Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 21.2. Сутність перехідного періоду від командної до ринкової економіки
Однією з ознак сучасного розвитку людського суспільства є перехід від командної до ринкової економіки колишніх соціалістичних країн та союзних республік колишнього СРСР. Це стосується і економіки України. Необхідність такого переходу зумовлена об’єктивними причинами. В умовах командної системи економіка України практично вичерпала можливості економічного розвитку. Це пов’язано з тим, що низька здатність командної системи адаптуватись до науково-технічного прогресу як найважливішого інтенсивного фактора економічного розвитку в сучасних умовах, з одного боку, і вичерпність екстенсивність факторів економічного зростання, з іншого, зумовили суттєве скорочення як темпів економічного розвитку, так і підвищення ефективності економіки. За таких умов командна система вичерпала внутрішні ресурси свого розвитку, і виникла потреба трансформації до такої системи, яка б створила такі ресурси. В сучасному світі такою системою є ринкова, незважаючи на ті суттєві недоліки, які і їй притаманні.
Перехід від командної до ринкової економіки характерний для всіх так званих постсоціалістичних країн. Він відбувається у середовищі, що характеризується суттєвими змінами в усіх сферах функціонування людського суспільства в сучасних умовах. У політичній сфері здійснюються суперечливі процеси. З одного боку, збільшується кількість незалежних держав з притаманними їм формами регулювання суспільного життя, а з іншого – посилюється роль міждержавних і наддержавних утворень, що суттєво обмежують функціонування національних держав. В економічній сфері відбуваються процеси інтернаціоналізації господарського життя, посилення глобалістських тенденцій, в розвинутих країнах триває перехід до пості індустріального типу економічного розвитку. Водночас загострюються економічні проблеми, у соціальній сфері поглиблюється диференціація умов життєдіяльності різних прошарків населення, загострюються демографічні проблеми. Складні процеси відбуваються і в духовній сфері. Найголовнішим явищем у цій сфері є посилення протистояння двох типів культур: західної і східної.
Усі ці передумови безпосередньо позначаються на процесах переходу від командної до ринкової економіки, обумовлюючи специфіку нинішньої перехідної економіки. Однак при всій різноманітності умов, за яких здійснюється цей перехід, та шляхів його здійснення він має спільну суть, яка полягає у демонтажі командної системи і заміні її ринковими механізмами функціонування економіки, орієнтованої на задоволення потреб людини. Стратегічною метою цього переходу є не ринкова економіка сама по собі, а створення такої економічної системи, яка б у центр свого функціонування поставила людину з її широким спектром потреб, що підлягають задоволенню, створювала б умови для функціонування суспільства, в якому людське життя буде визнаватись головною і унікальною цінністю, що охороняється силою закону. Досягнення такої мети пов’язується із суттєвим підвищенням ефективності економіки. Тому трансформація командної економічної системи і передбачає створення такого господарського механізму, який би забезпечував вищу порівняно з попереднім ефективність суспільного виробництва. Сучасна практика господарювання свідчить, що такий механізм насамперед передбачає широке використання елементів ринкової системи. Тому перебудова командної системи і здійснюється у напрямі звуження її елементів, заміни їх елементами ринкової економіки і створення на цій основі так званої соціально орієнтованої ринкової економіки. Протягом періоду здійснення таких перетворень економіка перебуває на перехідному етапі, або у стані перехідної економіки.
Щодо суті сучасної перехідної економіки, то єдиної позиції немає. Одні автори вважають, що таким змістом є перетворення цієї системи соціально-економічних відносин, другі зводять його до реформування реальних ринкових відносин, треті вважають змістом створення відкритої національної ринкової економіки. Ряд спеціалістів вбачають зміст у побудові основи постіндустріального суспільства. Все більшого поширення набуває точка зору, згідно з якою це – процес трансформації змішаної економіки з переважанням планових зв’язків і методів регулювання економіки у змішану економічну систему, в якій пріоритетну роль відіграють ринкові зв’язки і методи впливу на економічну діяльність. За такого підходу суть перехідного процесу полягає не в руйнуванні старої економічної системи і заміні її новою, а в заміні співвідношення основних системотвірних елементів, тобто у зменшенні ролі елементів чисто командної економіки і розширенні елементів ринкової економіки.
