Загальна психологія – Максименко С. Д. – 1. Предмет психології
При створенні підручника автори додержувалися принципу простоти: про найскладніше в психології писати так, щоб навчальні знання забезпечували зв’язок із досягненнями сучасної психологічної науки про людину. Автори прагнули створити курс, простий за викладом матеріалу і водночас досить повний, щоб у майбутньому не було потреби переучуватися.
Створюючи підручник, автори намагалися по-новому скомпонувати структурні блоки теоретичного матеріалу, аби вони сприяли формуванню в студентів поглибленого розуміння логічного змісту курсу.
Важливим доповненням до процедури самостійної роботи над опануванням змісту навчального матеріалу є запропоновані:
А) модель поетапного розкриття істотних ознак і характеристик психічних явищ, яка включає визначення ключових понять;
Б) формалізована структура змісту теми;
В) питання проблемного характеру для самостійної роботи;
Г) альтернативно-тестові завдання для самоконтролю;
Д) завдання та проблемні ситуації для аналізу.
Зміст окремих завдань, включених у процедурний блок, виходить за межі наявної в підручнику інформації, спонукаючи студента до творчого пошуку, розвитку психологічної допитливості.
У кожному розділі подано перелік рекомендованої літератури для самостійної роботи студентів.
Підручник “Загальна психологія” написано колективом авторів:
Академік АПН України доктор психологічних наук, професор С. Д. Максименко – розділи 1-10,12,13,16-19;
Академік АПН України В. О. Зайчук – розділ 22;
Доктор психологічних наук, професор В. В. Клименко – розділи 20, 21,23;
Кандидати психологічних наук, доценти М. В. Папуча, О. Соловієн-ко – розділи 11,14, 15.
ЧАСТИНА ПЕРША. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
1. Предмет психології
Ключові поняття теми:
Психологія, психіка, механізми психіки, діяльність, психічне відображення, рефлекс, свідомість, несвідоме
Психологія – наука і система знань про закономірності, механізми, психічні факти і явища в житті людини.
Психічні факти виявляються об’єктивно, зовні: в міміці, психомоторних діях, рухах, діяльності – і творчості і суб’єктивно, внутрішньо: у відчуттях, сприйманні, увазі, пам’яті, уяві, почуттях, волі тощо. Разом з тим їхній зміст може усвідомлюватися або існувати в неусвідомлюваній формі.
Протиріччя внутрішнього і зовнішнього у психіці людини розв’язуються через рухи, дії і вчинки, що виражають ставлення людини до інших людей, природи й суспільства.
Зміст і динамічну характеристику стосунків людини слід шукати в її мотивах, потребах, меті, до якої вона прагне, а також у властивостях темпераменту, характеру і її здібностей.
Основними механізмами психіки людини є відображення, проектування і опредметнення – докладання людиною власних зусиль і хисту до формування матеріальних речей або знакових систем.
У продуктах діяльності відображається неповторність, самобутність і індивідуальність, що є мірою виявлення людини – її творчого потенціалу.
Для отримання об’єктивних і точних даних про закономірності, механізми психіки і психологічні факти використовуються методи дослідження. Метод – шлях пізнання і застосування системи прийомів для досягнення певної мети. Наприклад, існують методи самовиховання, методи управління, методи наукової творчості тощо.
У психолргії розроблені методи вивчення психічних фактів і феноменів. До них відносять: спостереження, самоспостереження, експеримент (лабораторний, природний і експериментально-генетичний), метод експертних оцінок, анкетування, інтерв’ю, тести тощо.
Головна вимога до методів наукового дослідження в психології – давати ймовірне знання, досягати об’єктивності відтворення психічних фактів і феноменів оптимальним шляхом – відповідно до закону оптимальности Ті самі вимоги стосуються і методів практичної діяльності людини, до них вдаються здебільшого з метою гармонізувати психіку, дії, діяльність і творчість – з мінімальним докладанням енергії, часу і праці.
Додержання цих вимог/передбачає методичність – послідовність і організованість дій на основі одного методу або системи методів пізнання, навчання, трудової діяльності. Тому методичність є необхідною умовою і системоутворюючим чинником оптимізації людської діяльності.
Психологія – одна з наук про людину. Предметом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного і суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона – метод орієнтування організму в навколишньому світі, регулятор поведінки і діяльності в динамічних умовах середовища.
Психічна активність людини спрямована на різні предмети. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потреби як необхідні умови життя, людина шукає й отримує з навколишнього природного та соціального середовища потрібні для цього джерела, набуває знань, планує свої дії, визначає методи й шляхи їх здійснення, докладає великих зусиль, щоб досягти певної мети, переживає успіхи і невдачі. ^”Усе це – психічна активність людини, предмет вивчення психології.
Предмет психології – закономірності розвитку і вияву психічних явищ та їх механізми.
Коло явищ, які вивчає психологія, у кожної людини виявляється чітко і досить виразно: це наші почуття, думки, образи, сприймання, прагнення, бажання, уява, погляди тощо – все, що утворює внутрішній зміст нашого життя, яке дається нам безпосередньо і належить нам.
Психічне явище – власність людини.
Почуття, думки, образи, сприймання, прагнення, бажання, уява і погляди так чи інакше пов’язані з тим, що перебуває поза людиною і що нею відображається. Відображене – духовне надбання людини, яке пов’язує її з культурою людства і ноосферою.
Психічне – відображення взаємодії з довкіллям, дійсністю. Людина, відображаючи дійсність, сама є частиною цієї дійсності. Відобр
Аження включає і відображення самої себе, яке набуває форми самопочування. Ось чому психічні явища являють собою процеси, властивості конкретної людини, оскільки вони містять особливо близьке і значуще для неї і разом з тим зміст психічних /станів людини в момент створення відображення.
Психічне – суб ‘єктивне відображення.
Суб’єктивність як властивість відображення відбиває ставлення людини до свого оточення, яке визначають особисті погляди, інтереси, смаки, уподобання тощо, що й свідчить про її відмінність від інших людей, неповторність. Надмірна суб’єктивність відображення довкілля призводить до помилкових поглядів, позицій, оцінок і суджень, що підвищує аварійність у діях і діяльності людини.
Психічне – регулятор взаємодії з довкіллям.
Почуття, думки, образи, сприйняття, прагнення, бажання, уява і погляди так чи інакше пов’язані з тим, що існує поза людиною, що вона відображає, і є не лише продуктами дій і діяльності людини. Користуючись відображенням як безпосереднім регулятором дій і діяльності, вона здатна стабілізувати їх параметри, підтримувати оптимум функціонування, спрямовувати їх перебіг за певною програмою, тобто втілювати свої суб’єктивні здобутки в матеріальні конструкції. Те саме стосується і власних здібностей особистості, які належать до процесів регулювання.
Психічне – здатність до розвитку змісту, глибини і регулювальної сили відображення, до упорядкування, спрямування дій і діяльності людини.
У психічному як регуляторі дій і діяльності криється величезний потенціал розвитку самих механізмів психіки: відображення, проектування і втілення. Адже людина не лише відображає, а й перетворює довкілля на нові форми, будує їх відповідно до законів гармонії, а це у свою чергу сприяє поліпшенню її життя і діяльності.