Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 5. Співвідношення прав людини і прав громадянина
Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, але не тотожними.
Відмінності між правами людини і правами громадянина:
Права людини є | Права громадянина |
Позатериторіальними – існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв’язком їх носія з конкретною державою | Територіальні (національні) – передбачають наявність громадянства, тобто юридичний зв’язок людини і держави |
Загально-соціальними – належать людині за фактом народження як природні, невідчужувані права (апатриди, біженці не мають громадянства, але мають права людини) | Спеціально-соціальні (юридичні) – закріплюються в законодавстві, нормативно-правових договорах, судових прецедентах і перебувають під захистом держави, громадянином якої є особа |
Природно залежними-.залежать від природи людини, належать їй від народження, задовольняють природні потреби | Політично залежні – залежать від політики держави, державного (політичного) режиму задовольняють як природні потреби, так і політичні та інші інтереси |
Невизначено зобов’язальними – не залежать від виконання будь-яких обов’язків. Зобов’язаною стороною виступають сама держава, її органи, посадові особи | Є визначено зобов’язальними – залежать від виконання обов’язків, які мають громадяни держави |
Не мають чітко окресленої форми вираження і сфери реалізації – первинно закріплені в міжнародних актах, і їх реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не перебувала людина | Мають чітко окреслену форму вираження і сферу реалізації – первинно закріплені в конституції певної держави, і їх реалізація охоплює сферу відносин індивіда з державою |
Права людини і права громадянина є близькими поняттями, в ідеалі мають збігатися, оскільки:
1) здійснення прав людини визначається переважно його забезпеченістю з боку держави. Наприклад, апатриди, біженці, а також інші категорії осіб, що не мають громадянства, перебувають під захистом законів держави проживання і міжнародного права;
2) громадянство – основний канал, яким здійснюються права людини.
Насправді збіг прав людини і громадянина можливий далеко не завжди і не скрізь. Доцільно, щоб у Конституції і законах України були чітко прописані положення про права людини і положення про права та обов’язки громадянина.
6. Поняття та ознаки основоположних прав і свобод людини і громадянина
Основоположні права і свободи людини – правові можливості (міра свободи) особи, здатні забезпечити її розвиток у конкретно-історичних умовах, що закріплені як міжнародні стандарти, загальні і рівні для всіх людей і гарантовані законами держави як невідчужувані. Ознаки основоположних прав і свобод людини: 1) є правовими можливостями – сферою автономного існування людини у взаєминах з іншими особами, суспільством і державою, набутими на певному етапі історичного розвитку; показником соціального і правового рівня життєдіяльності людини як члена суспільства і суб’єкта права. Соціальний рівень життєдіяльності людини залежить від характеру і рівня соціально-економічного розвитку суспільства, членом якого вона є, і визначається сукупністю таких соціальних факторів: а) інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства; б) мораль суспільства, що переважає в певний період; в) ступінь досягнутої свободи певного суспільства і відповідність їй засобів, використовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження) для захисту прав людини. Правовий рівень життєдіяльності людини, а отже, її правові можливості зумовлюються тим, що будучи соціальними, вони одночасно виступають своєрідними правовими благами, але не безмежними, а такими, які існують як міра свободи особи; формуються у процесі розвитку людства, є здобутком нагромадження, набуття людством правових цінностей;
2) належать їй від народження, є природними і не мають потреби в “дозволі” з боку будь-кого, зокрема держави. Вони визнаються зумовленими біосоціальною природою людини, пов’язуються з фактом народження та життя людини. Ст. 1 Загальної декларації прав людини ООН 1948 р. наголошує: “Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах”. Права і свободи не обмежені територією держави (позатериторіальні) і національністю людини (наднаціональні), а належать їй вже тому, що вона є людиною, Й покликані формувати і підтримувати в ній почуття власної гідності, індивідуальність;
3) є невідчужуваними: вони не можуть бути свавільно “забрані” владою держави, оскільки не “дані” нею. Це природні невідчужувані права. їх можна лише тимчасово обмежити в законодавчому порядку у певних конституційно передбачених випадках, як от: введення надзвичайного і воєнного стану, загроза суспільній і державній безпеці, основам конституційного ладу, здоров’ю населення, моральності суспільства тощо. Без прав і свобод людина не може існувати як суб’єкт права, вступати у відносини з іншою людиною, суспільством і державою. Якщо органи держави та місцевого самоврядування порушують права і свободи людини, то вони повинні нести відповідальність за законами. Зокрема, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України);
4) є необхідними для задоволення основних потреб, без яких людина неспроможна нормально існувати і розвиватися. Це – життєвий достатній рівень для кожної людини і її сім’ї: достатнє харчування, одяг і житло; постійне поліпшення умов життя; справедливі і сприятливі умови праці, винагорода за працю, справедлива зарплата, право на пенсію та ін. Вони закріплені в ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, є результатом розвитку природних прав, мають конкретно-історичний характер, зумовлюються станом розвитку суспільства і держави;
5) є загальними і рівними для всіх людей, тобто даються в однакових “дозах” усім людям незалежно від національності, статі, релігії, політичних переконань, службового становища та ін. Люди рівні в гідності і правах, рівні перед законом і судом. Здійснення чимало прав і свобод залежить від можливостей суспільства – рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Звичайно, рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, як і потреби самої людини;
6) закріплені як міжнародні стандарти, котрі повинні реально гарантуватися державою – принципи і норми про зміст і обсяг прав людини зафіксовані в юридичних актах і документах міжнародних організацій (або їх органів), є обов’язковими або рекомендаційними настановами для внутрішньодержавної юридичної практики; водночас вони слугують правовою основою для інших прав, які є не менш значущими, ніж основоположні. Основні міжнародні документи про права людини: Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 p., Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. тощо. Визнання, додержання, охорона і захист державами основоположних прав людини, закріплених у міжнародних актах, – показник того, що вони не тільки стали об’єктом міжнародного регулювання, але і є міжнародними стандартами, яких повинні дотримуватися усі країни, тобто є універсальними (“вселюдськими”). Функціонують спеціальні міжнародні органи (Комітет ООН з прав людини, Європейський суд з прав людини та ін.), що спостерігають за додержанням і захистом прав людини.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)