змінювалися основні показники людського розвитку за 1992-2002 pp.
Інтегральними узагальненими показниками, що відображають порівняльні можливості людей у різних країнах світу є індекси людського розвитку. Рейтинг країн у загальносвітовому порівнянні визначається за зменшенням цих зведених показників. В табл. 18.1 наведено значення основних показників людського розвитку для України за 1992-2002 pp. Як бачимо, показники людського розвитку в Україні різко погіршилися протягом середини 90-х pp., ІЛР з 0,773 у 1992 р. зменшився до 0,730 у 1997 p., тобто на 5,6 %, але з 1998 р. ІЛР почав покращуватися. В Звіті за 2004 р. (у ньому наведені дані за 2002 р.) Україна займала 70-те місце, і ІЛР становив 0,777 (порівняно з 1998 р. збільшився на 6,3 %). Для порівняння: у 2002 р. ІЛР у Норвегії, яка вже кілька років поспіль займає перше місце, становив 0,956 (на 23 %) більше, ніж в Україні), а загальносвітовий рівень становив 0,729 (на 6,2 % менше, ніж в Україні)1.
Зрозуміло, що різке погіршення умов людського розвитку і, відповідно, різкий спад його показників були викликані в Україні перехідними процесами, передусім глибокою соціально-економічною кризою. Однак перехід до ринкової економіки здійснюють і інші країни – наші сусіди, з якими маємо спільне минуле і приблизно однакові стартові умови, але втрати у рівні людського розвитку вони мають набагато менші. Наприклад, Росія мала у 2002 р. ІЛР 0,795 і посідала 57 місце у рейтингу, Білорусія – 0,790 і 62 місце, Естонія – 0,853 і 36 місце. Польща, яка на початку свого перехідного періоду була, з погляду ІЛР, позаду України, змогла покращити ситуацію протягом минулого десятиріччя і обігнати Україну (ІЛР у
Польщі за 2002 p. становив 0,850 (рейтинг – 37)1. Щоб проаналізувати причини такого різкого падіння ІЛР, розглянемо динаміку його складових – очікуваної тривалості життя, освіченості та рівня доходів населення (див. табл. 18.1).
В Україні середня очікувана тривалість життя знизилась за період 1992-1995 pp. з 69,1 до 66,9 років (на 3,2 %). Це скорочення було зумовлене різними причинами. Економічний і психологічний тягар перехідного періоду істотно підвищили рівень стресогенних чинників для українських громадян і сприяли розвитку таких негативних явищ, як збільшення рівня захворюваності, отруєння алкоголем, зловживання наркотиків, збільшення нещасних випадків, самогубств тощо.
Починаючи з 1996 р. середня очікувана тривалість життя почала збільшуватися, що стало індикатором закінчення шокового періоду кризи. У 2002 р. середня очікувана тривалість життя становила 69,5, тобто зросла на 3,8 % порівняно з 1995 р. і навіть перевищила показники 1992 р.
На базі показника очікуваної тривалості життя ПРООН розраховує індекс очікуваної тривалості життя (ЮТЖ). Його динаміка наведена в табл. 18.1. Свого найнижчого значення ЮТЖ набуває в 1995 р. (0,698), що логічно пояснюється найменшою очікуваною тривалістю життя в цей рік. Порівняно з 1992 р. ЮТЖ знизився на 5,2 %. Починаючи з 1996 р. він зростає і досягає значення 0,74 у 2002 p., що на 5,7 % вище ніж в 1995 р. Світовим лідером за цим показником є Японія, де очікувана тривалість життя в 2002 р. становила 81,5 року, а ЮТЖ – 0,940 (на 27 % більший, ніж в Україні); загальносвітовий показник становить 0,70, що на 5,4 % менше, ніж в Україні2.
Освітній компонент ІЛР складається з двох частин: індексу грамотності дорослого населення (віком від 15 років) та індексу сукупної частки учнів (ІСЧУ). В табл. 18.1 наведено динаміку зміни показників грамотності дорослого населення і ІСЧУ. Як бачимо, індекс грамотності дорослого 
Населення для України є традиційно високим, останні три роки він знаходиться на рівні 99,6 %, що цілком
Узгоджується із середнім рівнем цього показника в країнах Східної Європи і СНД, і є наслідком тривалої уваги до освіти в нашій країні (передусім, за часів Радянського Союзу). Разом з тим, Всеукраїнський перепис населення 2001 р. виявив в Україні 235 639 осіб неписьменних (0,49 % населення), включаючи 14 961 осіб віком від 10 до 19 років. Важливим для України резервом підвищення рівня людського розвитку є рівень охоплення навчанням населення відповідного віку, що відображається індексом сукупної частки учнів. З 1992 по 1994 р. цей показник дещо знизився, з 73,7 % у 1992 р. до 72,4 % у 1994 р. (тобто на 1,8 %). Це падіння можна пояснити глибокою економічною кризою, внаслідок якої молоді люди замість того, щоб навчатися, змушені були шукати заробіток. Але починаючи з 1995 р. цей показник впевнено зростає і в 2002 р. досяг рівня 84 %, що відповідає середньому рівню розвинених країн, хоча й містить значні резерви (наприклад, у Швеції, Австралії, Великобританії, Фінляндії цей показник значно перевищує 100 %, що свідчить про те, що в цих країнах охоплені навчанням не лише молоді люди, а й громадяни старшого віку, а також про те, що ці країни стали “навчальними закладами” для громадян інших країн). Якщо порівнювати з 1994 р., то ІСЧУ зріс в Україні на 16 %. Загальносвітовий ІСЧУ у 2002 р, становив 64 % (на 24 % менше, ніж в Україні).