Такий підхід базується на тому, що сучасні економіки є змішаними. В колишніх соціалістичних країнах командна система була змішаною. В ній значне місце посідали елементи ринкової економіки, хоча і функціонувала вона на директивно-планових засадах. Водночас ті системи, які називають ринковими, в сучасних умовах не є виключно такими. Це змішані системи з використанням елементів командної економіки. Тому перехід від командної до ринкової економіки не означає заміну командної економічної системи ринковою, а є процесом зміни співвідношення елементів командної і ринкової систем на користь ринкових елементів, результатами якого і буде формування змішаної системи з переважанням ринкових зв’язків і ринкових засад регулювання економіки. Цей процес отримав назву трансформаційного. Його характерною рисою є інверсійний характер, пов’язаний зі зміною послідовності економічних перетворень.
Розрізняють два типи формування ринкової економіки: класичний і інверсійний. При класичному типі відбувається природно економічний перехід від аграрного до індустріального суспільства, в ході якого створюються необхідні передумови розвитку ринкових відносин. Це первісне нагромадження капіталу, в результаті якого відбулося відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва і перетворення їх на юридично вільних, але економічно залежних, найманих працівників, з одного боку, і зосередження засобів виробництва та інших видів багатства в руках підприємців, з іншого, формування технологічного базису індустріального виробництва, створення конкурентного середовища, становлення ринкової інфраструктури. Сформована на основі цих передумов ринкова економіка в процесі свого розвитку перетворилась на змішану ринкову економіку із соціальною орієнтацією. Інверсійний тип ринкової трансформації є формуванням змішаної ринкової системи в умовах індустріального суспільства. Він охоплює роздержавлення економіки, формування багатоукладної економіки, в якій взаємодіють різні форми господарювання. Здійснюється структурна перебудова економіки з метою формування структури, що забезпечує як підвищення ефективності виробництва, так і розв’язання соціальних проблем. Важливим є процес створення конкурентоспроможного середовища, без чого неможливе функціонування ринкової економіки. Змінюється і тил відтворення з переважно екстенсивного до переважно інтенсивного, соціально орієнтованого. Відбувається гуманізація виробництва і інтелектуалізація праці, створюються передумови переходу до чет
Схема21.2. Основні завдання трансформації командної економіки в ринкову
Вертинного, інформаційного сектора економіки. Формуються умови для ефективного підприємництва і праці шляхом лібералізації та демократизації економічної діяльності, а також необхідні для нового типу господарювання інституції і ефективні зовнішньоекономічні зв’язки, що забезпечують підвищення рівня відкритості економіки і входження її у світові глобалізаційні процеси. Здійснюється регіоналізація та муніципалізація економіки, посилюється децентралізація економіки і зміцнюються утворення, що самофінансуються.
Трансформація командної економіки в ринкову передбачає розв’язання таких основних завдань (див. схему 21.2).
Первісне нагромадження капіталу, як один із найважливіших трансформаційних процесів, пов’язаний із змінами у системі власності, а саме – із звуженням сфери державної власності і формуванням приватної власності у різних її формах. Основними засобами здійснення цих процесів є приватизація державного майна. Значну роль відіграла й інфляція, що супроводжувалась перерозподілом багатства на користь незначної частки населення.
Важливою складовою трансформаційних процесів є демонополізація економіки. Командна система була системою не тільки тотального одержавлення економіки, а й тотальної її монополізації з боку держави. В таких умовах ринкові елементи не могли суттєво вплинути на функціонування економіки, оскільки відсутній такий елемент ринкового механізму, як конкуренція. Створення конкурентного середовища передбачає здійснення заходів щодо демонополізації економіки.
