Аудит – Рядська В. В. – 1.2 Класифікація робіт, які виконуються аудиторами
Як було зазначено вище, головною функцією аудиту є захист інформаційних потреб осіб, які приймають певні управлінські рішення на підставі фінансових звітів. У результаті проведення аудиту користувач інформації отримує впевненість певного рівня про те, що фінансовим звітам можна (чи не можна) довіряти.
Результатом розвитку ринку аудиторських послуг є те, що сучасні аудиторські фірми мають дуже широкий спектр робіт, які вони виконують. Причому існує досить багато видів робіт, які не пов’язані з формуванням висновку та наданням замовникам впевненості щодо надійності інформації. У теорії аудиту існує багато різних класифікацій послуг, які виконуються аудиторами. Проте стандарти з аудиту (Міжнародна концептуальна основа завдань з надання впевненості) мають власне їх групування, яке дозволяє правильно визначати та використовувати стандарти у професійній діяльності аудиторів. Схема класифікації наведена на рисунку 1.3.
Отже, всі види робіт, які виконуються аудиторами поділяються на дві великих групи:
Перша група – це роботи, пов ‘язані з наданням впевненості користувачам,
Друга група – це роботи, внаслідок виконання яких впевненість користувачам не надається. Такі роботи отримали спеціальну назву “супутні послуги”.
До супутніх послуг, зокрема, відносяться завдання, що підпадають під дію Міжнародних стандартів супутніх послуг, наприклад, завдання з погоджених процедур або складання фінансової та іншої інформації, складання податкових декларацій, що не передбачає висловлення думки стосовно впевненості, консалтингові (дорадчі) завдання, наприклад, консалтинг з менеджменту або питань оподаткування.
1.2.1. Поняття та характеристики робіт (завдань) з надання впевненості
Завдання з надання впевненості – це завдання, виконуючи які, аудитор робить висновок, призначений підвищити ступінь довіри майбутніх користувачів, які не є відповідальною стороною щодо результатів оцінки або порівняння предмета завдання з відповідними критеріями.
Впевненість – це ступінь довіри користувача до достовірності предмета перевірки аудитором.
Користувач, як правило, не виконує роботи, пов’язані з підготовкою інформації. Для нього процес підготовки інформації представляє собою “чорний ящик”, на вході якого є дані про господарські операції, а на виході показники, що характеризують результат такої діяльності. Отже, цілком зрозуміло, що користувач інформації про результати діяльності хоче бути впевненим, що процедури систематизації та обробки в середині “чорного ящика” є надійними і на виході дають достовірний результат і що показникам фінансових звітів можна довіряти.
Разом з тим аудитор, який повинен надати користувачеві таку впевненість, не може говорити про те, що рівень її абсолютний. Абсолютна впевненість означала б, що можна на 100% гарантувати відсутність суттєвих перекручень та помилок в інформації, щодо якої аудитором зроблено висновок.
Абсолютна впевненість недосяжна внаслідок дії таких чинників:
– під час проведення процедур перевірки, як правило, використовується не суцільний, а вибірковий підхід,
– отримані аудитором докази за своїм характером є ймовірніше переконливими, ніж остаточними,
– завжди існують обмеження, які властиві будь-якій системі внутрішнього контролю.
Тому коли аудитор виконує завдання, пов’язані з наданням впевненості, така впевненість для користувача може бути у формі обгрунтованої впевненості та обмеженої впевненості.
Метою завдання з надання обгрунтованої впевненості є зменшення ризику завдання з надання впевненості до прийнятно низького рівня в обставинах завдання як основи для позитивної форми висновку практика. Тобто, аудитор висловлює високий, але не абсолютний рівень впевненості в тексті аудиторського висновку про те, що інформація, яка пройшла аудиторську перевірку не містить суттєвих викривлень, це так звана позитивна форма висновку.
Метою завдання з надання обмеженої впевненості є зменшення ризику завдання з надання впевненості до рівня, який є прийнятним в обставинах завдання (але цей ризик є більшим, ніж у завданні з надання обгрунтованої упевненості) як основи для негативної форми висновку практика. Тобто аудитор в тексті аудиторського висновку говорить про те, що під час проведення перевірки він не отримав свідчень, які робили б підстави вважати, що інформація, яка пройшла перевірку, містить суттєві викривлення, це так звана негативна форма висновку.