Акумулюючи показники грамотності дорослого населення і сукупної частки учнів, індекс рівня освіченості дає більш повну уяву про рівень освіти в цій країні. В Україні цей показник на початку розбудови незалежної держави трохи зменшився, у 1992 р. він становив 0,902, у 1993 р. – 0,898, у 1994 р. – 0,899, у 1995 р. – 0,900. Але починаючи з 1996 р. індекс рівня освіченості починає зростати, досягши у 2002 р. рівня 0,944, що на 4,6 % більше, ніж у 1992 p., і на 4,8 % більше, ніж у 1995 р. Для порівняння: загальносвітовий індекс рівня освіченості у 2002 р. становив 0,76, що на 19,5 % менше, ніж в Україні.
З трьох основних компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення. Як наглядно демонструють дані табл. 18.1, ВВП стрімко падав до 1998 р. включно, і зростає з 1999 р. і дотепер. Аналіз зміни показника ВВП на душу населення дає можливість виділити в історії незалежної України два різні етапи: велика депресія, яка тривала включно до 1998 p.; і українське економічне відродження, що розпочалося з 1999 р. і триває донині.
Порівняно з Великою депресією 30-х pp. XX ст. у США економічний спад в Україні був удвічі глибшим і тривав утричі довше. Цей надзвичайний економічний колапс був спричинений як об’єктивними факторами, так і (не меншою мірою) – помилками і про-рахунками у керівництві економікою та державою. До об’єктивних факторів слід віднести такі. По-перше, Україна втратила свої традиційні ринки в колишньому СРСР. Особливо важким ударом для України відразу після розпаду СРСР стало практично цілковите зникнення ринку військової продукції та зброї. Адже за радянських часів виробництво військової зброї було важливим напрямком промисловості України. У скрутному становищі опинилися такі галузі, як промислово-сировинна, виробництво транспортного обладнання та товарів народного споживання, оскільки експортні можливості України різко зменшилися з причин: а) відсутності попиту з боку інших республік колишнього СРСР, які теж зазнали економічного спаду; б) розвалу платіжного механізму між республіками у зв’язку із колапсом радянського рубля; в) посиленням сепаративних тенденцій серед інших республік, зорієнтованих на виробництво власних товарів або на імпортування більш конкурентних товарів світового виробництва; г) неспроможності України переорієнтувати власний експорт на західні ринки внаслідок низьких стандартів якості та ін. По-друге, важливою причиною економічних труднощів України після проголошення незалежності були незвично високі ціни на енергоносії. Вони піднялися в 10-20 разів, коли Росія, яка гостро потребувала коштів, почала продавати свій газ і нафту за світовими цінами. Україна потрапила в залежність від дешевих енергоносіїв у всіх аспектах економічного життя – від них залежали промислові й сільськогосподарські підприємства, житловий фонд та громадські будівлі. Більшість українських промислових та сільськогосподарських підприємств стали збитковими. Щоб не допустити їх банкрутства, яке загрожувало катастрофічними соціальними наслідками, уряд почав їм надавати субсидії, що в свою чергу привело до дефіциту в бюджеті і розхитування банківської системи. Значно розширився тіньовий сектор економіки через надмірний податковий тиск. Монетарна експансія 1992-1993 pp. спричинила гіперінфляцію понад 10 000 %.
Все це призвело до стрімкого падіння обсягу ВВП в Україні, а також показника ВВП на душу населення. Так, з 5921 дол. США за ПКС у 1992 р. він зменшився до 3194 дол. США у 1998 p., тобто на 46,1 %. Найбільш сильвий спад відбувся у 1992-1994 pp., ВВП зменшився на 81 %.
