Економіка підприємства – Гетьман О. О. – 2.2. Історія розвитку підприємницької діяльності
Підприємництво як процес організації виробництва товарів і надання послуг для задоволення постійно відновлюваного попиту й одержання прибутку, а також як функція управління цим процесом має свою історію і динаміку розвитку.
Термінологічна сутність і зміст поняття “підприємництво” змінювалися й упорядковувалися в процесі розвитку економічної теорії. За часів римського права під “підприємництвом” розуміли заняття, діяльність, здебільшого комерційну.
Досить ємне і разом з тим просте визначення підприємництва дав В. І. Даль, розуміючи його як “затію, бажання виконати будь-яку нову справу, здійснити щось значне”. Звідси власне і поняття; “підприємець”, тобто людина, яка започаткувала якийсь новий вид діяльності.
Вважається, що одним з перших науковців, хто серйозно зацікавився підприємництвом, був А. Сміт. Однак до нього цей “феномен” досліджував Р. Кантильйон, який сформулював тезу, відповідно до якої розбіжності між попитом та пропозицією на ринку дають можливість окремим суб’єктам ринкових відносин купувати товари дешевше і продавати їх дорожче. Саме він визнав цих суб’єктів ринку підприємцями (в перекладі з франц. – посередник).
У сучасній економічній ненормативній літературі чіткого визначення підприємництва немає. Сутність цього явища здебільшого визначається метою підприємницької діяльності. Наприклад, А. Н. Азріллян у своєму “Великому економічному словнику” дає таке визначення; “Підприємництвом є ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку чи особистого доходу, здійснювана від свого імені, під свою майнову відповідальність чи від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи”. Майже такий підхід панує сьогодні в Україні, оскільки він закріплений законодавчо, зокрема, у Господарському Кодексі України, інших нормативних документах, якими керуються в разі здійснення підприємницької діяльності.
Однак, підприємництво можна розглядати з різних позицій, зокрема як:
– діяльність, спрямовану на максимізацію прибутку;
– ініціативну діяльність громадян, спрямовану на одержання прибутку, що полягає у виробленні товарів і наданні послуг;
– пряму функцію реалізації власності;
– основну виробничу функцію;
– процес організаційної новації з метою одержання прибутку;
– дії, спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва і одержання прибутку;
– специфічний вид діяльності, спрямований на безупинний пошук змін в існуючих формах життя підприємств і суспільства, постійна реалізація цих змін.
В більшості випадків наголос ставиться на одержанні прибутку, розглядаючи його як кінцеву мету підприємницької діяльності. Однак підприємництво має своєю кінцевою метою не стільки прибуток, скільки безперервність відтворювального процесу, пов’язаного з формуванням платоспроможного попиту і задоволенням мінливих і постійно зростаючих в напрямку вибагливості потреб індивідуума (соціальної групи, суспільства в цілому). Тому зміст підприємництва слід визначати через призму відносин “дослідження потреб споживачів → організація виробництва → задоволення потреб споживачів”, причому для ефективного задоволення потреб споживачів слід використовувати найсучасніші методи і способи організації збуту, маркетингу, логістики, менеджменту, орієнтованих на інноваційні розробки.
Отже, за сучасних умов господарювання акцент робиться не на максимізації прибутку, а на споживачеві, на його потребах, задоволення яких завдяки високому рівню організації підприємництва і може принести максимальний прибуток.
Часто в практиці господарських відносин підприємництво ототожнюють з бізнесом, але ці поняття слід відокремлювати одне від одного, адже, як слідує з наведеного в Господарському Кодексі визначення, підприємництво – це стиль господарювання, якому властиві принципи новаторства, антибюрократизму, постійної ініціативи, орієнтації на нововведення в процеси організації виробництва, маркетингу, товароруху тощо. Тоді як бізнес – це репродуктивна діяльність у сфері організації виробництва, товароруху без обов’язкового використання елементів новаторства, без ініціативи в розвитку інноваційних процесів. Іншими словами, бізнес – це здійснення чи організація одного й того самого виробництва, збуту, товароруху чи іншої діяльності із застосуванням апробованих технологій, норм і правил для задоволення сформованих потреб.