Кожне завдання з надання впевненості повинно мати такі елементи:
А) тристоронні відносини між аудитором, відповідальною стороною та користувачами;
Б) предмет перевірки: фінансові звіти або інша інформація;
В) відповідні критерії, щодо виконання яких буде формуватися висновок: концептуальна основа фінансової звітності, концептуальні основи ефективності внутрішнього контролю;
Г) достатні відповідні докази;
Д) письмовий висновок з надання впевненості^ форма якого відповідає завданню з надання обгрунтованої впевненості або завданню з надання обмеженої впевненості.
Отже, як було вже зазначено вище, тристоронні відносини завжди існують, коли мова йдеться про аудит фінансових звітів. Відносини аудиту передбачають наявність трьох окремих сторін: аудитора, відповідальної сторони та користувача. Це поняття також є визначальним і для того, щоб можна було говорити, що завдання, яке отримано, є завданням з надання впевненості.
Міжнародні стандарти аудиту застосовують термін “професійний бухгалтер практик”. Цей термін також включає і термін “аудитор”.
Відповідальна сторона – це особа або особи, які несуть відповідальність за предмет перевірки. Наприклад, управлінський персонал, який звітує за результати своєї діяльності і складає фінансову звітність.
Відповідальна сторона може бути (а може й не бути) стороною, що наймає аудитора (замовником).
Користувач – особа, особи або клас осіб, для яких аудитор готує висновок з завдання з надання впевненості. Бувають випадки, коли відповідальна сторона може виступати в ролі користувача. Відповідальна сторона та користувач часто належать до різних організацій, але це є не обов’язковою умовою.
Сучасний ринок аудиторських послуг має досить широкий спектр осіб, які мають статус користувачів. Так можна назвати таких основних користувачів фінансової звітності та іншої інформації про господарську діяльність підприємства: інвестори (власники підприємства – засновники та акціонери), органи управління підприємства, працівники підприємства, банки, постачальники та інші кредитори, державні регуляторні органи, клієнти (замовники), громадськість. Зрозуміло, що різні користувачі мають різні інформаційні потреби (див. табл. 1.1).
Наступним обов’язковим елементом завдання з надання впевненості є предмет.
Предмет та інформація з предмета завдання з надання впевненості може мати різну форму, наприклад:
* фінансові показники або умови (наприклад, історичний або прогнозний фінансовий стан, фінансові показники та ліквідність), для яких інформацією з предмета можуть бути визнання, оцінка, подання та розкриття, представлені у фінансовій звітності;
* нефінансові показники або умови (наприклад, показники підприємства), для яких інформацією з предмета можуть бути ключові показники продуктивності та ефективності;
– фізичні характеристики (наприклад, потужність обладнання), для яких інформацією з предмета може бути документ із специфікацією;
* системи та процеси (наприклад, система внутрішнього контролю підприємства або система інформаційних технологій), для яких інформацією з предмета може бути твердження з ефективності;
– поведінка (наприклад, корпоративне управління, відповідність законодавству, управління людськими ресурсами), для якої інформацією з предмета може бути звіт про відповідність або звіт про ефективність.
Таблиця 1.1.
Користувачі фінансової звітності та їхні інформаційні потреби
Користувачі | Інформаційні потреби |
Інвестори | Здатність підприємства сплачувати дивіденди. Прийняття рішень щодо придбання, утримання або продажу інвестицій. |
Органи управління підприємством | Прийняття рішень щодо поточного та стратегічного управління |
Працівники | Стабільність і прибутковість підприємства. Збереження робочих місць, оплата праці та пенсійне забезпечення. |
Банки | Своєчасне повернення позики та отримання відсотків |
Постачальники та інші кредитори | Своєчасність оплати рахунків |
Клієнти (замовники) | Гарантії отримання відповідних товарів та послуг вчасно, в повному обсязі та належної якості |
Уряд (державні регуляторні органи) | Своєчасність і повнота сплати податків. Оцінка отриманого та прогноз майбутнього національного доходу і розподіл ресурсів. |
Громадськість | Вплив діяльності підприємства на добробут суспільства (зайнятість, екологію, тощо) |
Предмети мають різні характеристики. Так, наприклад, інформація, яка формує предмет перевірки, може бути:
– якісною, або кількісною, об’єктивною або суб’єктивною,
– історичною або прогнозною, відноситися до певного моменту часу (моментні показники), або покривати визначений період часу (інтервальні показники).
Такі характеристики впливають на:
А) точність оцінки або вимірювання предмета щодо критеріїв;
Б) переконливість наявних доказів.
