Управління конфліктами – Жаворонкова Г. В. – 1.3 Конфліктний функціоналізм Георга Зіммеля
Зіммеля більшість учених відносить до засновників теоретичної конфліктології. Він вважав, що конфлікт у суспільстві неминучий та невідворотний. Але якщо Маркс соціальну структуру суспільства представив у вигляді пануючих і підлеглих сфер ( конфлікт, на його думку, виростає в системі “панування-підкорення” й завжди веде до руйнування або соціальних змін), то Зіммель соціальну структуру суспільства представив у вигляді нерозривних взаємопов’язаних процесів асоціації і дисоціації її елементів, тобто конфлікт є природним складником цих процесів, а оскільки конфлікт властивий як дисоціації, так і асоціації, то він необов’язково призводить до руйнування системи або соціальних змін.
Зіммель відзначає позитивні наслідки конфліктів: збереження і зміцнення соціальної системи як цілісності об’єднання, і уніфікація соціального організму.
Як джерела конфлікту Зіммель називає не тільки зіткнення інтересів, але й прояв людьми так званих ним “інстинктів ворожості”. Інстинкт ворожості може посилити гостроту конфлікту. Пом’якшити ж конфлікт можливо завдяки гармонії відносин між людьми та інстинкту любові.
Таким чином, Зіммель виділяє своєрідні чинники, що впливають на характер протікання конфлікту – інстинкти любові й ненависті.
Зіммель розглядає конфлікт як мінливу змінну, яка проявляє різні ступені інтенсивності або сили. Крайніми точками шкали інтенсивності є конкуренція і боротьба. Боротьбу Зіммель визначив як безладну, безпосередню битву сторін. Конкуренція – це більш впорядкована взаємна боротьба сторін, що призводить до їх взаємного відособлення.
На відміну від Маркса, який вважав, що конфлікт врешті-решт обов’язково посилюється, набуває революційного характеру й призводить до структурних змін системи, Зіммель глибоко аналізував менш інтенсивні й гострі конфлікти, які укріплюють міцність та інтеграцію соціальної системи. Проте Зіммель висловив декілька значущих для загальної конфліктології думок про гостроту й силу конфлікту. Ці думки були формалізовані і зведені Тернером у вигляді нижче наведеної таблиці.
Ключові положення Зіммеля щодо гостроти конфліктів:
1. Чим більше груп залучено в конфлікт емоційно, тим гостріший конфлікт |
2. Чим краще “згруповані” групи, втягнуті в конфлікт, тим він гостріший |
3. Чим вище відносна згуртованість груп, що беруть участь у конфлікті, тим гостріший конфлікт |
4. Чим менше ізольовані й загострені конфліктуючі групи завдяки широкій соціальній структурі, тим гостріший конфлікт |
5. Чим більше конфлікт стає самоціллю, тим він гостріший |
6. Чим більше, за уявленням його учасників, конфлікт виходить за межі індивідуальної мети та інтересів, тим він гостріший |
Більш сильні емоції, викликані конфліктом з більшою вірогідністю, ведуть до застосування насильства. В міжособових конфліктах відчуттям викликані ті, що пов’язані з колишньою близькістю, ворожнечею або ревнощами посилять гостроту конфлікту. У міжгрупових конфліктах внутрішня згуртованість груп, внутрішня гармонійність відносин, що беруть участь у конфлікті груп, з більшою вірогідністю викликає насильство.
Питання: “Чи означають ці спостереження Зіммеля, що знизити гостроту можливого конфлікту можна за допомогою ослаблення емоційних прихильностей членів групи, ізольованості й розрізненості групи? Чи слід керівнику в уникненні гострих конфліктів прагнути до зниження згуртованості членів групи?”
Своїм виникненням теоретична конфліктологія зобов’язана Марксу і Зіммелю (а також Козеру і Дарендорфу, про яких піде мова нижче).
Маркс представив соціально-структурні причини конфліктів умовами, які могли б вирішити конфлікт, і підкреслив характер антагоніста конфлікту. А Зіммель описав умови зміни гостроти конфлікту та інтеграційні наслідки конфлікту.
У сучасній теорії конфлікту (починаючи з 60-х років XX ст.) склалося два напрямки, в основі яких лежать або положення Маркса, або Зіммеля:
1) діалектична теорія конфлікту;
2) конфліктний функціоналізм.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)