Трансформаційні процеси в перехідній економіці включають і структурну перебудову економіки. Структура командної економіки зорієнтована на її цілі, пріоритетними серед яких був переважний розвиток виробництва засобів виробництва і військової продукції. Така структура не відповідає потребам суспільства з соціально орієнтованою економікою. Тому важливим напрямом трансформаційних процесів є заходи щодо зміни існуючої структури економіки, приведення її в стан, що відповідає вимогам соціально орієнтованої економіки.
Для трансформаційної економіки характерними є і процеси її соціалізації, тобто підвищення ролі людини, її добробуту. Вони реалізуються передусім через здійснення заходів, що протистоять погіршенню матеріального становища членів суспільства, спричиненого процесами первісного нагромадження капіталу. Однак головним їх напрямом є створення умов формування пості індустріального суспільства з його високою часткою нематеріального виробництва і забезпечення умов для всебічного розвитку людини. Для цього необхідно створити нову систему соціального захисту. Реалізація названих головних завдань визначає і основні риси трансформаційної економіки (див.: Економічна теорія : підручник / за ред. В. М. Тарасовича. – К., 2006. – С. 624). До них можна віднести:
– формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання;
– формування структури економіки в напрямі переходу до вищих технологічних укладів, розширення третинного і четвертинного секторів економіки;
– перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;
– становлення конкурентоспроможного національного виробництва;
– гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов’язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери;
– лібералізація і демократизація економічного життя з мстою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;
– інституалізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, права тощо), притаманних громадянському суспільству;
– становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання – ринкового, державного і громадського;
– формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансуються і є невід’ємними складовими національної економіки:
– поступове збільшення відкритості національної економіки, її органічне включення у світові процеси глобалізації та інтернаціоналізації, розширення ефективних зовнішніх зв’язків, при одночасному посиленні суверенної національної економіки.
Реалізація зазначених завдань в Україні ускладнюється рядом обставин, яких не було у більшості постсоціалістичних країн. По-перше, економіка України тривалий час функціонувала як складова частина єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу. Вона не була самостійною економічною системою, не мала ознак національної економіки. Тому розв’язання завдань трансформаційного періоду до ринкової системи повинно було відбуватись одночасно з формуванням національної економіки, що суттєво ускладнювало трансформаційні процеси.
По-друге, трансформаційні процеси в Україні перебувають під несприятливим впливом політичних факторів. Політична ситуація в Україні після здобуття незалежності нестабільна. Розклад політичних сил характеризується відсутністю єдності в питаннях щодо пошуку шляхів перебудови економіки. Значно впливають на економічну політику антиринкові сили, що гальмують здійснення заходів прискорення економічних реформ. Протягом 1990-х років сформувався правлячий клас, генетично пов’язаний з колишньою комуністичною верхівкою, сформований з неї, і нових магнатів – колишніх “червоних директорів” та вихідців із спецслужб. їх зусиллями створено систему влади, спрямовану на підпорядкування соціально-економічних перетворень своїм корпоративно-клановим інтересам. Така ситуація в країні склалась у результаті того, що в суспільстві не було інтегрального масового руху з єдиною ідеологією, яка б охопила значну частину українського суспільства.
По-третє, відірваність віл загальноцивілізованого розвитку, що проявилась під час перебування України у складі СРСР, привели до суттєвого відставання від ринкових країн у якості ринкових відносин. Ринкові форми мали формальний характер. Майже нерозвиненою була і ринкова інфраструктура. Це суттєво ускладнювало процес ринкових перетворень.
По-четверте, у перехідний період Україна вступила з ознаками кризового стану економіки. В перші роки незалежності ці ознаки переросли у справжню кризу економіки, що проявилась в усіх її складових. Різко скоротилися обсяги виробництва, розладнався грошовий обіг, зазнала кризи і фінансова сфера, високими темпами відбувалася інфляція, стрімко зростало безробіття і, як наслідок, палав рівень життя. Все це створило складні умови для здійснення соціально-економічних перетворень, загальмувало трансформаційні процеси.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)