Українське економічне відродження розпочалось з 1999 р. Криза в економіці змусила уряд вдатися до істотних змін в економічній політиці, найважливішими з яких стали заходи, спрямовані на контролювання бюджетного дефіциту. За рахунок зменшення непродуктивних видатків, реструктуризації боргу і зусиль у напрямку розширення податкової бази та виведення економічної діяльності та підприємств з тіньової економіки, уряду вдалося перейти від дефіциту бюджету на рівні майже 7 % у 1997 р. до невеликого (0,7 %) про-фіциту у 2000 р. Реорганізувавши видаткові пріорітети, уряд зміг також ліквідувати всю заборгованість пенсіонерам, підвищити пенсії і виплатити майже всю суму заборгованості з заробітної плати.
Ці реформи справили вирішальний вплив на економічний розвиток. Так, починаючи з 1998 р. ВВП на душу населення зріс з 8194 дол. США до 4870 дол. США у 2002 p., тобто на 52,5 %. Але якщо порівнювати з 1992 р., то ВВП на душу населення становить у 2002 р. 82,2 % аналогічного показника 1992 р. Для порівняння: найвищий ВВП на душу населення за даними Звіту про людський розвиток 2004 року був у Люксембурзі, і становив 61190 дол. СІЛА, що на 12,56 раза більше, ніж в Україні; а загальносвітовий показник ВВП становив 7804 дол. США, на 60,2 % більше, ніж в Україні. Оскільки індекс ВВП на душу населення базується на показнику ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, то його зміни ідентичні зміні показника ВВП на душу населення. В 1992 р. для України цей показник становив 0,681 і до 1998 р. він падав. У 1998 р. він впав до 0,578, але починаючи з 1999 р. індекс ВВП починає зростати і в 2002 р. досяг значення 0,65, тобто порівняно з 1998 р. зріс на 12,5 %. Загальносвітовий показник індексу ВВП на душу населення становить 0,73 (на 12,3 % більше, ніж в Україні).
Таким чином, з проведеного аналізу можна зробити такі висновки: перше десятиліття демократії принесло українським громадянам нові можливості й свободи і, разом з тим, – зменшення середніх доходів у розрахунку на душу населення. За період 1992-1998 pp. цей показник зменшився на 46,1 % – безпрецедентне падіння за такий короткий період. З цим економічним спадом також пов’язане зменшення тривалості життя. Однак зменшення середнього ВВП на душу населення не відображає всіх реалій життя у сьогоднішній Україні. Чимала частка українців живуть сьогодні значно краще, ніж жили найзаможніші люди за радянських часів. Разом з тим, поширеною реальністю стали злидні, жебрацтво, неможливість отримати потрібну медичну допомогу і багато інших негативів, що обумовлені бідністю і зменшують загальний рівень людського розвитку. На фоні економічного зростання необхідно забезпечити подолання набутих в період кризи важких соціально-економічних проблем. В цьому аспекті актуальним для України є зменшення соціальної диференціації, подолання бідності, попередження неграмотності серед молоді, приборкання темпів розповсюдження тяжких хвороб (в тому числі соціальних), покращання екологічної ситуації.
Резюме
Концепція людського розвитку як особлива теоретична система й орієнтована на практику державного управління методологія виходить з визнання неможливості звести суспільний прогрес до зростання грошового доходу чи примноження матеріального багатства. В її основі лежить принцип, згідно з яким економіка існує для розвитку людей, а не люди – для розвитку економіки.
Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох напрямках: перший – можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров’я, другий – доступність знань, одержання освіти, третій – наявність засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Звичайно, розуміння людського розвитку не закінчується на цьому: це також широкі можливості вибору в усіх сферах життя, політична, економічна та соціальна свобода, можливості займатися творчою та виробничою діяльністю, відчувати повагу до себе і мати гарантію прав людини. Однак, якщо не реалізовано три основні положення щодо здорового життя, освіти та гідного рівня доходів, то більшість інших цілей залишаються недосяжними. Матеріальне благополуччя розглядається лише як одна з базових можливостей вибору, але воно не є всепоглинаючою метою.
Інтегральними узагальненими показниками, що відображають порівняльні можливості людей у різних країнах світу, є індекси людського розвитку, що з 1990 р. розраховуються ПРООН і публікуються у щорічних звітах. Вони акумулюють в одному числовому показнику три найважливіші складові цього розвитку: тривалість життя, освіченість (письменність та охоплення навчанням), а також ВВП на душу населення за паритетами купівельної спроможності валют. Ці складові вводять у загальні розрахунки за спеціальними формулами й у такий спосіб одержують зведений індекс людського розвитку (ІЛР), який для кожної країни виражається відносною величиною (наприклад, у 2002 р. від максимального 0,956 в Норвегії до мінімального 0,273 в Сьєрра-Леоне). Рейтинг країн у загальносвітовому порівнянні визначаються за зменшенням цих зведених показників.
