Економічна теорія – Чепінога В. Г. – 23.3. Основні напрями структурної перебудови економіки
Структурна перебудова має широкий спектр впливу на формування і розвиток ефективної ринкової моделі економіки. Реалізація її цілей передбачає визначення основних напрямів. Це, по-перше, формування макроекономічних пропорцій, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці. Такі пропорції повинні, з одного боку, забезпечити найсприятливіші умови для підвищення темпів зростання ВВП як основного показника, що визначає ресурсні можливості економіки, а з іншого – ефективне його використання в таких сферах, як кінцеве споживання, інвестиції та зовнішня торгівля. Щоб ці пропорції сформувати, потрібні такі заходи:
– стабілізація і поступове підвищення темпів розвитку економіки;
– підвищення ефективності виробництва, передусім за рахунок зниження матеріаломісткості виробництва на основі прогресивних технологій;
– формування галузевої структури виробництва ВВП, наближеної до структури розвинених країн. Це потребує високих темпів розвитку сфери послуг;
– досягнення ефективнішого використання ВВП за рахунок збільшення частки споживання населенням матеріальних благ і послуг, нарощування експортного потенціалу та формування позитивного сальдо торгового балансу.
Другим напрямом структурної перебудови економіки є розвиток науково-технічного потенціалу, максимальне його спрямування на розроблення, освоєння та широке використання принципово нових машин, технологій та матеріалів. Реалізація цього напряму передбачає:
– забезпечення збереження кадрового і наукового потенціалу країни;
– створення умов для розвитку тих науково-дослідних установ, що забезпечують розвиток прогресивних галузей економіки;
– диверсифікацію науково-технічного потенціалу військово-промислового комплексу.
Третім напрямом структурної перебудови е радикальна зміна природокористування для зменшення технологічного навантаження на навколишнє середовище. Це передбачає:
– заходи з підвищення ефективності використання природних ресурсів;
– перехід на екологічно чисті технології і виробничі процеси, виведення з дії екологічно шкідливих виробництв.
Втілення в життя зазначених основних напрямів структурної перебудови потребує суттєвих змін у матеріальному виробництві, соціальній сфері і регіональній структурі економіки. Насамперед, зміни повинні відбуватися у промисловому комплексі країни, який є досить потужним. За обсягом виробничих фондів Україна належить до індустріально розвинутих країн світу. Але їх якісні показники суттєво поступаються сучасним вимогам науково-технічного прогресу. Тому цей комплекс далеко не повністю відповідає потребам економіки країни, бо недостатньо орієнтований на виробництво продукції кінцевого споживчого попиту, перевантажений галузями первинного сектора економіки з низьким ступенем переробки сировини, має високу матеріало – і енергомісткість виробництва в умовах майже монопольної залежності від імпорту енергоносіїв. Значна частина промислового комплексу України зорієнтована на випуск військової продукції за відсутності завершених технологічних циклів виробництва, а галузі цивільного виробництва мають відсталий технологічний і економічний рівень виробництва, що зумовлює недостатню конкурентоспроможність багатьох видів промислової продукції. Тому в промисловому комплексі повинні відбуватися зміни, спрямовані на створення високотехнологічного конкурентоспроможного виробництва, адаптованого до ринкових умов, здатного задовольняти як переважну частину власних потреб економіки України, так і брати активну участь у світогосподарських зв’язках на взаємовигідних умовах. Такі зміни здійснюватимуться одночасно на двох рівнях – міжгалузевому і галузевому.
На міжгалузевому рівні буде поступово підвищуватись частка галузей з виробництва споживчих товарів, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення економіки. Це дасть змогу сформувати міжгалузеву структуру виробництва, адекватну потребам економіки України і світовому досвіду. Такі пропорції в промисловому комплексі передбачається досягти за рахунок таких заходів:
– уповільнення темпів розвитку енергомістких галузей, що знизить їх частку у ВВП;
– поліпшення галузевої структури галузей, що виробляють матеріали, і структури матеріалів, за рахунок переважного розвитку хімічної і нафтохімічної промисловості та підтримки високих темпів розвитку лісової, деревообробної і целюлозно-паперової галузей та промисловості будівельних матеріалів;
– активізація розвитку і підвищення в структурі промислового виробництва частки соціально орієнтованих галузей – легкої і харчової промисловості;
– підтримання високих темпів розвитку машинобудування і металообробки, проведення робіт з конверсії та диверсифікації підприємств військово-промислового комплексу, що створює матеріально-технічну основу для переоснащення інших галузей економіки та здійснення структурної перебудови в цілому.
