Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Юридичний процес, його співвідношення з юридичною процедурою
Юридичний процес (від лат. processus – рух уперед) – урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів, що виражається в системі їхніх процесуальних дій з підготовки, прийняття і документування юридичних рішень загального й індивідуального характеру. При цьому відповідно до процедурно-процесуальних норм застосовуються норми матеріального права, вирішення індивідуально-конкретних справ і фіксується їх розгляд у правових документах.
Ознаки юридичного процесу:
1) різновид соціального процесу, що притаманний будь-якій юридично значущій діяльності;
2) має юридичну природу, його призначення – провадження юридичних справ (правопорушення, спори про право, скарги й ін.);
3) регламентується процесуальними нормами національних і міжнародних актів, на основі яких здійснюється;
4) є владною діяльністю уповноважених суб’єктів – компетентних органів і посадових осіб;
5) складається з процесуальних стадій – сукупності процесуальних дій, пов’язаних найближчою метою;
6) має на меті прийняття юридичних рішень загального (нормативні акти) або індивідуального (правозастосовні акти) характеру;
7) фіксується, як правило, у документально оформлених правових актах різними технічними засобами.
Юридичний процес – збірне наукове поняття, що є формою перетворення юридичних ідеальних моделей, закріплених у національному законодавстві й у міжнародних актах, на реальну систему правовідносин з її процедурною стороною, спрямованою на досягнення юридичного результату (мети).
Не слід ототожнювати юридичний процес і матеріальну процедуру, хоч їх і поєднує те, що вони є формами руху (зміни) правової матерії. Звичайне здійснення регулятивних норм не має потреби у процесі (порядок одержання пенсії, нагород і т. п.). Тільки особливий спосіб зв’язку з матеріальними регулятивними правовідносинами дає змогу відокремитися процесуальним нормам і відносинам у юридичний процес. Так, державний орган, як правило, реалізує свою компетенцію в рамках матеріально-правової процедури. Наприклад, державні виконавці, виконуючи рішення державного органа (суду, нотаріату й ін.), здійснюють свої компетенційні дії примусового характеру в матеріально-правовому порядку. Лише за наявності спору в правовому змісті та зверненні з адміністративним позовом щодо дій державних виконавців до державного органу, який уповноважений вирішувати адміністративні спори, настає розгляд справи, здійснюється юридичний (адміністративний) процес. Отже, матеріально-правова процедура і юридичний процес – не те саме.
В рамках юридичного процесу існують юридичні процедури, при цьому юридичний процес і юридична процедура співвідносяться як загальне і часткове. Процесуальні правові приписи, як правило, можуть містити різні процедури – регламентувати окремі ділянки діяльності з реалізації права, установлювати різні варіанти досягнення передбачуваного матеріальними нормами результату. Так, цивільно-правовий процес, пов’язаний з винесенням рішення по конкретній суперечці, може здійснюватися в рамках процедури досудового розгляду, претензійної процедури, власне судового розгляду і т. п. Процедурні приписи мають локальний характер, однак вони перебувають у системному взаємозв’язку. Кожна процедурна вимога займає своє чітко визначене місце в рамках юридичного процесу. Це дає змогу виділити основні блоки в процесуальній діяльності, конкретизувати регламентацію окремих складних або відповідальних дій, установити різні варіанти досягнення юридично значущого результату. Окремо взяті процедурні приписи виконують своєрідні “технічні” або “технологічні” функції забезпечення юридичної правильності дій, пов’язаних з реалізацією права.
Система процесуальних дій – це визначений нормами права порядок діяльності слідчих, адміністративних, судових та інших органів.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)