Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Стратегії управління процентним ризиком

Наприклад, керуюча банком Бренда провела аналіз тривалості потоку платежів та розриву для Першого національного банку і тепер повинна вибрати одну з альтернативних стратегій. Якщо менеджер Бренда твердо переконана, що в майбутньому процентні ставки зменшаться, то, можливо, вона не здійснюватиме жодних заходів, бо знає, що банк має більше чутливих до процентних ставок зобов’язань, ніж активів. Тому банк матиме вигоду з очікуваного падіння процентних ставок. Проте Бренда також усвідомлює, що Перший національний банк підпадає під значний процентний ризик, бо завжди існує ймовірність того, що процентні ставки зростуть, а не впадуть. Бренда, можливо, спробує скоротити тривалість банківських активів шляхом збільшення їхньої чутливості до процентної ставки або, навпаки, продовжить тривалість зобов’язань. Після здійснення цих пристосувань активів та пасивів на банк менше впливатимуть коливання процентних ставок.

Однією з проблем зменшення Першим національним банком процентного ризику за рахунок зміни балансу є досить висока вартість проведення даної операції в короткостроковому періоді. Банк може мати активи і пасиви різної тривалості через помилки власної експертизи. Тому розроблено фінансові інструменти, які допомагають банкам набагато простіше керувати процентними ризиками. “Обмінна операція з процентними ставками”, що вперше з’явилася на ринку єврооблігацій у 1981 р., є прикладом такого фінансового інструменту. Обмінна операція з процентними ставками дає змогу фінансовому інституту, що володіє чутливішими до процентних ставок активами, ніж пасивами, “обміняти” потоки платежів з іншим фінансовим інститутом, який має зобов’язання, чутливіші до процентних ставок, ніж активи. Отже, тим самим зменшується процентний ризик для обох сторін (див. вставку 9.3). Ця угода вигідна тому, що вона не вимагає від жодного фінансового інституту зміни балансу. Таким чином, обміни процентних ставок є відносно дешевим способом зменшення процентного ризику.

Банки можуть також використовувати фінансові ф’ючерсні ринки і ринок опціонів для боргових інструментів з метою зменшення процентного ризику через хедж. Функціонування цих ринків детальніше проаналізовано у розділі 13. Хоча фінансові ф’ючерсні ринки і ринки опціонів для боргових інструментів мають ту перевагу, що вони знижують мінові витрати у порівнянні з ринками, на яких відбувається обмін процентними ставками, вони мають важливий недолік: угоди на цих ринках стандартизовані, що не дозволяє пристосовувати їх для конкретних потреб банку. Отже, обміни процентними ставками, фінансові ф’ючерсні та опціони для боргових інструментів використовуються банками для управління їхнім процентним ризиком.

Види позабалансової діяльності

Хоча протягом останніх років управління активами і пасивами традиційно вважалось основною турботою банків, у більш конкурентному середовищі банки почали наполегливо шукати прибутків через проведення позабалансової діяльності Позабалансова діяльність передбачає застосування купівлі-продажу фінансових інструментів, вилучення доходу з плати за послуги та продажу позик – все, що впливає на прибутки банку, але не відображається в балансі Як уже зазначалося, спроби банків управляти процентним ризиком привели до укладання угод на строк, опціонів для боргових інструментів та обміну процентними ставками.

Банки, що здійснюють міжнародні банківські операції, здійснюють також операції на зовнішньому валютному ринку. Всі операції на таких ринках є позабалансовою діяльністю, оскільки не мають безпосереднього впливу на баланс банку. Хоча діяльність банку на цих ринках, як правило, спрямована на зменшення ризику або сприяння іншим діловим операціям банку, банки інколи намагаються перехитрити ринки і включитися в спекулятивну діяльність. Така спекуляція може бути дуже ризиковим заняттям і навіть призвести до неплатоспро-

Вставка 9.3. Використання обміну процентних ставок з метою усунення процентного ризику

З метою усунення процентного ризику банки застосовують вирівнювання чутливості до процентної ставки власних активів і пасивів. Перший національний банк може, по суті, перетворити 30 млн. дол. активів з незмінною процентною ставкою у 30 млн. дол. чутливих до процентних ставок активів. Припустімо, що інший фінансовий посередник, скажімо, “Дружня фінансова компанія”, має 30 млн. дол. пасивів з незмінною процентною ставкою і 30 млн. дол. чутливих до процентних ставок активів. Цей фінансовий посередник хотів би усунути процентний ризик, перетворюючи 30 млн. дол. чутливих до процентних ставок активів на активи з незмінною ставкою процента. Посередник, скажімо, інвестиційний банк, за винагороду зведе ці дві сторони, що укладуть угоду, за якою Перший національний банк виплатить “Дружній фінансовій компанії” проценти, отримані на 30 млн. дол. активів з незмінною процентною ставкою, в той час як “Дружня фінансова компанія”, в свою чергу, виплатить Першому національному банку проценти, отримані на 30 млн. дол. чутливих до процентних ставок активів. Обмін процентними ставками призвів би до повного усунення процентного ризику обох сторін. Перший національний банк мав би чутливий до процентних ставок доход на 50 млн. дол активів, які точно дорівнювали б виплатам на 50 млн. дол. чутливих до процентних ставок пасивів, і “Дружня фінансова компанія” мала б доход на 30 млн. дол. активів з незмінною процентною ставкою, який буде повністю співпадати з виплатами на 30 млн. дол. пасивів з незмінною процентною ставкою.

Можності банку. У цьому зв’язку найдраматичнішим було банкрутство “Franklin National Bank” у 1974 p., який збанкрутував через збитки від операцій на зовнішньому валютному ринку.

Другий вид позабалансової діяльності, значення якого зросло в останні роки, дає доход, що забезпечується продажем позик. Продаж наданої позички, що також називають вторинною участю в позичці, передбачає угоду, за якою продається вся позика або частина потоку грошей, що надходять від окремої позики, і, отже, позика усувається з балансу банку. Банк заробляє прибутки, продаючи надані позички за суми, що трохи перевищують суму початкової позички. Покупці позики, отже, заробляють трохи нижчу процентну ставку по цій позичці, звичайно у межах 0,15 процентних пунктів.

Третім видом позабалансової діяльності є одержання доходу з винагороди, яку банки отримують за надання спеціалізованих послуг своїм клієнтам, таких, як: 1) проведення торгів на зовнішньому валютному ринку від імені клієнта; 2) обслуговування цінних паперів, забезпечених заставою, шляхом стягнення платежів по основній сумі боргу та сплати процентів, а далі виплати їх; 3) гарантування боргових цінних паперів, таких, як банківські акцепти (тобто банк обіцяє здійснювати сплату процентів та основної суми боргу, якщо емітент цінного паперу не може їх сплачувати); 4) забезпечення резервних кредитних ліній. Існує декілька видів резервних ліній кредиту, найтрадиційнішу з них називають “резервний акредитив”. У цьому випадку за певну винагороду банк погоджується протягом наперед визначеного проміжку часу забезпечити надання позики на вимогу клієнта до певної суми. Кредитні лінії також доступні для вкладників банку, які можуть виписувати чеки понад залишки їхніх вкладів і, по суті, записувати собі надання позики. Інші кредитні лінії, за які банки отримують винагороду, містять акредитиви для підтримки випуску комерційних паперів та інших цінних паперів, а також кредитні лінії для гарантованих єврооблігацій.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)

Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Стратегії управління процентним ризиком