Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 11.4. Показники та шляхи поліпшення використання трудових ресурсів
Основне завдання у сфері трудової діяльності – ефективніше використання трудових ресурсів із одночасним забезпеченням збільшення обсягів виробництва продукції та рівномірним залученням ресурсів упродовж року.
Щоб забезпечити раціональне використання робочої сили аграрних підприємств, необхідно обчислити потребу в ній для виконання всіх робіт і скласти баланс трудових ресурсів, в якому передбачити найповніше залучення працездатних до виробництва і переміщення їх в інші галузі.
Баланс трудових ресурсів – це відображення потреби в робочій силі й можливості її покриття. Потребу в трудових ресурсах обчислюють розрахунково-нормативним способом, а штатний розклад визначає чисельність адмінуправлінського персоналу.
Баланс праці є невід’ємною частиною перспективного та поточного планування виробництва і дає змогу встановити нестачу Й надлишок робочої сили за рік загалом і за місяцями зокрема.
Мета складання балансу:
– максимальне залучення трудових ресурсів у виробництво;
– раціональне використання їх упродовж року;
– максимальне зниження сезонності у використанні трудових ресурсів;
– виявлення можливості переміщення в інші галузі або залучення додатково трудових ресурсів у аграрне виробництво.
Розрахунковий баланс трудових ресурсів дає змогу визначити річний запас праці, який визначають множенням кількості працюючих на потенційно-можливий робочий час у році:
Де N – кількість постійних працівників підприємства; 270 – кількість робочих днів у році; 7 – тривалість робочого дня, год.
Рівень використання трудових ресурсів аграрних підприємств характеризується низкою показників.
Коефіцієнт використання трудових ресурсів:
Тривалість робочого дня працюючих обчислюють діленням відпрацьованих годин на кількість відпрацьованих днів. Показник відображає використання робочого дня. У сільському
Господарстві тривалість робочого дня повинна бути не меншою 7 год, а робочого тижня – 41 год.
Коефіцієнт сезонності визначають відношенням числа відпрацьованого часу за місяцями до середньомісячної кількості.
Коефіцієнт розмаху сезонності визначається як частка від ділення людино-годин, відпрацьованих у місяці з максимальними затратами, на людино-години, відпрацьовані в місяці з мінімальними затратами.
У сільському господарстві, як уже згадувалося, дуже яскраво виявлені сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці. Внаслідок сезонного характеру праці, спричиненого незбігом періоду виробництва із робочим періодом, трудові ресурси аграрних підприємств у зимові місяці використовуються на 35-40 % менше, ніж у найбільш напружений весняно-літній період. Це вимагає додаткових організаційних зусиль для забезпечення зайнятості населення та пом’якшення сезонності. Щоб розв’язати названу проблему, необхідно вдосконалити:
– фаховий і культурно-технічний рівень трудових ресурсів;
– організацію використання робочої сили, що неможливе без формування стабільних трудових колективів (за будь-якої форми власності), та закріплення кадрів;
– матеріально-технічну базу, залучення у виробництво нової техніки й індустріальної технології, досягнення біологічної науки, які в кінцевому підсумку змінюють співвідношення між живою та уречевленою працею і сам зміст сільськогосподарської праці, підвищують її привабливість, розширюють сферу прикладання кваліфікованої праці.
Важливою умовою підвищення використання трудових ресурсів є поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва, розвиток міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції.
Основні шляхи поліпшення використання трудових ресурсів такі:
– розвиток підсобних промислових виробництв і промислів;
– удосконалення структури виробництва і його науково-технічне оновлення;
– удосконалення економічного стимулювання працівників;
– розвиток підприємницької діяльності;
– зміна відносин власності й розвиток особистих підсобних виробництв;
– удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів;
– поліпшення соціальних умов працівників;
– урахування регіональних і галузевих умов використання праці.