Еволюція термінологічної і змістовної Сутності понять “підприємець” і “підприємницька діяльність” тісно пов’язана з історією становлення відтворювальних відносин (в тому числі з його складовими елементами: виробництвом, обміном, розподілом і споживанням), а також з рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Найбільш вагомі визначення цих категорій наведені в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Еволюція понять “підприємець” і “підприємництво”
| Дата | Автор визначення | Зміст визначення |
| 1723 | Загальний словник комерції, Париж | Підприємець – людина, що бере на себе зобов’язання щодо виробництва чи будівництва об’єкта |
| 1725 | Р. Кантильйон | Підприємець – людина, що приймає рішення і задовольняє свої потреби за умов невизначеності. Дохід підприємця – це плата за ризик |
| 1770 | А. Тюрго | Підприємець – людина, яка повинна володіти не тільки визначеною інформацією, але і капіталом |
Продовження табл. 2.1
| 1776 | А. Сміт | Підприємець – власник підприємства і втілювач ризикованих комерційних ідей. Його основна функція – організація й управління виробництвом у рамках звичайної господарської діяльності |
| 1797 | К. Бодо | Підприємець – особа, що несе відповідальність за започатковану справу, планує, контролює, організує і володіє підприємством. Він повинен володіти певним інтелектом, інформацією і відповідними знаннями |
| 1830 | Ж.-Б. Сей | Підприємництво – це раціональна комбінація факторів виробництва в конкретному ринковому просторі. Підприємець – людина, що організує людей в межах виробничої одиниці, постійно знаходиться в центрі процесу виробництва і розподілу, а в основі його діяльності лежить здатність організувати виробництво і збут продукції |
| 1876 | Ф. Уокер | Підприємець – це той, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям |
| 1890 | А. Маршалл | Не кожен бажаючий може бути підприємцем. “Природний” відбір підприємців відбувається в природі відповідно до закону, відкритому Ч. Дарвіном |
| 1910 | М. Вебер | Підприємницька діяльність – це втілення раціональності (під раціональністю тут розуміється функціональна ефективність, одержання максимальної вигоди від використання вкладених коштів і зусиль тощо). В основі підприємництва лежить раціональна етика протестантизму, а світогляд, моральність впливають на діяльність підприємця |
| 1911 | Й. Шумпетер | Головне в підприємництві – інноваційна діяльність, а право власності на підприємство не є його істотною ознакою. Підприємцем може бути будь-хто, здійснюючий нові комбінації факторів виробництва: службовець акціонерного товариства, державний чиновник і менеджер підприємства будь-якої форми власності. Головне “…робити не те, що інші” і “…не так, як роблять інші”. Підприємницький статус непостійний, тому що суб’єкт ринкової економіки є підприємцем тільки тоді, коли здійснює функції новатора, і втрачає цей статус, як тільки переводить свій бізнес на рейки рутинного процесу |
| 1921 | І. фон Тюнен | Підприємець – власник особливих якостей (особа, що вміє ризикувати, приймати нестандартні рішення і відповідати за свої дії) і тому претендує на незапланований (непередбачений) дохід. Підприємець повинен одержувати дохід як за ризик, так і за підприємницьке мистецтво, при цьому він не обов’язково повинен бути новатором |
| 1921 | Ф. Найт | Менеджер стає підприємцем тоді, копи його дії стають самостійними, і він готовий до особистої відповідальності. Підприємницький дохід – це різниця між очікуваною (прогнозної) грошовою виручкою фірми і реальною її величиною. Незважаючи на невизначеність майбутнього, підприємець може “вгадати” основні параметри розвитку виробництва й обміну, за що одержати додатковий комерційний ефект |
Продовження табл. 2.1
| 1936 | Дж. М. Кейнс | Підприємець – своєрідний соціально-психологічний тип господаря, для якого головне “… не стільки раціональна калькуляція Вебера чи новаторство Шумпетера, скільки набір визначених психологічних якостей”. Його основні підприємницькі якості: уміння співвіднести споживання і заощадження, здатність до ризику, дух активності, впевненість у перспективах тощо. Основні мотиви підприємницької діяльності: прагнення до кращого, до незалежності, бажання залишити спадкоємцям набуті блага |
| 1961 | Д. Макклелланд | Підприємець – енергійна людина, що діє в умовах помірного ризику |
| 1964 | П. Друкер | Підприємець – людина, що використовує будь-яку можливість з максимальною вигодою |
| 1975 | А. Шапіро | Підприємець – людина, що виявляє ініціативу, організує соціально-економічні механізми, діючи в умовах ризику, і несе повну відповідальність за можливу невдачу |
| 19801 | К. Веспер | Підприємець по-різному виглядає в очах економіста, психолога, інших підприємців і політиків |
| 1983 | Г. Піншо | Інтрапренерство – внутрішньо-фірмове підприємництво. Інтрапренер діє в умовах існуючого підприємства, на відміну від антрепренера, що створює нове підприємство |
| 1985 | Р. Хізрич | Підприємництво – процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець – людина, що витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутими результатами |
| 1988 | М. Аллє | Підприємець – особа, що відіграє провідну роль у ринковій організації господарства |
(1 votes, average: 5,00 out of 5)