Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Загальні принципи управління активами і пасивами банку
Тепер нам уже дещо відомо про діяльність банку, розгляньмо, як банк управляє своїми активами і пасивами для досягнення максимально можливого прибутку. Керуючий банком вирішує три головні завдання: перше – це забезпечення достатньої кількості готівки в банку, необхідної для виплати вкладникам у разі відпливу вкладів, тобто коли депозити втрачаються, бо вкладники вилучають свої гроші і вимагають отримання готівки. Щоб мати під рукою достатню суму готівки, банк повинен управляти ліквідністю. Йому потрібно для покриття зобов’язань вкладникам мати відповідну кількість ліквідних активів. Друге завдання полягає в тому, щоб мінімізувати ринок шляхом придбання активів, які мають низький рівень ризику, пов’язаного з невиконанням зобов’язань, та диверсифікації набору активів (управління активами). Третє завдання – це придбання коштів за низьку ціну (управління пасивами).
Щоб повністю зрозуміти банківський менеджмент, розгляньмо загальні принципи управління активами і пасивами банку, що подані нижче, і детально проаналізуймо, як банк управляє своїми активами. У наступних двох параграфах з’ясовуємо, як банк управляє своїми позичковими активами і як мінімізує процентний ризик, тобто рівень доходів на його активи, що є наслідком змін у процентних ставках.
Управління ліквідністю і роль резервів
Розгляньмо, що типовий банк, Перший національний банк, може зробити з відпливом вкладів, який має місце, коли вкладники вилучають готівку з чекових або ощадних рахунків чи виписують чеки, що депонуються в інших банках. Нехай в нашому прикладі банк має достатні надлишкові резерви і по всіх депозитах існує одна й та ж норма обов’язкових резервів – 10 % (банк повинен тримати у вигляді
Резервів 10 % строкових та чекових депозитів). Припустімо, що вихідний баланс Першого національного банку має такий вигляд:
Обов’язкові резерви банку становлять 10 % від 100 млн. дол, тобто 10 млн. дол. Оскільки Перший національний банк тримає 20 млн. дол. у резервах, то надлишкові резерви дорівнюють 10 млн. дол Якщо відбудеться відплив вкладів у розмірі 10 млн. дол, то баланс буде таким:
Банк втрачає 10 млн. дол. вкладів і 10 млн. дол. резервів, але оскільки обов’язкові резерви становлять лише 10 % від 90 млн. дол. (9 млн. дол.), то вони все ще перевищуватимуть цю суму на 1 млн. дол. Отже, якщо банк має достатні резерви, то відплив вкладів не спричинить зміни в інших частинах балансу.
Якщо ж банк володіє недостатніми надлишковими резервами, то ситуація є цілком іншою. Нехай замість початкового нагромадження 10 млн. дол надлишкових резервів Перший національний банк надає позички на суму 10 млн. дол, отже, в нього не залишається надлишкових резервів. Вихідний баланс банку мав би вигляд:
Коли банк втрачає 10 млн. дол внаслідок відпливу вкладів, його баланс стає таким:
Після того як 10 млн. дол було вилучено з вкладів, а отже, і резервів, банк має проблему: його резервні вимоги – 10 % від 90 млн, дол, або 9 млн. дол., але у нього відсутні резерви! Для усунення цієї нестачі банк може здійснити декілька різних заходів. Наприклад, вік може отримати 9 млн. дол. шляхом зменшення на цю суму надання позик і депонування цих 9 млн. дол., які він отримає, у ФРС, збільшуючи свої резерви до 9 млн. дол. Ця операція змінить баланс банку таким чином:
Перший національний банк є знову в доброму стані, бо 9 млн. дол. задовольняють резервні вимоги.
Однак цей процес зменшення надання ним позик може виявитися досить дорогим. Якщо Перший національний банк має багато короткострокових позик, які поновлюються через достатньо короткі проміжки часу, то він може досить швидко зменшити загальну суму позичок шляхом “вилучення” позички, тобто окремі позики не поновлюються у відповідний час.
Однак банку це, на жаль, загрожує конфліктом з клієнтурою, якій не поновлюватимуться позички, хоча клієнти зовсім до цього не причетні. Справді, клієнти в майбутньому можуть брати позичку в якомусь іншому місці, що для банку обійдеться дорого.
Другий метод зменшення надання банком позик передбачає їх продаж іншим банкам. Це також непросто, бо інші банки особисто не знають клієнтів, яким надано позики, і тому можуть не погодитися купити позики за їхню повну вартість.