Предмет перевірки має бути чітко визначений, послідовно оцінюваний або вимірюваний за відповідними критеріями та мати форму, яку можна перевірити за допомогою процедур із збирання доказів та для підтвердження цієї оцінки.
Критерії є важливим елементом при формуванні аудитором своєї думки у висновку, так як вони формують основу, стосовно якої був оцінений та вимірюваний предмет перевірки, та інформують про нього користувача. Без таких критеріїв будь-яка думка може піддаватися стороннім тлумаченням та неправильному розумінню.
Критерії – це контрольні показники, що використовуються для оцінки або вимірювання предмета, включно з показниками, там де це прийнятно, подання та розкриття.
Приклади критеріїв:
– для аудиторської перевірки фінансових звітів критерієм можуть виступати Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку, які діють в Україні, або Міжнародні стандарти фінансової звітності,
– для підготовки висновку про систему внутрішнього контролю за критерій може бути вибрана концептуальна основа внутрішнього контролю, при підготовці висновку про відповідність декларацій з оподаткування законодавству критеріями можуть виступати законодавчі акти.
Критерії можуть бути встановленими (формальними), або спеціально розробленими (менш формальними). Установлені критерії визначаються законами, нормативними документами, положеннями. Спеціально розроблені критерії визначаються для конкретного завдання та узгоджуються з метою завдання. У цьому випадку доцільно професійному бухгалтеру обговорити розроблені критерії з відповідальною стороною або користувачем.
Відсутність чітко визначених критеріїв приводить до того, що будь-який висновок може піддаватися різним тлумаченням та неправильному розумінню. Тому дуже важливо, щоб кожне завдання з надання впевненості мало відповідні критерії залежно від контексту, тобто від обставин завдання.
Для окремих користувачів можуть розроблятися різні критерії при одному і тому ж предметі перевірки. Наприклад, необхідно зробити висновок щодо якості продукції, яка реалізується підприємством на ринку. З цією метою відповідальна сторона одного підприємства використовує в якості критерію кількість отриманих скарг від покупців, як предмет оцінки задоволення покупців, а відповідальна сторона іншого підприємства може визначати з цією метою кількість повторних покупок впродовж трьох місяців після першої покупки.
Отже, дуже важливо, щоб прийняті критерії для виконання завдань з надання впевненості мали певні характеристики:
А) значимість: значимі критерії дають змогу зробити висновки, що допоможуть користувачам у прийнятті рішень;
Б) повнота: критерії будуть достатньо повними, коли не пропущені відповідні фактори, які можуть вплинути на висновки в контексті обставин завдання. Повні критерії включають, там, де це потрібно, показники подання та розкриття;
В) надійність: надійні критерії не дозволяють давати суперечливої оцінки або вимірювання предмета включно, якщо це необхідно, з поданням та розкриттям, якщо вони використовуються в подібних обставинах аудиторами з подібною кваліфікацією;
Г) нейтральність: нейтральні критерії дають можливість дійти неупереджених висновків;
Д) зрозумілість: зрозумілі критерії дають можливість дійти висновків, які будуть чіткими та повними та не будуть піддаватися різним тлумаченням.
В якості критеріїв для оцінки або вимірювання предмета завдання з надання впевненості не можуть використовуватись очікування, судження або власний досвід аудитора.
При виконанні будь-якого завдання з надання впевненості аудитор повинен мати доступ та отримати достатні та відповідні докази того, що інформація з предмета не має суттєвих перекручень. При плануванні та виконанні завдання, особливо при визначенні природи, порядку виконання завдання та об’єму процедур збору доказів, аудитор враховує суттєвість, ризик завдання з надання впевненості та кількість і якість наявних доказів.
І нарешті, результатом виконання будь-якого завдання з надання впевненості є письмовий висновок з надання впевненості, форма якого відповідає завданню з надання обгрунтованої впевненості або завданню з надання обмеженої впевненості.
Концепція обгрунтованої впевненості пов’язана з накопиченням аудиторських доказів, потрібних аудиторові для висновку про відсутність суттєвих викривлень у фінансових звітах, розглянутих в цілому. Обгрунтована впевненість стосується всього процесу аудиту.
Аудиторська перевірка не є гарантією того, що фінансові звіти не містять суттєвого викривлення, оскільки отримати абсолютну впевненість неможливо. Крім цього, аудиторський висновок не гарантує майбутньої життєздатності підприємства, ні ефективності, ані результативності діяльності управлінського персоналу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)