Реалізація структурних змін на другому рівні відбуватиметься шляхом:
– підвищення соціальної орієнтації виробництва в кожній галузі;
– формування ефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях через обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення частки виробництв, що мають завершений технологічний цикл і поліпшують використання власного природноресурсного потенціалу;
– науково-технічного оновлення виробництв, впровадження нових ефективніших і екологічно безпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції, освоєння нових прогресивних ЇЇ видів, що будуть конкурентоспроможними на зовнішньому ринку і замінюватимуть імпортні матеріали;
– розвитку виробництва для задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації.
Структурна перебудова в агропромисловому комплексі спрямовується на істотне збільшення продовольчого і сировинного потенціалу країни, поліпшення задоволення потреб населення в різноманітних і якісних харчових продуктах, забезпечення експортної орієнтації виробництва. Переважного розвитку будуть набувати такі галузі АПК, як зернове господарство, вирощування олійних культур, цукрових буряків, виробництво м’яса і молока та переробної промисловості. Це ті галузі, що спираються на значні земельні і трудові ресурси, сприятливі природні умови та традиції сільського господарства України.
Важливим напрямом структурної перебудови АПК є перехід до інтенсивного типу розвитку виробництва, а саме: застосування технологій ресурсозбереження у рослинництві і тваринництві, нових поліпшених сортів і гібридів сільськогосподарських культур, високопродуктивних порід худоби та птиці, зміцнення кормової бази, освоєння грунтозахисних систем землеробства, поглиблення регіональної внутрішньогалузевої спеціалізації виробництва. У переробній промисловості головна увага зосереджуватиметься на поглибленні переробки сировини, нарощуванні виробництва готових до споживання продуктів, напівфабрикатів, кулінарних виробів, продукції лікарсько-профілактичного призначення, збагаченої радіопротекторами і біологічно активними речовинами, тощо. У цукровій, масложировій, спиртовій і м’ясопереробній промисловості перевага віддаватиметься модернізації та реконструкції вузькоспеціалізованих підприємств, що значно підвищить рівень комплексної переробки сировини, забезпечить економію матеріалів, паливно-енергетичних і водних ресурсів. У результаті буде забезпечено раціональну структуру АПК, який постачатиме у промисловість сільськогосподарську сировину, а населенню – високоякісні продовольчі товари, а також посяде стале місце у світовій торгівлі.
Структурні перетворення економіки України передбачають значне розширення і вдосконалення невиробничої сфери, здійснення істотних заходів соціального захисту населення. В умовах переходу до ринкової економіки розвиток таких галузей, як освіта, охорона здоров’я, житлове і комунальне господарство, культура і мистецтво, фізична культура і спорт базуватиметься на таких принципах:
– забезпечення державної підтримки розвитку сфери послуг на рівні, який гарантує нормальні умови життєдіяльності;
– максимальне залучення недержавних коштів на утримання і розвиток закладів галузей соціально-культурного призначення;
– комерціалізація сфери послуг за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдасть шкоди суспільству.
Важливим напрямом структурної перебудови є підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного потенціалу країни. Це для України має особливе значення, бо сприяє прискоренню ринкової трансформації економіки, входженню її до регіональних і світових ринків товарів та створенню валютних резервів, необхідних для модернізації виробництва. В сучасному світі конкурентоспроможність все більше визначають не традиційні фактори, такі як природні і трудові ресурси та капітал, а фактори вищого порядку – інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення, спеціальні знання у вигляді науково-технічних баз даних з окремих галузей і виробництв, наявність фахівців відповідного профілю знань. Україна має високий рейтинг у забезпеченості такими факторами, що створює широкі можливості для отримання конкурентних переваг. Стратегія структурної перебудови і спрямовується на підвищення ефективності використання названих факторів, насамперед, у галузях промисловості. Для цього необхідні грунтовні дослідження конкурентного середовища, визначення особливостей національної економіки, що забезпечать конкурентні переваги для вітчизняних виробників.
Структурна перебудова економіки України здійснюється і в таких напрямах як формування енергозберігаючої моделі розвитку економіки, технологічне оновлення виробництва, реструктуризація підприємств та створення ефективних регіональних структур економіки.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)