Іншою альтернативою для банку є продаж окремих його цінних паперів з метою покриття відпливу вкладів. Наприклад, банк може продати на 9 млн. дол. своїх цінних паперів і депонувати виторг у ФРС. Внаслідок цього баланс банку матиме такий вигляд:
Хоча тут уже немає незадоволених позикою клієнтів чи втрат від продажу позик, але банк несе певні витрати, що пов’язані з посередництвом, та інші мінові витрати, коли продає цінні папери. Цінні папери уряду США, що класифікують тут як вторинні резерви, є високоліквідними. Тому мінові витрати при їх продажу досить помірні Проте інші цінні папери банку є менш ліквідними, і мінові витрати можуть бути вищими. І все ж вартість продажу цінних паперів на суму 9 млн. дол. може бути набагато меншою, ніж вартість відкликання позик на 9 млн. дол
Четвертий спосіб, за допомогою якого банк може покрити відплив вкладів, є отримання резервів шляхом позички у ФРС. У нашому прикладі Перший національний банк може не займати своїх цінних паперів і обсягу позик, а взяти в позику 9 млн. дол. у вигляді дисконтних позик у ФРС. В цьому випадку баланс банку був би таким:
Існує два види витрат, які пов’язані з дисконтними позиками. Перший – це процентна ставка (називається обліковою ставкою), яка сплачується ФРС. Другий – це негрошові втрати, що випливають з відмови ФРС, бо банк занадто часто позичає у неї. Якщо банк бере надто багато дисконтних позик, то ФРС може відмовити йому в їх подальшому наданні. Мовою економіста це означає, що ФРС може “закрити досконтне віконце” для банку.
Нарешті, банк може отримати резерви для покриття відпливу вкладів, позичаючи в інших банків або корпорацій. Якщо Перший національний банк отримає 9 млн. дол. резервів, яких не вистачає, позичивши в корпорацій чи в інших банків, як правило, через федеральний ринок резервів то його баланс буде виглядати таким чином:
Вартість даної операції – процентна ставка по цих позиках.
З проведеного аналізу зрозуміло, чому банки тримають надлишкові резерви, навіть якщо надані позики або цінні папери дають вищий доход. Коли відбувається відплив вкладів, то надлишкові резерви дозволяють банкам уникати витрат, пов’язаних із 1) відкликанням або продажем наданих позик; 2) продажем цінних паперів; 3) позичанням у ФРС; 4) позичанням в інших банків або корпорацій. Надлишкові резерви – це страхування від витрат, що пов’язані з відпливом вкладів. Чим вищими є витрати, що пов’язані з відпливом вкладів, тим більші надлишкові резерви захочуть тримати банки.
Як ви чи я готові платити страховій компанії за страхування від випадкової втрати, такої, як крадіжка автомобіля, так і банк готовий сплачувати вартість нагромадження надлишкових резервів, тобто альтернативну вартість. Остання є доходом, втраченим унаслідок відмови від володіння активами, що забезпечують доход, такими, як цінні папери або надані позички, бо страхувалися від витрат, пов’язаних з відпливом вкладів. Оскільки надлишкові резерви, як і страхування, мають вартість, то банки здійснюють різні заходи для власного захисту. Наприклад, вони можуть перемістити свої набори активів до ліквідніших цінних паперів (вторинні резерви).
ПОРАДА
Банківський менеджмент легше зрозуміти, якщо поставити себе на місце банкіра і уявити свої дії в подібній ситуації. Щоб ліпше зрозуміти реакцію банку на відплив вкладів, уявіть собі, як би ви на місці банкіра реагували на дві (що йдуть одна за одною) хвилі відпливів вкладів у сумі 10 млн. дол.
Запобігання банкрутству банків
Банки тримають надлишкові і вторинні резерви також для запобігання власному банкрутству. Воно наступає в ситуації, за якої банк не може виконувати своїх зобов’язань по виплаті грошей вкладникам і не має достатньо резервів, щоб виконувати свої резервні вимоги. Щоб зрозуміти, як банк може збанкрутувати, припустімо, що вихідний баланс банку має вигляд:
Припустімо, що циркулюють чутки, начебто президент банку щойно втік на Багамські острови із значною сумою банківських коштів. Внаслідок цього банк втрачає 20 млн. дол. депозитів через їхній відплив, бо вкладники спішно вилучають 20 млн. дол. Якщо банк продасть на 10 млн. дол. цінних паперів, щоб отримати 10 млн. дол. резервів, то його баланс матиме вигляд:
Зараз нестача резервів банку становить 8 млн. дол. (обов’язкові резерви 8 млн. дол., 10 % від 80 млн. дол.). Якщо банк не має жодних позик, які можна відкликати, то він може спробувати продати свої позики іншим банкам, щоб отримати необхідні 8 млн. дол. резервів. Проте виторг від вимушеного продажу позик буде меншим, ніж вартість позик. Кінцеві втрати для банку можуть бути більшими, ніж початкова сума банківського капіталу. В цій ситуації вартість активів банку може впасти нижче вартості його пасивів, що спричинить неплатоспроможність банку (банкрутство). Інші банки, через невпевненість у поверненні своїх позичок, не надаватимуть їх цьому банку.
Якщо ФРС також не бажає надати необмежені позички банку, бо вважає, що його баланс нездоровий, то Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) оголошує банк банкрутом. Ця корпорація нині має законне право взяти на себе управління таким банком, розпустити його керівний персонал і розпродати його активи.
Оскільки це критичне становище більшою чи меншою мірою торкнеться всіх власників банку, то вони намагатимуться не допустити банкрутства. Критичного становища можна уникнути, якщо Перший національний банк матиме 8 млн. дол. більше у надлишкових або вторинних резервах або більшу суму банківського капіталу, щоб нейтралізувати втрати, які можуть виникнути внаслідок відпливу вкладів. Банк нагромаджує надлишкові резерви, вторинні резерви і банківський капітал, поза як вони страхують від найбільшої втрати, пов’язаної з відпливом вкладів,- банкрутства банку.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)