Загальна психологія – Максименко С. Д. – Форми мислення
Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.
Судження – це форма мисленого відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відносин у певних об’єктах. Наприклад: “Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам”, “Ця квітка – блакитна”, “Це – вагомий доказ” тощо.
Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте судження та речення – речі не тотожні.
Судження – це акт мислення, що відображає зв’язки, відношення речей, а речення – це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення.
Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники не є судженнями (“Агов”, “Ану”, “Хто це?”). Між судженнями та реченнями, таким чином, існує складний зв’язок.
Кожне судження включає суб’єкт і предикат.
Суб’єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається в нашій свідомості. Предикат – це відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми стверджуємо. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються”, де “всі метали” – це суб’єкт, а “при нагріванні розширюються” – предикат. Стверджуючи одне, ми заперечуємо друге. Так, говорячи: “Кит – не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до класу риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.
Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують в об’єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними (“Київ – столиця України”), частковими (“Деякі метали легші, ніж вода”), загальними (“Усі люди смертні”). Це прості судження.
Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними (наприклад: “У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові”). Залежно від того, стверджуємо ми чи заперечуємо наявність певних ознак і відносин в об’єктах, судження бувають ствердними або заперечними.
Істинність наших знань або суджень ми можемо з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, зіставляючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.
Міркування – це низка пов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.
Умовиводом називається така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове.
В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні або за аналогією.
Індуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі конкретного, часткового робиться узагальнення (наприклад: “Срібло, залізо, мідь – метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються”).
Дедуктивний умовивід – це судження, в якому на підставі загального здобуваються знання про часткове, конкретне (наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло – метал: отже, срібло при нагріванні розширюється”).
Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих істотних ознак об’єктів, і на цій підставі робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками.
Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.
Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття – це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.
Істотні ознаки – це такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших об’єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять у собі насіння, яке є засобом розмноження, а не їх форма, колір, вигляд.
Поняття виникають на основі чуттєвого досвіду. Останній є передумовою формування змістовних понять. Поняття відображають світ глибше і повніше, ніж уявлення.
Поняття завжди існує і виявляється в слові, через слово воно повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, які складають різні галузі наук.
Поняття і слово являють собою єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям його утворення. Поняття – елемент думки, слово – елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово – це поняття. Наприклад, “вечоріє” – слово, але не поняття, “так” – слово, але не поняття тощо.
Трапляється, що поняття виражається кількома словами. Наприклад, поняття “єдність організму та середовища” передане словосполученням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.
Обсяг поняття – це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст поняття – це відбита в ньому сукупність їх істотних ознак.
Поняття з більшим обсягом називаються родовими (“меблі”, “рослини”) щодо понять з меншим обсягом ознак (“стіл”, “дерево”), які в такому разі є видовими. Цей поділ є відносним. Поняття, що мають ще ширший обсяг, називаються “категорії*” (наприклад, “рух”, “кількість”, “якість”, “простір”, “час”).
Поняття поділяються на загальні та одиничні. Ті поняття, які відображають істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними (“країна”, “місто”, “письменник”, “учений”). Поняття, які відображають ознаки цілих класів предметів, є загальними (“елемент”, “зброя” тощо).
Поняття поділяють на конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відображаються певні предмети, явища та зв’язки між ними (наприклад, “меблі”, “рослини”, “тварини”). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів (“вага”, “мужність”, “хоробрість”, “добро”, “зло” тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція має місце в утворенні кожного поняття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)