Риторика – Олійник О. Б. – Словникова скринька
1. Діалектика – джерело категорій мови.
2. Культура думки. Логіка мови.
3. Аргументація і логіка.
Словникова скринька
Аналогійна аргументація – це обгрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тезі.
Аналогійна аргументація – це обгрунтування тези шляхом наведення схожості того, що говорять в аргументах, з тим, що говорять у тезі.
Аргумент – це твердження, за допомогою якого оратор обгрунтовує тезу.
Аргумент до авторитету – це наведення оратором на підтримку своєї тези тверджень чи дій людей, що є певним зразком для аудиторії. Різновид аргументів до етосу.
Аргумент до вигоди ~ це твердження, що стимулюють усвідомлення аудиторією своїх особистих інтересів у тій проблемі, що обговорюється. Різновид аргументів до пафосу.
Аргументи до етосу й аргументи до пафосу-це твердження, які апелюють не до суті справи, а до учасників спілкування (як самого оратора, так і аудиторії). їх основу складає ціла група аргументів, що отримали назву argumentum ad hominem (“до людини”).
Аргумент до жалю – це твердження, які викликають співчуття до того, що виголошує оратор. Різновид аргументів до пафосу.
Аргументи до логосу – це твердження, які стосуються предмета промови, тези, що захищається оратором. Вони отримали назву argumentum ad rem (“до суті справи”).
Аргумент до особи – це твердження, що підкреслюють особистісні якості іншої людини. Різновид аргументів до етосу.
Аргумент до пихи – це твердження, що підкреслюють певні якості співрозмовників, розхвалюють їх. Різновид аргументів до пафосу.
Аргумент до публіки – це звернення до почуттів аудиторії з метою відвертання слухачів від об’єктивного розгляду певної проблеми та схиляння їх до рішення у потрібному оратору напрямі. Різновид аргументів до пафосу.
Аргумент до сили – це твердження, які вказують на неприємні для аудиторії наслідки в разі відмови від положень оратора. Різновид аргументів до пафосу.
Аргументація – це обгрунтування прийнятності, слушності певних тверджень або намірів дії.
Емпірична аргументація – це обгрунтування тези шляхом безпосереднього звертання до дійсності. Аргументами в ній виступають експерименти, спостереження, досліди тощо.
Критика – це обгрунтування неприйнятності певної аргументації.
Критика аргументів – це вид критики, спрямований на обгрунтування оратором безпідставності тих аргументів, які використовувала інша людина на підтримку своєї тези.
Критика тези – це вид критики, спрямований на обгрунтування оратором безпідставності тези, що захищалась іншою людиною. Може здійснюватись двома способами: а) зведення до абсурду – з тези співрозмовника виводять наслідки, що суперечать загальновизнаним фактам або положенням; б) обгрунтування антитези – оратор пропонує аргументацію на користь свого положення, що є антитезою до положення співрозмовника.
Критика форми – це вид критики, спрямований на обгрунтування оратором відсутності зв’язку між аргументами та тезою іншої людини.
Непряма аргументація – це вид аргументації, в ході якої теза обгрунтовується шляхом встановлення помилковості антитези (апагогічна аргументація) або шляхом встановлення неприйнятності конкуруючих з тезою положень (розділова аргументація).
Причинна аргументація – це обгрунтування тези шляхом наведення причиново-наслідкового зв’язку між аргументами і тезою.
Пряма аргументація – це вид аргументації, в ході якої наводять аргументи, що безпосередньо обгрунтовують тезу.
Симптоматична аргументація – це обгрунтування тези шляхом наведення в аргументах певних ознак того, що постулюють у тезі.
Теза – це твердження, в якому оратор намагається переконати аудиторію.
Теоретична аргументація – це обгрунтування тези, в основу якого покладені міркування. Аргументами в ній виступають інші відомі положення, до яких апелює оратор.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)