Взаємовплив зайнятості, людського розвитку й економічного зростання багатоплановий і неоднозначний. Але забезпечення повної продуктивної зайнятості безперечно є потужним і однозначно позитивним чинником як економічного зростання країни, так і розширення можливостей людського розвитку. Тому активна політика зайнятості має стати пріоритетом як економічної, так і соціальної політики держави.
Рівень життя є однією з найважливіших соціально-економічних категорій, що характеризує становище людини в суспільстві, можливості реалізації її потреб, можливості людського розвитку. Рівень життя – це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб, ступінь їхнього задоволення й умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.
З погляду завдань людського розвитку розширенню можливостей людей і підвищенню рівня добробуту сприяє не лише зростання рівня доходів, але й справедливий їх розподіл. Особливе місце серед різних видів нерівності займає економічна нерівність, під якою розуміють відмінності між людьми й окремими групами людей за розмірами одержуваних ними доходів і накопиченого багатства. Природним продовженням нерівності в доходах є різниця в рівні витрат і споживання різних людей. У рамках концепції людського розвитку бідність розглядається як багатогранне явище, яке не зводиться винятково до низьких доходів. Якщо розвиток людини полягає в розширенні її можливостей вести гідне, творче і здорове життя, то бідність – це відсутність цих можливостей і свободи вибору.
Показники людського розвитку в Україні різко погіршилися протягом середини 90-х pp. XX ст., ІЛР з 0,773 у 1993 р. зменшився до 0,730 у 1997 p., тобто на 5,6 %, що було зумовлено передусім безпрецедентним падінням обсягу ВВП, а також суттєвим зменшенням тривалості життя. З 1998 р. ІЛР в Україні почав покращуватися, і у 2002 р. досяг значення 0,777.
Розробка концепції людського розвитку дала змогу сформулювати якісно новий, перспективний підхід до розуміння суспільного прогресу. Цей підхід зорієнтований на людину, на розширення можливостей її життєвого вибору. Він пропонує шляхи розв’язання дуже важливих соціально-економічних проблем, актуальних не лише для країн, що розвиваються, але й для розвинених та постсо-ціалістичних країн, включаючи й Україну. На основі концепції людського розвитку пропонується виважена і реальна система заходів, що базується на справедливішому розподілі виробничих активів і доходів, орієнтується на розширення можливостей розвитку здібностей і задоволення потреб людей, їхню активну участь в житті суспільства.
Терміни і поняття
Бідність абсолютна Бідність відносна
Довголіття як вимір людського розвитку
Індекс бідності населення-1
Індекс бідності населення-2
Індекс людського розвитку
Концепція людського розвитку
Матеріальний рівень життя як вимір людського розвитку
Нерівність економічна
Освіченість як вимір людського розвитку
Очікувана тривалість життя при народженні
Рівень грамотності дорослого населення
Рівень життя
Сукупна частка учнів
Запитання та завдання для індивідуальної роботи
1. Як ви розумієте логіку концепції людського розвитку?
2. Що спільного і відмінного у концепціях людського розвитку і людського капіталу?
3. Яке значення матеріального багатства у людському розвитку?
4. Які основні виміри застосовуються при розрахунку індексу людського розвитку?
5. Охарактеризуйте здоров’я і тривалість життя в контексті людського розвитку.
6. Яке значення мають освіта, культура, інтелектуальний потенціал як чинники людського розвитку?
7. Розрахуйте індекс людського розвитку і всі його складові для однієї з областей України у 2002 р. за відомими вихідними даними.
Література для поглибленого вивчення теми
1. Доклад о развитии человека 2004. Культурная свобода в современном многообразном мире / По заказу ПРООН. – М.: Изд-во “Весь мир”, 2004. -312 с.
2. Доклады о развитии человека за 1990-2003 годы: http//hdr. Undp. org.
3. КочумаЦО. Проблеми й динаміка показників людського розвитку в Україні //Вісник Технолог, ун-ту Поділля. – № 1. – Ч. 2. – Т. 2. – Хмельницький, 2004. – С. 198-201.
4. Людський розвиток в Україні: 2003 рік / Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е. М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004. – 290 с.
5. Людський розвиток регіонів України: методика оцінки і сучасний стан / Е. М. Лібанова, Н. С. Власенко, О. С. Власюк та ін. – К.: 2002. – 110 с.
6. РевенкоА. Україна у світових координатах людського розвитку // Дзеркало тижня. – 2001. – № 28 (352) (28 липня). – С. 1,10.
7. Україна. Цілі розвитку тисячоліття. – К.: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, 2003. – 24 с.
8. Человеческое развитие: новое измерение социально-экономического прогресса: Учеб. пособие / Под ред. В. П. Колесова и Т. Маккин-ли. – М.: Права человека, 2000. – 464 с.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)